У ніч із 2 на 3 травня 2023 року два українські безпілотники атакували московський Кремль. Удару було завдано по даху Сенатського палацу, цілили по головному прапору російської імперії — перший безпілотник вибухнув у повітрі на метровій відстані від полотнища, другий вдарив по куполу біля підніжжя флагштоку.
Операція відбулася чітко за планом, похибка на відстані 650 км була не більш як метр, проте, на жаль, збити штандарт російського диктатора не вдалося.
За кілька годин, попри всі намагання ФСБ завадити розголошенню події, відео ударів по резиденції Путіна в Кремлі облетіло весь світ.
Російська влада заявила, що «нейтралізувала» безпілотники над Кремлем; сотні експертів висловили припущення, що БпЛА було запущено з території Росії, що не можуть такі маленькі дрони долетіти до Москви; дехто назвав удар по Кремлю «постановочним»; а президент Зеленський заявив, що це зробила не Україна.
Але це були саме українські дрони «Спис», розроблені вітчизняними фахівцями й виготовлені «волонтерським коштом». Запущені з території Чернігівської області (на фото — запуски тих самих дронів), вони подолали неможливу, здавалося б, для таких маленьких БпЛА відстань і влучили прямісінько в ціль.
Головною перевагою та запорукою успіху була мала радіолокаційна помітність і низька висота польоту цих дронів — вони пролетіли вулицями Москви й руслом річки Москва. Радари їх не побачили, в столиці РФ не оголосили повітряну тривогу, системи ППО не відкрили вогонь, а системи РЕБ не спрацювали. Безпілотники помітили тільки камери відеонагляду, які й записали цю видатну подію.
Після удару по Кремлю Путін віддав наказ ударити «Кинджалом» по Верховній Раді — це було перше застосування цієї надзвукової зброї, проте Patriot перехопив ракету.
Для команди, яка розробила безпілотники, спланувала й виконала акцію, настали важкі часи: з одного боку, Путін назвав виконавців «особистими ворогами», з іншого — командування поводилося так, ніби нічого не сталося. Було страшно, люди почувалися героями, яких зрадили.
Я був головним конструктором тих дронів, автором ідеї й організатором удару по Кремлю. Сама ідея була проста й елегантна — перенести війну на територію благополучної Москви, вдарити по Кремлю, принизити Путіна, піддати сумніву спроможність кремлівської влади контролювати ситуацію, посіяти недовіру до імператора, розколоти Росію ізсередини, зупинити війну й повернути її в інший бік.
Невдовзі після цієї атаки стартувала серія нальотів ГУР на Москву. Проте ці акції вже не були такими вдалими. Дрони були важкими й помітними. А ворог швидко оговтався, поспіхом посилив ППО, в рази збільшив кількість засобів РЕБ.
Безпілотники атакували торговельні центри, офіси міністерств, але не досягли головної мети — дезорганізації та деморалізації, паніки й страху на болотах.
Наша добровольча група у складі ГУР намагалася влітку 2023 року завдати удару по Міністерству оборони Росії, офісу Головного розвідуправління, офісу ФСБ у Москві, але в останню мить операцію скасувало вище командування.
Нам запропонували (а ми в цей час уже готували літаки до старту) обрати інші цілі в межах Москви й під Москвою, і через втрату часу на перенацілювання операція вийшла не надто успішною — літаки летіли вдень, їх помітили й частково збили.
Ми вдало бомбили аеродроми стратегічної авіації в Шайковці й Дягілєвому, фронтової авіації в Курську. Москву не чіпали, не було наказу.
Останню успішну операцію Сил оборони України по Москві було здійснено в ніч на 1 вересня 2024 року, коли декілька «Лютих» із кількох сотень запущених дісталися московського НПЗ, розташованого на околицях столиці болотної імперії.
Ми в тій акції участі не брали — готувалися до серії атак по Брянському заводу мікроелектроніки «Кремній Ел», але 14 березня 2025 року, на виконання наказу першого заступника Держприкордонслужби, здійснили другий із 2023 року вдалий наліт по центру Москви.
Атака 14 березня 2025 року поставила крапку в боротьбі двох концепцій: з одного боку — важкі, помітні, з великою бойовою частиною, дорогі безпілотники; з іншого — легкі, малопомітні, з невеличкою бойовою частиною, але здатні досягти Москви.
За три дні до того, 11 березня 2025 року, відбувся масований наліт Сил оборони України на Москву. Було запущено близько 400 ударних БпЛА, жоден з яких, на жаль, не дістався столиці Росії. Всі вони були розстріляні «Панцирями», встановленими на височенних спорудах, розташованих по колу Москви. Ця акція коштувала державі орієнтовно 20–30 млн дол.
14 березня 2025 року ми запустили 12 безпілотників, із яких сім дісталися безпосередньо Москви, декілька — центру Москви, спровокувавши паніку, закриття аеропортів, вимкнення мобільного звʼязку та придушення сигналів супутникової навігації.
Внаслідок нальоту Москва занурилась у середньовічний хаос, а місцева ППО добряче обстріляла житлову забудову ракетами. Вартість акції становила лише близько 60 тис. дол. за вартості ударних БпЛА «Спис» близько 5 тис. дол.
Атака 11 березня була першим масованим, проте повністю безуспішним нальотом Сил оборони України на Москву, якщо не враховувати безпілотників «Спис», запущених підрозділом ДК-8.
До вересня 2025 року ми здійснили ще кілька успішних атак по Москві, аж поки наш підрозділ не розформували 2 жовтня 2025 року.
Протягом усього цього часу, з березня 2025 року, Москву активно намагались атакувати інші українські безпілотники. За рік було запущено близько 3000 великих ударних БпЛА загальною вартістю не менш як 400 млн дол. Проте жоден з них так і не дістався Москви.
Тепер розгляньмо так звану альтернативну історію.
Уявімо собі, що після успішної атаки по Москві 14 березня 2025 року підрозділ не розформували на вимогу одного відомого приватного виробника, а навпаки — масштабували його досвід, знання, технологічну перевагу на інші підрозділи Сил оборони.
До речі, у березні 2025 року, після успішної атаки, ми намагалися так і зробити — відправили свої рекомендації щодо подолання ППО Москви ГУР, СБУ, ЗСУ; намагалися поширити свій досвід через Міноборони й Генштаб, і навіть провели для операторів далекобійних атак неформальний семінар із допомогою волонтерів.
Можемо навіть спробувати уявити (це ще одна альтернативна історія), як після атаки на московський Кремль 3 травня 2023 року про нас не забули, а наш успіх передали іншім підрозділам deep strike України й іншим виробникам далекобійних дронів.
Уявляєте собі, в якій бік тоді могла б піти війна?..
Вже 2023 року на Москву могли б летіти тисячі копійчаних дронів із малою радіолокаційною помітністю, невеличкою бойовою частиною, але ці дрони були б здатні подолати ППО столиці РФ.
Постійні, щоденні атаки сотень, тисяч БпЛА призвели б до паралічу авіаційного сполучення на болотах, до транспортного колапсу в російській столиці, бо там ніхто не вміє їздити без GPS; спричинили б численні ураження, вибухи, пожежі, створили б постійну атмосферу паніки й страху.
І не кажіть, що трикілограмова бойова частина нічого не варта — на фронті використовують дрони із зарядом до 1 кг, а щоб уразити антени, радари, авіацію на аеродромах, засоби ППО, РЕБ і РЕР, більше й не потрібно. До операції «Павутина» теж були залучені дрони з невеличкою бойовою частиною. Головне — посіяти недовіру до Путіна, який не в змозі захистити імперську столицю від такої зброї.
За 400 млн дол., витрачені лише за останній рік на 3000 великих дронів, що намагалися, але так і не змогли атакувати Москву, можна було б виготовити близько 80 тисяч інших, малих, малопомітних безпілотників, які з імовірністю 70% обійшли б ППО Москви.
30% — це близько 25 тисяч дронів, які могли бути придушені або збиті. Відштовхуючись від вартості БпЛА «Спис» (близько 5 тис. дол.), 25 тисяч втрачених дронів коштували б приблизно 125 млн дол. А ракети для «Панцира» для їх збиття — близько 400 млн дол.
Але головне не це, а те, що швидкість виготовлення ракет ППО значно нижча за швидкість виготовлення малих дронів, здатних подолати ППО Москви з імовірністю 0,7. Отже, малі дрони гарантовано виснажили б ППО столиці РФ.
Тож щонайменше 55 тисяч українських БпЛА могли б дістатися Москви за рік. А це 150 дронів на добу, які кружляють над російською столицею, паралізують повітряне сполучення й наземний трафік, вимикають Інтернет і GPS, завдають влучних ударів по важливих об’єктах, включно з будівлями уряду, Державної Думи та резиденцією Путіна.
Уявляєте, якою була б зараз траєкторія війни, якби щоночі, щодня українські дрони розносили Кремль та інші знакові об’єкти столиці імперії?..
Впевнений, якби ця альтернативна історія здійснилася сьогодні, а ще краще — минулого чи навіть позаминулого року, ніхто б у всьому світі не сприймав Путіна та його військову міць усерйоз. Якщо лідер величезної імперії не може убезпечити навіть власну столицю, власну оселю, то про що можна з ним говорити?
Постійні, ефективні та влучні удари по Москві зміцнили б бойовий дух нашої армії та нації, забезпечили б максимальну підтримку партнерів і водночас деморалізували б нашого ворога.
Але цього не сталося. Тепер ми чекаємо на балістику по Москві від одного відомого приватного виробника й, можливо, лише наступного року. Тож війна, на вимогу заробітчан від неї, триватиме ще щонайменше рік. І за цей час через катастрофічні помилки наших керівників загине ще не менш як 100 тисяч наших співвітчизників.