Ветеран Дмитро Додон мешкає у Вінниці. Разом із дружиною Оксаною займається будівельним бізнесом. Чоловік каже: якби не служба в АТО, його життя було б інакшим. Саме перебування у війську навчило цінувати кожну хвилину життя, а друзі, з якими познайомився в армії, та дружина мотивують рухатися вперед.
Попри труднощі воєнного часу Дмитро втілює давню мрію — розвиває власну справу. Фінансову підтримку він дістав від Українського ветеранського фонду як один із переможців конкурсу «Варто». Каже: йому досі незвично, що для забудовників, на яких раніше працював, він тепер став бізнес-партнером, а для когось — навіть конкурентом.
У мирному житті Дмитро Додон навчався на будівельника. Закінчив технікум у Немирові, потім — університет у Сумах, та позаяк у рідному Ладижині на Вінниччині, звідки Дмитро родом, роботи за спеціальністю не було, то, попрацювавши якийсь час на будівництвах у інших містах, чоловік влаштувався на роботу на місцеву птахофабрику. Там був машиністом мийних машин. Звідти й пішов до армії 2014 року.
«Повістку принесли на роботу. Я того дня був вихідний, саме рибалив, — згадує Дмитро. — Мені подзвонив майстер. Сказав, що прийшли з військкомату. Уже наступного дня після того, як отримав повістку, пішов служити. Але я був готовий: треба — отже, треба. І я жодної хвилини в житті не пожалкував, що мене тоді мобілізували. Служба в армії мені дуже багато дала — від зміни світогляду до найкращих друзів.
По-перше, побувавши на війні, я зрозумів, що жив неправильно, був занадто легковажним. Тоді я багато переосмислив, почав цінувати кожну хвилину життя. По-друге, служба звела мене з людьми, з якими товаришую дотепер».
За словами ветерана, в нього навіть думки не було доводити щось, аби уникнути мобілізації, хоча з дитинства мав проблеми зі здоровʼям, а з 18 років — так званий білий квиток. І армія кардинально змінила його життя. До речі, і з дружиною Оксаною Дмитра познайомив побратим, тепер він — хрещений батько їхньої донечки Софійки.
У війську Дмитро спершу був солдатом, згодом йому присвоїли звання старшого солдата, був командиром відділення. Служив зокрема в Донецькій області, в Слов’янську, Кураховому, Селидовому, Гірнику. Демобілізувався 2016-го.
Дмитро добре памʼятає той день, бо повернувся додому на день народження матері. «Мама навіть не чекала на мене, а я зробив їй такий подарунок», — розповідає з усмішкою.
Зараз ветеран не може бути у війську за станом здоровʼя. 2022 року він тричі ходив на ВЛК — у травні, липні та вересні, й щоразу його визнавали «обмежено придатним». У комісії казали, що мали б його «списати», але не можуть у воєнний час, тому просто відправляли додому. Однак Дмитро постійно на звʼязку з колишніми побратимами, допомагає хлопцям, коли ті звертаються.
Після повернення додому ветеран деякий час працював на птахофабриці, потім вирішив спробувати щастя за кордоном — поїхав на роботу до Польщі. Та пробув там недовго. Тоді вже був знайомий із майбутньою дружиною Оксаною, тому вирішив, що краще бути поруч із коханою жінкою у Вінниці, ніж поневірятися по світах.
Близько двох років Дмитро працював майстром на будівництві, потім займався будівельною справою з бригадою, та з часом зрозумів, що хоче працювати на себе.
«Я завжди хотів займатися власною справою, — зазначає чоловік. — Коли мої однокласники мріяли бути космонавтами або пожежниками, я хотів стати президентом. Для мене це насамперед означало самостійно ухвалювати рішення, а не виконувати чиїсь вказівки. Так, втілити мрії вдалося не одразу. Але тепер я зміг, передусім завдяки дружині. Вона — мій мотиватор, рушійна сила, вона мене завжди підтримує».
Першим поштовхом до започаткування ветераном власної справи стала участь у проєкті «Україна—Норвегія», в межах якого учасників бойових дій і членів їхніх сімей навчали організації підприємницької діяльності та бізнес-планування. Вінницький національний технічний університет, на базі якого було організовано курси, запросив подружжя Додонів долучитися до проєкту. Фінальним етапом навчання було створення бізнес-плану для реалізації власної ідеї.
«Ми довго думали, чим би могли зайнятися, — згадує Дмитро. — А потім вирішили, що не треба вигадувати щось нове, якщо в сімʼї двоє людей знаються на будівельній справі (старша донька Оксани Ольга закінчила будівельний коледж, нині навчається в Київському національному університеті будівництва та архітектури. — О.Б.). Тому вирішили працювати над бізнес-планом для створення будівельного агентства. Команда в нас уже була: я будую, Оля проєктує, Оксана — менеджерка».
Однак через повномасштабну війну захистити бізнес-проєкт перед інвесторами, щоб отримати фінансування, не встигли. На якийсь час відклали його в шухляду.
Якось у Вайбер-групі Спілки ветеранів АТО в Ладижині надіслали оголошення про те, що громадська організація Pro Women UA запрошує ветеранів та їхніх рідних на бізнес-таборування в Карпатах — навчання з розвитку сімейного бізнесу. Цей проєкт реалізовували за підтримки Українського ветеранського фонду.
Оксана тоді заповнила заявку, й невдовзі подружжю повідомили, що вони пройшли відбір. За словами дружини ветерана, під час таборування вони отримали дуже багато цінної інформації. Серед учасників навчання були ветерани, які вже перемагали в конкурсах від УВФ і отримували фінансування на реалізацію своїх проєктів. Вони пояснили, як правильно підготувати заявку, як податися.
«Коли не вдалося захистити бізнес-план у проєкті «Україна—Норвегія», ми думали, що інших шляхів уже немає, бо власних коштів на реалізацію ідеї не мали. А виявилося, що гроші є, потрібно лише знати, де їх узяти, й уміти це зробити», — каже Оксана Додон.
Завдяки тому, що подружжя під час таборування оточували такі ж, як вони, сім’ї ветеранів, їм було легко спілкуватися, вони розуміли одне одного з півслова.
«Нас там дуже підтримали — порадами, вірою в те, що ми зможемо втілити нашу ідею. Підтримка друзів неабияк мотивувала», — розповідає дружина ветерана.
Результатом тривалої роботи Дмитра й Оксани над їхнім проєктом стала перемога в конкурсі «Варто».
«Наші знайомі досі дивуються, коли дізнаються, що я отримав гроші на створення та розвиток бізнесу. Мені й самому дещо незвично, що для людей, на яких я раніше працював, став бізнес-партнером чи конкурентом», — усміхається Дмитро.
За кошти, отримані від фонду, ветеран придбав дороге будівельне обладнання: опалубку, інструмент, інвентар. Це зумовило збільшення кількості замовлень. А зароблене й далі вкладають у розвиток справи.
Однак і труднощів долати доводиться чимало, адже розвивати саме будівельний бізнес, у якому зазвичай працюють чоловіки, в часи війни дуже непросто.
Наразі Дмитро та Оксана працюють над відкриттям власного проєктно-будівельного агентства. Один із напрямів його роботи — розроблення бюджетних проєктів будівництва для ветеранів і внутрішньо переміщених осіб. Роботу над такими проєктами вже розпочали.
«Нині якраз триває робота над цими проєктами. Важливо, щоб вони відповідали потребам людей, які там житимуть, були комфортними та інклюзивними, — розповідає Дмитро Додон. — Ми плануємо, що це будуть три типові проєкти будинків: до 100 квадратних метрів, 100 і 120 квадратів. А також проєкт будинку для людей із інвалідністю. Такі типові проєкти ветерани та внутрішньо переміщені особи зможуть отримати безплатно».
Подружжя також зазначає, що готове працевлаштовувати ветеранів і людей, які приїхали на Вінниччину, рятуючись від війни. Зокрема у своє проєктне агентство на посади проєктанта чи дизайнера залюбки візьмуть ветеранів, якщо такі знайдуться і зголосяться.