UA / RU
Підтримати ZN.ua

Папа з Півднем. Чому Україні не варто розраховувати на ватиканську дипломатію

Автор: Катерина Щоткіна

Як кажуть у мемі, єдине, чим Папа Римський може допомогти президентові Зеленському, — відправити до України свою швейцарську гвардію. Але наразі замість швейцарців він надіслав до України свої «вуха». Кардинал Маттео Зуппі — папський уповноважений із переговорів про мир — приїхав до Києва з підкреслено скромною роллю: послухати в усіх подробицях «голос України». Аби «рухатися далі» — до розроблення й установлення «міцного та справедливого» миру для України.

Читайте також: Папа Римський згадав у молитві дорогу та багатостраждальну Україну

Папський «секрет»

До моменту прибуття до Києва місія Зуппі залишалася суто конфіденційною — на всі запитання преси він відповідав сакраментальним no comments. «План Папи» залишався секретним. Однак після того, як візит Зуппі до Києва завершився, в «плані Папи» прояснилося лише одне — «плану» як такого немає. Є хіба що наміри.

Відбулася зустріч Зуппі з президентом Зеленським, на якій, за словами самого Зеленського, посланникові понтифіка (вкотре!) дали зрозуміти, що Україна згодна на мир хоч завтра, але тільки на власних умовах. Потім кардинал Зуппі побував у Бучі — це, здається, тепер є «обов'язковою програмою» будь-якого офіційного візиту зарубіжних гостей до України. Опісля кардинал зустрівся з уповноваженим із прав людини Дмитром Лубінцем, аби обговорити питання, пов'язані з поверненням наших полонених, цивільних заручників і вкрадених Росією українських дітей. «Я впевнений, що цей приїзд представників Ватикану вкотре продемонструє, хто агресор, а хто жертва», — написав після цієї зустрічі Лубінець у своєму Телеграм-каналі.

Та якщо з «агресором» усе загалом зрозуміло, то щодо «жертв» у Папи Франциска — свій особливий погляд.

Читайте також: Папа Римський Франциск поінформував про місію миру в Україні

Папські сльози

Папа тримає Україну в серці. Він часто згадує про «розтерзану Україну» й молиться за всіх жертв війни. Головне слово — «всіх», тобто жертви — це не лише Україна й українці. «Їхні хлопчики», наприклад, також є «жертвами». Адже Папа Римський, як нам часто нагадують із боку церкви, передусім є душпастирем, а не політиком. Він не може стати на чийсь «бік», бо дотримується передусім християнських цінностей і постулатів. На будь-якому «боці» для нього всі є людьми.

Папа Франциск плаче разом із кожним із нас. «Ваш біль — це мій біль», — рефрен його промов про всіх стражденних. Для католиків це дуже важлива риторична фігура. Вона означає не лише особисте залучення та прихильність понтифіка (хоча й це також важливо). Співчуття Папи — це співчуття всієї церкви й, можливо, навіть співчуття самого Христа. Але для нас папські сльози важать мало. Будь-які сльози важать мало, зокрема й власні. Папа плаче? Що ж, йому пощастило, він, принаймні, ще може плакати. Ми з Папою Франциском розмовляємо різними мовами. І для нас знаком справжньої солідарності була б спроба з його боку зрозуміти, що ж ми все-таки кажемо.

Можливо, саме це й мав на увазі кардинал Зуппі, коли заявляв, що його місія — «почути».

Ось тільки Москва, як відомо, сльозам не вірить. Навіть сльозам самого Папи Римського. У папській ініціативі помирити Україну з Росією є одна очевидна й вирішальна слабина: Папа Франциск не має жодної політичної ваги в Україні, а в Росії і поготів. Його посланника можуть чемно вислухати, як це зробив президент Зеленський. Або послати подалі, як натякнули вустами Пєскова в Кремлі. Але результат місії буде приблизно однаковим. Ніяким. Дуже показово, що візит Зуппі не мав жодного резонансу в українських медіа — на відміну від італійських, які висвітлювали його дуже активно. Заради справедливості зазначу, що візит збігся з трагедією на Каховській ГЕС. Проте інтерес до папських мирних ініціатив в Україні дедалі більше сприймають як дивацтво. Або просто не звертають на них уваги.

Можна сказати, що в поточній політичній кризі церква продемонструвала власне безсилля. Не лише католицька. Втім, не лише церква. Війна — це завжди результат безсилля. Безсилля політиків, дипломатів, міжнародних інституцій, а ще університету, школи, грошей і слів. Інвазія пекла. Можливо, понтифік як глава церкви відчуває якусь особисту глибоку відповідальність за те, що пекло розвезлося на довіреній йому ділянці фронту. І щиро намагається врятувати ситуацію. Але скільки дивізій у Папи Римського?

Утім, не в дивізіях сила Ватикану. Та й із дивізіями не все так однозначно.

Читайте також: Reuters: Папа Римський попередив угорських урядовців про небезпеку націоналізму

Папські «дивізії»

Папа Римський очолює найбільшу світову церкву, яка охоплює собою всю земну кулю. Він воістину є «голосом світу»: і якщо він говорить, його не можуть не почути.

Та не місце прикрашає людину, а людина — місце, і Папа Франциск підтверджує це прислів'я. Теперішній понтифік — це здебільшого голос «третього світу». Знаю, що це словосполучення вже вийшло з моди й тепер заведено казати «Глобальний Південь». Але з географією в нас усе непросто: карту політичних впливів і постколоніальних претензій в «другому» і «третьому» світах тлумачать геть по-різному. В своєму прагненні помирити Україну з Росією Папа Франциск повною мірою є голосом Глобального Півдня. І він уплітається в хор таких самих голосів: Індія, африканські країни, Бразилія та інші, тихіші «голоси з Півдня» просять, вимагають і навіть пропонують власні «формули» того, як нас помирити.

Можна припустити (й уже припускають) конкуренцію між тими, хто хоче стати повноважним представником Глобального Півдня. Але Папа Римський, звісно, ні з ким не конкурує — він «поза політикою». Зате він може додати ваги тій чи іншій мирній ініціативі.

Коментуючи візит Зуппі до України, держсекретар Ватикану П’єтро Паролін зазначив, що Святий престол для досягнення миру не виключає співпраці з будь-якими можливими посередниками — чи то Китаєм, чи то США. Візит представника Святого престолу до Києва і, якщо буде можливо, до Москви — «вислухати» безпосередньо учасників конфлікту — є лише прологом. В італійських ЗМІ, близьких до Ватикану, гадають, куди поїде папський уповноважений після Києва — безпосередньо до Москви чи спочатку до Пекіна, а якщо до обох столиць, то в якому порядку?

У Пекіні папський «миротворець» може розраховувати на тепліший прийом, ніж у Києві або тим паче в Москві, бо там приміряють роль лідера Глобального Півдня, і заважає лише те, що Китай мало асоціюється з цією частиною географії. Та це можна виправити, якщо Ватикан, наприклад, підтримає мирний план Пекіна. «Про це ще рано говорити», — стверджує держсекретар Святого престолу, але слово вимовлено. Згадування держсекретарем Пароліном «американців» як можливої сторони переговорів теж є цінним — це натяк на те, що Папа Римський (і, можливо, лише він) може перекидати мости як завгодно далеко й у якому завгодно порядку.

Ні, Папа Франциск не є москвофілом і не «працює на Кремль», як вважає частина наших співгромадян. Він узяв на себе роль «голосу Глобального Півдня», й вона йому дуже пасує. По-перше, він у ній є органічним. По-друге, на свій лад чесним, — більшість вірян Католицької церкви проживає саме на Півдні. Зрештою, це шляхетно — бути голосом для вічно ігнорованої більшості. Папа Франциск надає політичної ваги Глобальному Півдню, Глобальний Південь надає ваги Ватикану, який упродовж останніх ста років втрачає популярність на Заході. Win-win.

Але не для нас.

Адже Глобальному Півдню великою мірою байдуже, що буде з Україною. Ідея «негайно всіх помирити» постає одночасно з байдужості до нашої долі та прагматичного небажання зазнавати економічних труднощів через нашу війну. Точніше, все навіть трохи гірше для нас: Глобальний Південь має старі й цілком обґрунтовані рахунки із Заходом (або Глобальною Північчю). І те, що Захід у цьому конфлікті є нашим союзником, робить нас іще більш чужими для Глобального Півдня. Для якого наша війна — це просто ще один конфлікт, розв'язаний білими чоловіками в їхніх політичних і фінансових інтересах, від якого страждає знов-таки «бідна» частина світу. Коли Путін вимовляє кумедне слово «англосакси» — він знає, куди цілиться. І, на жаль, влучає в яблучко.