Подолання хаосу

Перший наліт дронів на Москву відбувся в ніч на 3 травня, коли безпілотники атакували Кремль. Потім — 30 травня, 4 липня, 24 липня, 30 липня, 1 серпня. Як бачимо, дрони почали прилітати до Москви частіше й за місяць-два такі нальоти вже стануть рутиною.

Коли Міністерство оборони (та інші відповідальні відомства) заявляють про зростання обсягів виробництва дронів, артилерійських снарядів і бронемашин на сотні відсотків, це тішить, але чи достатньо цього для перемоги?.. Адже якщо вчора для нальоту на московський Кремль було лише два ударних дрони, а сьогодні — за три місяці — вже цілих десять чи двадцять, то, з одного боку, це прогрес у сотні відсотків, а з іншого — геть недостатня кількість для того, щоб виграти війну.

Очевидно, що поодинокі випадки демонстрації наших можливостей, психологічний тиск на противника не можуть замінити системних і масових безпілотних бомбардувань військових об'єктів, підприємств військово-промислового комплексу, горезвісних «центрів ухвалення рішень». А до цього ще дуже далеко.

Так само й зростання обсягів західної військово-технічної допомоги. З одного боку, не може не тішити, з іншого — свідчить про те, що наших власних зусиль геть недостатньо, щоб виграти війну. А в деяких сферах — там, де Захід нам принципово не допомагає, наприклад, не постачає далекобійних дронів і ракет, — ми самі робимо критично мало для перемоги.

Україна десятий рік веде війну, а в нас дотепер немає Міністерства оборонної промисловості. Цей сумний факт красномовно свідчить про те, що керівники країни не розуміли й досі не розуміють важливості системної роботи з оборонними підприємствами всіх форм власності, не знають світової історії, не вивчають і не переймають чужого досвіду.

Сьогодні функції Міністерства оборонної промисловості почасти виконують Міністерство оборони, Генштаб, усі силові відомства й навіть управління родів військ, Мінстратегпром, Мінцифри, Держспецзв’язок і хтось там ще…

«Укроборонпром» зазвичай займається надуванням мильної бульбашки й має бути зруйнований як геть неефективне й неприродне міжгалузеве корупційне утворення, свого часу створене виключно для викачування грошей із колись прибуткових радянських оборонних підприємств.

Об’єднувати підприємства (під виконання конкретних завдань, а не в межах однієї бухгалтерії) — як державні, так і приватні, — можна лише за галузевою ознакою: це можуть бути об’єднання танкових і танкоремонтних підприємств, мотористів, ракетників, електронників (підприємств електронної промисловості), зброярів, безпілотчиків — виробників і експлуатантів безпілотної техніки тощо…

У ситуації, що склалася, створення повноцінного Міністерства оборонної промисловості на чолі з людьми, які знають, що і як робити, під керівництвом енергійного драйвера, здатного долати адміністративні бар’єри, було б найкращим рішенням для адміністрування галузевих оборонних об’єднань. Проте таке рішення є прерогативою Верховного головнокомандувача та його відповідальністю. І таке питання виходить за межі цієї статті. Тому тут як близьку мені тему розгляньмо окремий, але важливий випадок можливої організації роботи об’єднання безпілотчиків.

Об’єднання підприємств оборонної промисловості, зайнятих розробкою та виготовленням дронів, за відсутності Міністерства оборонної промисловості з відповідним департаментом може очолити галузеве управління (комітет/агентство) з безпілотних технологій.

Такому комітету доведеться стикнутися із саботажем і протидією з боку багатьох містечкових «керівників над безпілотниками», адже нині кожне силове відомство, управління й навіть роди військ мають право замовляти «під себе» номенклатуру безпілотників у «своїх» виробників. Тут пасуться й підгодовуються десятки, якщо не сотні кабінетних «фахівців» і паперових «учених», які створюють у системі закупівель контрольований ними хаос.

Водночас усі основні типи безпілотників, що їх замовляють силовики з різних відомств, подібні один до одного за функціоналом, комплектацією й навіть зовнішнім виглядом, але можуть у рази відрізнятися за закупівельною ціною та вартістю експлуатації.

Саме існування «зоопарку» безпілотників призводить до розпилення бюджетних коштів, зростання фінансових витрат на розробку та виготовлення, збільшення часу на навчання та перенавчання експлуатантів, зростання витрат на закупівлю комплектуючих, на управління (менеджмент) усіма компаніями, що розробляють і виробляють БПЛА.

Передусім позавідомчий і надвідомчий комітет із дронів має покінчити з хаосом і зайнятися впровадженням лінійки стандартизованих масових дронів, що підходять для будь-якого силового відомства. Це не означає, що мають замовляти та виробляти лише ці масові дрони; це означає, що левова частка єдиного бюджету в межах консолідованої закупівлі для всіх силових відомств має припадати на стандартизовані моделі.

Вважаю, що найбільше потрібні:

1. Універсальний розвідувально-ударний дрон легкого класу на кшталт «мавіка» (потрібен усім силовикам).
2. Дрон-спостерігач середнього класу на кшталт «матраса». Він також може бути нічним бомбером.
3. Масовий FPV-коптер — дрон-камікадзе.
4. Дрон-ретранслятор. Його можна побудувати на базі коптера середнього класу на кшталт «матраса» (див. пункт 2).
5. Електричний літак-розвідник середнього радіуса дії. Його також можна виготовляти у варіанті «літак-камікадзе» поля бою (наш «ланцет»).
6. Літак-бомбер середнього радіуса дії.
7. Літак-камікадзе великого радіуса дії.

Ось сім основних, найзатребуваніших типів безпілотників.

Разом із усіма зацікавленими інстанціями, передусім експлуатантами дронів і розробниками, комітет має створити й опублікувати (для вузького кола осіб) технічні умови (ТУ) для таких семи (або шести, або восьми — як вирішить Комітет) типів безпілотників. Не розробники мають створювати «який завгодно дрон — ми таким його бачимо», а потім складати та затверджувати під свій витвір ТУ й проводити випробування, щоб підтвердити вигадані собою ж вимоги, як роблять нині, а це має розробляти, прописувати, нав’язувати виробникам комітет, стандартизуючи в такий спосіб лінійку найзатребуваніших дронів.

Після того як буде розроблено та впроваджено техзавдання (ТЗ) для стандартизованих моделей, комітет із безпілотників має провести відкритий і чесний конкурс на кращу модель дрону в кожному сегменті серед усіх учасників ринку — державних і приватних. За результатами конкурсних випробувань мають бути визначені переможці — не більш як дві моделі двох виробників-конкурентів у кожній номінації.

Дрони, що переможуть у конкурсі, стануть стандартними моделями. На основі консолідованого замовлення від усіх силових відомств на стандартні моделі комітет розподілятиме замовлення по різних підприємствах, готових їх виконувати. Водночас якщо консолідоване замовлення становить 5000 штук на місяць, а компанія-розробник може виготовити лише 500 штук, то 4500 штук, що залишилися, мають виробляти на інших підприємствах на основі ліцензійної угоди. Отже, замість 200 моделей FPV-коптерів від 200 гаражних виробників ми отримаємо одну стандартну модель за твердою ціною від 200 виробників, однакової якості з гарантованим сервісним обслуговуванням.

Комітет має стимулювати розвиток ринку за допомогою пільгових кредитів на розширення виробництва та створення державних підприємств, які випускатимуть стандартну безпілотну продукцію. Не варто боятися «державного» — у Штатах державні оборонні арсенали чудово клепають стандартні боєприпаси й навіть розробляють танки, а в Ізраїлі державні оборонні галузеві (галузеві — головна відмінність від «Укроборонпрому») концерни ефективно конкурують із приватними підприємствами.

Комітет має консолідувати закупівлі імпортних комплектуючих і матеріалів, створити стратегічні запаси автопілотів, двигунів, модулів навігації, іншої електроніки, літієвих батарей, що застосовуються в стандартних моделях безпілотників. Прямі гарантовані закупівлі, великі обсяги таких закупівель, усунення митних поборів і тяганини — все це зменшить вартість дронів і зробить їх виробництво й надходження до військ передбачуванішим.

Комітет також має стимулювати виготовлення комплектуючих в Україні, заохочувати розробки компонентів дронів, розміщувати замовлення на компоненти, надавати пільгові кредити та гранти на розвиток ринку комплектуючих для безпілотників.

У сфері діяльності комітету має бути кооперація з розробниками та виробниками дронів у дружніх країнах. Локалізація складання в Україні, спільні розробки, пошук закордонних партнерів — усе це має бути у віданні комітету.

Комітет має накопичувати досвід використання БПЛА на фронті, здійснювати аналіз, генерувати поліпшення технічних характеристик, зміну тактики, проводити зустрічі, круглі столи, семінари для розробників, виробників і експлуатантів, організовувати полігонні та фронтові випробування нових систем.

Усе вищезазначене не означає, що такий комітет підімне всю безпілотну галузь під себе й жорстко її регулюватиме. Завдання комітету очевидні: сприяння масовому випуску стандартних дронів, розвитку безпілотної галузі. У будь-якого розробника й виробника залишається право та можливість вести ініціативні розробки, створювати кращі апарати, доводити їхні переваги.

З огляду на той сумний факт, що навіть позавідомчий (надвідомчий) комітет із безпілотників створити досить проблематично — для цього потрібна політична воля Верховного головнокомандувача, бо на кожному рівні, в кожному силовому відомстві й навіть серед обраних (наближених) виробників ми отримаємо жорстке несприйняття, — можна ризикнути й почати зі створення координаційного комітету з БПЛА як пілотного проєкту в межах Мінцифри (наприклад), на основі напрацьованої експертизи «Армії дронів».

Завдання координаційного комітету (групи, агенції) будуть подібні до завдань надвідомчого комітету за винятком того, що координаційний комітет як пілотний проєкт у межах «Армії дронів» не зможе безпосередньо нав’язувати державну оборонну політику всім силовим структурам — споживачам дронів. Але щось для стандартизації та заохочення масового випуску безпілотників такий координаційний орган зробити зможе.

А саме:

1. Проводити конференції та наради з розробниками, виробниками та експлуатантами БПЛА для визначення необхідних характеристик стандартизованих типів БПЛА. Створювати дієву БПЛА-спільноту, механізми, що реально працюють, горизонтальний та зворотний зв’язок, що сприятиме розумінню, які типи безпілотників і в яких кількостях необхідні у військах.
2. Займатися стандартизацією БПЛА, сприяти випуску типових виробів, спрямовувати зусилля на збільшення обсягів виробництва типових безпілотників. Для цього необхідно визначити основні типи БПЛА, найзатребуваніші всіма силовими структурами. Прописати ТЗ. Провести конкурси. Обрати переможців. Надати переможцям преференції. Впровадити механізм ліцензійного виробництва найкращих моделей на інших підприємствах. Ніхто не буде в програші.
3. Впроваджувати механізми ліцензійного виробництва стандартних моделей. Потрібно виписати ліцензійний договір, розрахувати економічні стимули для компанії-розробника та компаній-виробників, розробити процедури контролю якості, модернізації ліцензійних виробів на підприємствах-виробниках тощо.
4. Допомагати з розширенням виробництва. Розробити та впровадити механізм грантової та кредитної підтримки виробників. Залучати до розробки та виробництва БПЛА фінансові інститути (українські та закордонні), технологічних партнерів — закордонних розробників/виробників БПЛА й окремих компонентів, створювати спільні підприємства, зокрема на території західних країн.
5. Сприяти проведенню дослідно-конструкторських робіт. Видавати ТЗ із гарантованою оплатою виконання робіт на розробку підривачів, систем управління, систем зв’язку, двигунів тощо. Кредитувати запуск нових виробництв компонентів для безпілотників. Сприяти створенню в Україні галузі розробки та виробництва компонентів для БПЛА.
6. Створити механізм консолідованих закупівель закордонних компонентів і матеріалів для БПЛА, необхідних для виробництва типових моделей. Скажімо, заплановано за пів року виготовити 10 тисяч БПЛА семи основних типів. Виробництво буде розміщено на 50 підприємствах. Матеріали та компоненти для всіх підприємств, які виконують замовлення, потрібно закуповувати централізовано через двох-трьох операторів-закупників. Фінансування закупівлі слід провести через комерційні фінансові структури під державні гарантії.
7. Створити алгоритм/механізм гарантованих закупівель типових БПЛА за фіксованими цінами (з урахуванням інфляції). Комітет від імені держави (або інший оператор від його імені) має гарантувати закупівлю 10 тисяч БПЛА семи (наприклад) основних типів у 50 виробників (із них 43 — ліцензійне виробництво) за фіксованою ціною з фіксованим прибутком і обов’язковим контролем якості.
8. Створити на базі військових, волонтерських і приватних, а також державних навчальних центрів єдину «школу» для масового навчання особового складу роботі із сімома основними/типовими БПЛА. Сприяти навчанню тренерів, створенню посібників, програм, наповненню центрів типовими безпілотниками, необхідними для навчання.
9. Створити ефективну «єдину» систему сервісного обслуговування типових БПЛА із залученням можливостей компаній-виробників (потрібно розробити економічні стимули), інших приватних компаній, здатних надавати сервісну підтримку, сервісних структур у військах.
10. Стандартизувати боєприпаси, підривники та збільшити випуск цих виробів для семи (або скільки їх там буде) основних типів БПЛА.

Ринкова економіка, на яку покладають надії багато наших керівників, не може вирішити питання мобілізації всіх сил нації в небаченій за масштабами війні за незалежність. Подолання хаосу — неминучий етап на шляху до нашої перемоги.