У той час як Україна відчуває дедалі більший тиск на полі бою, Європа відчайдушно намагається збільшити своє виробництво артилерійських снарядів і ракет. У січні ЄС визнав, що не виконав свою обіцянку надати Україні мільйон снарядів до березня 2024 року. 15 березня він виділив 500 млн євро (542 млн доларів) на нарощування виробництва.
Але найбільшою перешкодою є те, про що ще донедавна ніхто не замислювався: нестача вибухових речовин для виробництва зброї. Схема ЄС, про яку йдеться, називається "Акт на підтримку виробництва боєприпасів" (Asap), і три чверті фінансування, або близько 372 млн євро, будуть спрямовані виробникам вибухових речовин, зазначає The Economist.
Європі потрібно багато горючих матеріалів, щоб досягти мети — виробляти 2 мільйони снарядів на рік до кінця 2025 року. Кожен артилерійський снаряд начинений 10,8 кг вибухової речовини, такої як TNT (тротил), HMX (октоген) або RDX (гексоген). Для того, щоб снаряди могли летіти на десятки кілометрів, необхідні додаткові заряди ракетного палива.
Інші боєприпаси вимагають ще більших обсягів: наприклад, фугасна боєголовка ракети Storm Shadow важить близько 450 кг. Проблема в тому, що виробники вибухівки не впевнені в можливості нарощування виробництва і побоюються, що примхи галузі завадять різкому зростанню виробництва, яке необхідне Україні, щоб залишатися конкурентоспроможною на полі бою.
Закінчення холодної війни призвело до різкого падіння попиту на зброю і змусило багатьох європейських виробників вибухових речовин скоротити масштаби виробництва або просто закритися. Велика Британія, наприклад, закрила свій останній завод з виробництва вибухівки у 2008 році. Останній великий виробник у Європі знаходиться на півночі Польщі.
В інших країнах більшість державних підприємств було або приватизовано, або законсервовано. Протягом десятиліть їхнє виробництво було розраховане на ефективність у мирний час, а не на промислові масштаби, зазначає професор Університету Бундесверу в Мюнхені Йоганн Хьохерль.
Візьмемо, наприклад, вибухівку, яка входить в основний заряд артилерійського снаряда або ракети. Лише кілька компаній, як і раніше, виробляють високоенергетичні матеріали, що відповідають національним стандартам.
Одна з них — Chemring Nobel, що займає величезний завод у Саетрі, Норвегія. Інша — французька компанія Eurenco, яка управляє таким самим величезним підприємством у Карлскозі, Швеція.
Після початку війни Росії та України портфелі замовлень обох компаній збільшились. У Eurenco вони заповнені до 2030 року, а завод Chemring у Саетрі працює на повну потужність.
Тім Лоуренсон з Міжнародного інституту стратегічних досліджень стверджує, що відновлення законсервованих заводів потребуватиме часу з огляду на необхідність переобладнання та реконструкції потужностей. А один з інсайдерів у галузі зазначає, що будівництво заводу з нуля може зайняти від трьох до семи років.
Виробники вибухових речовин також стикаються з проблемою браку ресурсів. Одна з них — загальногалузева нестача кваліфікованих працівників: досвідчені інженери йдуть на пенсію, і мало хто з молодих людей хоче працювати з вибухівкою, каже Хьохерль.
Постачання критично важливої сировини, наприклад хімічних прекурсорів, також перебуває під загрозою. Особливо складним може виявитися постачання азотної кислоти — найважливішого інгредієнта для виробництва вибухових речовин TNT (тротилу), HMX (октогену) або RDX (гексогену), а також нітроцелюлози — основи більшості ракетних палив.
На тлі цих труднощів деякі постачальники боєприпасів шукають вибухові речовини за кордоном. Згідно з повідомленнями, індійські та японські виробники вибухових речовин заповнюють деякі прогалини. Але експерти побоюються, що вибухові речовини з-за кордону менш якісні та можуть пошкодити обладнання.
Раніше ми повідомляли, що європейські оборонні компанії залежні від китайської бавовни у виробництві боєприпасів. Бавовняні волокна — це основний інгредієнт, необхідний для виробництва нітроцелюлози, що використовуються в артилерійських снарядах та інших вибухових речовинах.