Про шкоду, якої російська агресія загалом завдає довкіллю України, «Екодія» раніше вже розповідала. Зараз же ми вирішили детальніше дослідити стан національних парків України, почавши з Гетьманського нацпарку.
Протягом перших п’яти тижнів повномасштабного вторгнення Росії в Україну територія Гетьманського національного природного парку (НПП) у Сумській області була місцем запеклих бойових дій, а значна його частина, включно з адміністрацією у Тростянці, перебувала під окупацією. Гетьманський — один із 17 національних природних парків України, які постраждали від війни. На його відновлення підуть роки, а чи буде воно стовідсотковим, навіть прогнозувати важко.
Натомість значення парку для української природи величезне, — там можна зустріти понад 200 видів птахів, зокрема рідкісних, яких майже неможливо побачити у містах України: чорного лелеку, сірого журавля, орла-карлика. Кілька років тому тут навіть зафіксували проліт грифа чорного, найближчі гніздівлі якого знаходяться аж у Криму. Також тут зафіксовано понад 50 видів ссавців, включаючи лося та низку видів кажанів, які занесені до Червоної книги України.
Впливи війни на природу Гетьманського НПП
Через постійні обстріли і під час наступу ворожих військ, і після звільнення територія Гетьманського НПП усіяна вирвами та боєприпасами, що не вибухнули. З одного боку, це ускладнює документування воєнних злочинів проти довкілля, а з іншого — спричиняє цілу низку проблем: загроза життю тварин і людей через снаряди, що не вибухнули, довгострокове забруднення ґрунту і води важкими металами, рештками вибухових і пально-мастильних речовин, пошкодження рослинного покриву тощо.
Значну частку зафіксованих працівниками національного природного парку випадків екологічної шкоди становлять пошкодження дерев різного ступеня, спричинені вибухами боєприпасів. Так, на околиці міста Охтирка є низка лісових ділянок нацпарку, які постраждали під час авіаційних та артилерійських обстрілів з боку російських окупантів.
Наслідком пошкодження та знищення природних територій під час війни є суттєве скорочення обсягу екосистемних послуг. Наприклад, пошкоджений ліс Гетьманського НПП поглинає значно менше вуглецю, виробляє менше кисню і створює менше прохолоди у спеку. Навіть такі звичні можливості, як збір грибів та ягід, втрачаються через війну, адже внаслідок пошкодження деревостанів змінюється мікроклімат місцевих екосистем і частина видів грибів та ягід, які вибагливі до певних умов освітлення та вологості, просто зникають на цій територій. А ті, що залишаються, з високою ймовірністю будуть забруднені важкими металами та іншими токсинами, що потрапили в ґрунти в результаті бойових дій. Врешті-решт, сам процес збору дарів лісу також стає небезпечним, бо існує ризик замінування лісів. А рекреаційні та культурні функції нацпарку втрачено практично на всій його території, зважаючи на заборону його відвідувати через забруднення вибухонебезпечними предметами або загрозу такого забруднення.
Зазвичай ми не розуміємо цінності цих благ, оскільки отримуємо їх безкоштовно. І лише коли екосистеми руйнуються, починаємо розуміти, наскільки важливу роль вони відіграють для забезпечення нашого звичного життя. Адже втрачені послуги доводиться компенсувати певними технологічними рішеннями (наприклад фільтрами для очистки води чи повітря), які вже не є безкоштовними.
Серед окремих прикладів шкоди для довкілля Гетьманського НПП унаслідок повномасштабного вторгнення можна згадати підрив мосту через річку Ворскла, уламки якого досі засмічують річку та порушують її гідрологічний режим на локальному рівні. Також улітку 2022 року через обстріли російських військ у Гетьманському НПП згоріло понад 7,5 га соснового лісу, а сума нарахованих збитків від пожежі становить близько 16,5 млн грн.
Загалом у межах цього національного парку зафіксовано 75 випадків шкоди для природних екосистем унаслідок воєнних дій. До того ж, за словами в.о. директора установи Олександра Кварти, для більшості територій Гетьманського НПП досі існує ризик забруднення вибухонебезпечними предметами. Через це значна частина віддалених від доріг ділянок досі залишається майже недоступною навіть для детальної фіксації всіх завданих війною збитків.
Охорона парку намагається пристосуватися до цієї ситуації та максимально оглядати територію з тих шляхів, які вже безпечні для використання, а також сподівається на якнайшвидше відновлення безпечного доступу до всіх територій, які вони оберігають.
Цілком очікувано, що відпочинок і розваги в межах Гетьманського національного природного парку, які раніше наповнювали бюджет установи, до завершення війни повністю призупинені. Зважаючи на значні площі, які потенційно забруднені вибухонебезпечними предметами, частина території буде закрита ще не один рік після перемоги над російськими окупантами. Разом із тим в адміністрації нацпарку не опускають рук і готуються приймати відвідувачів, щойно це буде безпечно.
А подивитись тут є на що: від розмаїття птахів на заплавних луках та у старовікових ділянках лісу до цікавих локацій для активного туризму, як от сплавів по річці Ворскла. Щоб подбати не лише про людей, а й про дику природу, яку захищає нацпарк, його працівники підготували для подання на розгляд Міндовкілля клопотання про розширення території своєї установи на додаткові майже дві тисячі гектарів.
У разі успіху Гетьманський нацпарк стане менш фрагментованим. Зараз його територія має кілька розривів. Через це його працівникам складніше патрулювати весь периметр, а тваринам складно і небезпечно пересуватися лісом. Є кілька ризиків: у заповідних територіях полювання заборонене, але коли тварина виходить за межі території нацпарку, вона опиняється у потенційній небезпеці. Також території поза межами НПП зазвичай перебувають в активному господарському використанні.
Однак є проблеми, вирішити які працівникам Гетьманського НПП не під силу. Перш за все забруднення території вибухонебезпечними предметами. Але важливо, щоб після Перемоги питання розмінування постраждалих від війни установ Природно-заповідного фонду не було покладено на їхні адміністрації, а вирішувалося системно на урядовому рівні. Наразі започатковано співпрацю з Міндовкілля для виділення територій, які потребуватимуть розмінування, та пошуку сертифікованих компаній, що можуть його здійснити.
Та не розмінуванням єдиним. Деякі біотопи (типи екосистем з відносно однорідними умовами) можуть ніколи більше не відновитись. І єдиним способом компенсувати їхні втрати буде заповідання аналогічних біотопів, які ще не мають охоронного статусу. Для прикладу, в східній частині України зустрічаються соснові ліси та степи на крейдяних відслоненнях. Якщо рослинний покрив таких біотопів буде знищений у разі обстрілів чи пожеж, то через подальшу сильну ерозію екосистема вже не зможе відновитися до попереднього стану, а якщо і відновиться, то на це підуть сотні років.
Визначати правильний підхід для відновлення чи компенсації пошкоджених заповідних територій потрібно індивідуально для кожного окремого випадку, базуючись на наукових даних, зокрема на польових дослідженнях. Власне, отримання такої польової інформації про стан екосистем і є однією з низки причин, чому розмінування заповідних територій у повоєнний час має бути у фокусі уваги нашої держави.