«Франція програла битву, але не програла війну» — ці слова Шарля де Голля, виголошені після окупації його країни нацистською Німеччиною 1940 року, стали відомими на весь світ. Ймовірно, саме вони були на думці у військового керівництва України під час планування Курської операції, яка передбачала переміщення одразу кількох досвідчених підрозділів ЗСУ з Донбасу на Сумщину.
Відомий військовий аналітик із США Майкл Кофман зазначив: «Долю війни не буде вирішено залежно від того, хто контролює наступні 10 чи 20 кілометрів Донбасу». Із цією тезою важко не погодитися. Однак варто розуміти, що послаблення або ж відсутність посилення оборони відразу кількох міст на Донбасі (одне з яких є ключовим логістичним вузлом між півднем і північчю області) має бути на сто відсотків виправданим.
Чи є такою Курська операція? На даний момент неможливо робити об’єктивні висновки, тому що досі залишаються невідомими кінцеві цілі кампанії. Та певні підсумки можна озвучити вже зараз.
Ключовим результатом будь-якої військової операції цього року мала бути її успішність. Після літньої кампанії 2023-го, що досі залишається химерою в пам’яті українців, нове Роботине було б фатальним для України, для її власних громадян та військових, і для західних партнерів. Саме успіх Сил оборони, що міг би прозвучати однаково яскраво як у «Єдиному телемарафоні», так і в західних ЗМІ, є вирішальним чинником для чергового стратегічного перелому цієї війни. Насамперед перелому в головах українців, які за останній рік «передумали» підіймати ту червону калину, яка в лузі похилилася.
Безперечно, одними з важливих цілей Курської операції були саме інформаційно-психологічні наслідки. Вони можуть бути означені вже зараз: це перемога для українців і зрада для росіян. Демотивуючим елементом для ворога стало масове взяття в полон однієї з найвразливіших категорій військових — строковиків. Цей факт викликає у російському суспільстві значно більший резонанс, ніж взяття у полон мобілізованих чи контрактників.
Ще цікавішими та багатогранними є військові цілі операції. Звісно, висновки про них можна робити лише завдяки аналізу застосування сил і засобів, а також стратегії просування, — реальна мета Курської офензиви навряд чи стане відома суспільству найближчим часом.
Проаналізувавши перші два тижні наступу ЗСУ в Курській області, дії сторін можна поділити на три чіткі етапи: початковий прорив України, момент виходу росіян із шокового стану та подальше просування Сил оборони.
Найцікавішою в цьому контексті є перша стадія. Безперечно, найголовнішим чинником успіху СОУ стала несподіваність. Як пише The Economist, Україна майстерно використала наратив про «наступ росіян на Суми» для значного накопичення військ поблизу кордону, від якого ворог не очікував жодної небезпеки.
Незадовго до початку наступу відбулася ротація підрозділів, які базувалися поблизу Сум (зокрема, бригади ТрО та новосформованої 150-ї ОМБр), і перекидання в регіон 80-ї, 82-ї бригад ДШВ, 22-ї ОМБр, 225-ї ОШБ. Також на цей напрямок перебазували славнозвісний РУБпАК Khorne Group і кілька інженерних підрозділів, які брали участь у розмінуванні кордону та прокладанні шляхів.
Одним з головних чинників прориву, окрім несподіваності, стала його швидкість. Бійці 80-ї бригади зізналися в інтерв’ю The Economist, що за перший день операції просунулися набагато далі, ніж планувалося спочатку. Це сталося як завдяки хаосу в управлінні російськими військами, так і через специфіку застосування наявної техніки.
На озброєнні 80-ї та 82-ї бригад ДШВ стоять американські БТР Stryker і бронемашини менших розмірів. Ця техніка, попри недоліки бронювання та засобів вогневого ураження, дала можливість подолати значну відстань у тил противника вже в перший день наступу.
Окрім цього, важливими чинниками стали технології РЕБ та ефективна робота ППО. За словами ворога, українські зенітники «прочистили повітря» від розвідувальних БПЛА та у взаємодії з РЕБ ввели в роботу вже дрони Сил оборони. Також прорив став би неможливим без блискучої роботи артилерії, яка відпрацювала підготовку до наступу, не жалкуючи жодного снаряда.
Прикладом блискавичного просування СОУ в перші дні наступу є відео ураження нашої техніки, опубліковане ворогом 7 серпня. Завдяки технологіям визначення геолокації, вдалося встановити, що удар відбувся в селі Русское Поречное — у 16 кілометрах від кордону з Україною. Однак це лише задокументований приклад украй швидкого руху Сил оборони. За повідомленнями російських ЗМІ, українські військові 8 серпня були вже поруч із селом Большое Солдатское, розташованим у 28 кілометрах від держкордону.
Зберігаючи подібний темп, до Курської АЕС у Курчатові можна було б дійти ще за два дні. Однак етап початкового просування Сил оборони змінився іншим — етапом виходу російського командування зі стану шоку та початку оборонної операції ЗС РФ.
Варто зазначити, що в перші дні наступу на Курщині не було зафіксовано переміщення російських військ із Донбасу, Луганщини та з-під Вовчанська. Ставку було зроблено на формування, які перебувають на відновленні або в стані перегрупування. Зокрема, такою стала 810-ма бригада морської піхоти ЗС РФ. Також одними з перших прибули підрозділи військ спеціального призначення «Аид» і кілька підрозділів БПЛА, зокрема «Бобр» — одного з найефективніших FPV-сквадів росіян.
Починаючи з третього-четвертого днів операції тактика ворога стала частково віддзеркалювати нашу. Росіяни зробили кілька ефективних засідок на колони Сил оборони у значному віддаленні від кордону, а також перебазували у Курську операційну зону достатню кількість ударних БПЛА. Починаючи з п’ятого-шостого днів операції росіяни вже не застосовували «Іскандерів» для ураження малих розвідувальних груп СОУ та поодиноких зразків техніки, як це було в перші дні.
Украй активним стало застосування ударних БПЛА «Ланцет», які, на відміну від FPV, мають значно більшу дальність ураження та стійкість до купольного РЕБ. Від початку операції росіяни змогли вразити цим вогневим засобом вже 22 одиниці української техніки.
За тиждень проведення операції просування вглиб Курської області стало набагато складнішим для Сил оборони як через насичення ворога засобами ураження, так і через формування відносної лінії фронту (саме відносної, бо повноцінної мережі оборонних споруд досі не існує як у Сил оборони, так і у ворога).
Виходячи з цих обставин, українські війська перейшли до третього умовного етапу наступу — просування вздовж кордону та зайняття найменш захищених територій ворога. Спочатку Сили оборони просувалися в східному напрямку, в район смт Белица. Однак після кількох невдалих штурмів, наслідком одного з яких стало знищення одразу шести українських БТР-4 в одному бою, українські сили зосередилися на просуванні в західний бік — від сіл Внезапное та Снагость до річки Сейм, яка протікає на південь від Коренево.
Уже кілька днів поспіль українська авіація, роти ударних БПЛА та ракетні війська працюють над знищенням мостів і понтонів росіян, що з’єднують околиці міста Глушкове з іншою територією Росії за річкою Сейм. Очевидно, ідея полягає у відрізанні всього угруповання військ у цьому районі та фактичному повторенні Херсонської операції 2022 року, коли ворог був змушений відійти внаслідок знищення мостів, проблем із логістикою та підтримкою військ.
Подібний задум має значні шанси на успіх, однак при подальшому стратегічному плануванні може виникнути й багато неприємностей. Головна з них полягає у рельєфі місцевості. На південь від Сейму знаходиться низина, а перепад висот із північним берегом річки подекуди сягає більш як 100 метрів над рівнем моря. Це може дуже ускладнити або навіть унеможливити ведення оборони з низини, адже ворог має кратну перевагу в засобах ураження.
Станом на завершення другого тижня операції в Курській області ініціатива все ще за Силами оборони. Однак протистояння стає дедалі напруженішим. На цей момент підтверджене додаткове перекидання ворогом на Курщину кількох мотострілкових полків з Харківського напрямку, 200-ї бригади, ОШБ «Пятнашка» та 15-ї «Миротворчої» бригади ЗС РФ. Водночас Україна також ввела в бій резерви кількох бригад, назви яких не можуть бути розголошені з міркувань безпеки.
За даними видання РБК-Україна, яке посилається на військово-політичне керівництво держави, Владімір Путін дав наказ своїм військам витіснити ЗСУ з Курської області до 1 жовтня. Але при цьому знімати підрозділи з Торецького та Покровського напрямків — найгарячіших на зараз — не планується.
Як писав Сунь Цзи, «найкраща війна — це розбити задуми супротивника, а найгірша — брати в облогу його фортеці». Отож зараз ми перебуваємо в унікальній ситуації. Задуми Росії щодо оборони своєї міжнародно визнаної території вщент розбиті Силами оборони, але водночас ворог готується до «облоги фортеці» — битви за Покровськ і Мирноград. Утім, ні Великої китайської стіни, ні навіть лінії Маннергейма поблизу цих міст немає.
ZN.UA на умовах анонімності поспілкувалося з бійцями кількох бригад, які тримають зараз оборону поблизу Покровська. Вони наголошують на головній проблемі — нестачі засобів ураження на передній лінії оборони, що призводить до плавного просування ворога вглиб.
«Роботу їхньої та нашої артилерії неможливо порівняти. В той час, коли ми наносимо ураження по скупченнях техніки і особового складу, вони розбирають наші окопи під нуль. Наприклад, ми маємо зайняти позицію, а її вже просто немає — лише перемелена земля», — розповідає Євген, котрий служить на посаді стрільця.
Ще однією причиною швидкого просування є тактика, яку зараз застосовують росіяни. Ворог намагається обходити підготовлені позиції Сил оборони флангами, залишаючи оборонні споруди в тилу та змушуючи українських військових відходити.
«У нас немає суцільної лінії оборони, скажімо, укріпленого рову протяжністю 10 кілометрів. Лінія споруджувалася з точки зору логіки, але ворог діє інакше: просування до наших позицій—скупчення—атака. Зайняття нової позиції—підхід нових сил—скупчення—нова атака. Боротися з такою тактикою вкрай складно, не маючи достатньо вогневих засобів і людського ресурсу», — каже Ілля, молодий сержант одного з механізованих підрозділів ЗСУ.
Оборонці Покровського напрямку зі скепсисом відповідають на запитання про Курську операцію України. Не під запис бійці зізнаються, що тоді як люди в тилу радіють успіхам під Суджею, їхні настрої — діаметрально протилежні.
Для наочності додамо карту бойових дій на цьому напрямку, порівнявши перший (6.08) і 14-й день (20.08) Курської операції.
Отож головні питання звучать доволі лаконічно. Чи переважить успіх на Курщині ті втрати, які Україна отримає внаслідок оголошеної евакуації відразу кількох міст та підставляння під удар одного з головних логістичних вузлів Донбасу? І, зрештою, де ж зупиняться росіяни на Донеччині?
Дуже ймовірно, що відповіді на ці запитання стануть відомими вже за кілька тижнів. Але ж згадаймо Шарля де Голля: «Франція програла битву, але не програла війну».