UA / RU
Підтримати ZN.ua

Є тільки один варіант, як наблизити допомогу до поранених на фронті

Автор: Дарина Смольнікова

30 червня 2023 року Кабінет міністрів України ухвалив постанову «Про задоволення потреб сил безпеки та сил оборони у донорській крові та компонентах крові в умовах воєнного стану». Постанова з усіх боків виглядає як абсолютний прорив — вона описує ланцюги постачання крові на фронт, роблячи останню доступною не лише для стабілізаційних пунктів, а й для евакуаційного транспорту. Можна сказати, що вона змальовує першу в світі систему крові на фронті в умовах війни на власній території. Колись на нашому досвіді вчитиметься світ тактичної медицини, який іще півроку тому казав: «Це нереально, такого ніколи не буде в Україні».

Читайте також: Висновки щодо ситуації на фронті від Інституту вивчення війни ISW

Чому ж тоді в соцмережах стільки гнівних постів?

Річ у пункті 30 постанови, в якому йдеться про те, хто має право переливати кров. Командування Медичних сил (КМС) наполягло на виключенні з переліку бойових медиків медичного персоналу поля бою без медичної освіти — єдиних людей, які перебувають із пораненим до приїзду медеваку.

Медична служба Ульф | Анастасія Вербова

Бойові медики — чиї вони?

Посада бойового медика з’явилась у ЗСУ 2017 року. І в рамках виконання стратегічного оборонного бюлетеню мала поступово замінити посаду санітарного інструктора. Водночас було створено школу підготовки бойових медиків. Проте в статутах ЗСУ досі так і не з’явилося посадових обов’язків цієї військово-облікової спеціальності.

У командування Медичних сил є гаряча лінія. Та якщо ваше запитання стосуватиметься бойових медиків, медпунктів або медрот батальйону, у відповідь ви почуєте, що це «не належить до юрисдикції» командування. Так само КМС відреагувало на необхідність затвердити нову програму підготовки бойового медика (яка, до речі, включає переливання крові): це не їхня сфера відповідальності. Програму затвердило командування Сухопутних військ.

Хто має відповідати за бойових медиків? Забезпечувати їх медичним спорядженням? Захищати їхні права? Все це — відкриті питання для всіх нас. Але є ще одне питання, суто до командування. Чому ви хочете щось заборонити бойовим медикам, адже вони — не ваша сфера відповідальності, як ви казали вже багато разів?

Роман Штибель, Госпітальєри

Стаття 138 ККУ — «кого не вб’ють, того посадять»

Основний аргумент КМС у цьому питанні — небажання підписуватися під тим, що суперечить статті 138 («незаконна лікувальна діяльність») Кримінального кодексу України.

Тут можна апелювати до статті 39 ККУ («крайня необхідність»). А можна зайти з іншого боку: а що таке незаконна лікувальна діяльність і що до неї належить?

До лікувальної діяльності належить безліч маніпуляцій, включених до програми підготовки бойового медика. І якщо страшна та складна крикотиреотомія (екстрена хірургічна операція, спрямована на відновлення прохідності дихальних шляхів) може викликати певні сумніви, то звернімося до простішої процедури — встановлення венозного катетера. Вона також не може проводитися людиною без медичної освіти. Так само, як і введення знеболюючих та антибіотиків, конверсія турнікета. Якщо чесно, то в переліку незаконної лікувальної діяльності — приблизно половина того, що вміють і роблять бойові медики.

Тобто впродовж дев’яти років війни, з яких КМС існує три роки, сотні бойових медиків займаються незаконною лікувальною діяльністю, порушуючи ККУ, проте занепокоєння в КМС це викликало лише зараз, і навіть думка компетентного органу — Міністерства охорони здоров’я — його не цікавить.

Навіщо дозволяти людям без медичної освіти проводити медичні процедури?

Коли боєць тяжко поранений і стікає кров’ю, ми повинні максимізувати зусилля, щоб надати всю необхідну допомогу в першу, «золоту» годину після поранення. В «пустельних війнах» години часто вистачає, щоб долетіти на гелікоптері й доправити пораненого до польового шпиталю, де на нього вже чекає навчена передова хірургічна команда.

Медична служба Ульф | Анастасія Вербова

В наших реаліях ми не можемо собі дозволити евакуювати поранених гелікоптером. Не можемо навіть безпечно вивезти поранених на броні — «мотолига» не завжди захистить від обстрілу. Тож доправити пораненого до шпиталю чи навіть стабпункту протягом «золотої» години — місія майже нездійсненна. Інколи евакуація може тривати 10 або й 12 годин. І впродовж усього цього часу з пораненим залишається бойовий медик — боєць, навчений надавати розширену невідкладну медичну допомогу.

Ми маємо змиритися з тим, що в кожен окоп лікаря не посадиш. Якщо чесно, лікарів деяких спеціальностей бракує й на стабпунктах. Тому поруч із пораненим буде саме людина без медичної освіти.

Однак весь цей час ми робимо вигляд, буцімто не бачимо, чим займаються бойові медики. І замість того, щоб захистити та вкластися в їхню освіту, перекладаємо відповідальність і погрожуємо їм Кримінальним кодексом. Чи це те, на що заслуговують люди, які за кілька місяців вчаться рятувати життя?

Так а що, крім крові, нічого немає?

Врятувати життя в разі масивної крововтрати (що є причиною більш як половини смертей на полі бою, яких можна було уникнути) може тільки кров.

Якщо в людини вже почався стан геморагічного шоку, просто зупинити кровотечу недостатньо. Людина помре. І навіть якщо їй дуже пощастить дотягнути до шпиталю, ниркам і головному мозку може бути завдано непоправної шкоди.

Залити в людину кристалоїди (фізіологічний розчин) та колоїди (ГЕК, Гелофузин) замість крові ми не можемо. Вони не мають функції перенесення кисню, до того ж банально розводять фактори згортання крові.

2020 року з курсу тактичної медицини ТССС (Tactical Combat Casualty Care) остаточно зникли будь-які рідини, крім крові та її компонентів. Це означає, що американський бойовий медик заллє або кров, або нічого. Він не використовуватиме фізрозчину, оскільки це лише погіршить ситуацію.

Роман Штибель, Госпітальєри

Складно, небезпечно, не кожен лікар зможе

Найприємніше говорити мовою статистики. Збройні сили США в Іраку й Афганістані проаналізували чотири тисячі переливань крові на полі бою, зокрема немедичним персоналом, і побачили менш як 3% негативних реакцій, здебільшого — переливання завеликої кількості крові. Значну кількість успішних кейсів переливання крові бойовими медиками бачимо також в армії Норвегії.

Роман Штибель, Госпітальєри

Наші бойові медики без будь-яких дозволів і допомоги вже теж демонструють відмінні результати. Найвідоміший кейс — бойові медики «Азову». З 2020 року батальйон проводить навчання з переливання крові для бойових медиків. Все це було недарма, адже чимало переливань крові на заводі «Азовсталь» здійснили саме люди без медичної освіти. Гадаю, врятовані поранені були не проти того, що кров у них заливав не доктор наук.

Цей кейс — не єдиний. Одним із піонерів дошпитального переливання крові була медична служба «Ульф» батальйону «Вовки да Вінчі», а також медична служба Інтернаціонального легіону.

У вихідній реакції постанови наголошувалося, що не тільки бойові медики, а й значна частина лікарів має пройти спеціалізоване навчання від МОЗ, аби отримати дозвіл на переливання крові. Звісно, таку сертифікацію проходили б лише ті, хто повністю опанував усі необхідні знання та навички.

Благодійна ініціатива із закупівлі обладнання для переливання крові, в якій я беру участь, за останній місяць закупила холодильне обладнання для щонайменше 10 різних підрозділів, багато заявок — досі на опрацюванні. Тобто система до цих змін готова. Холодильник із кров’ю може стояти в будь-якому місці, де є генератор та ЕкоФлоу. Ми активно закуповуємо навіть маленькі, 8-літрові автономні холодильники, щоб використовувати їх в евакуаційному транспорті. За інформацією БФ «Солом’янські котики», ГО «Госпітальєри» та інших благодійних ініціатив, принаймні 10 батальйонів і 5 бригад уже звернулися по обладнання для проведення трансфузії.

Роман Штибель, Госпітальєри

Проте заборонити щось, побоюючись негативних наслідків, завжди простіше, ніж продумати, як цих негативних наслідків уникнути. В цьому разі профілактика — це чіткі інструкції та навчання.

Заборонити — швидке, але неправильне рішення. Його застосовують, коли хочуть просто зняти з себе відповідальність. Але скидання відповідальності у воєнний час — це вже відповідальність. Щонайменше — моральна.

Щоденна реальність польової медицини — брудна, марудна. Вона тхне потом, кров’ю та порохом. Невключення бойових медиків до переліку людей, які можуть переливати кров, учергове ставить їх перед вибором: рятувати людей, але бути повністю незахищеними державою, або ж залишитися чистими перед законом і дивитись, як побратим помирає від крововтрати.

Свій вибір бойові медики зробили вже давно, і щодня беруть на себе величезну відповідальність. А наш єдиний варіант наблизити допомогу до постраждалого — навчити людей бути бойовими медиками. І надати їм додаткові зобов’язання та завдання, крім бойових.