Деякі штатські, бува, переймаються гіпотетичною загрозою встановлення в Україні військової диктатури. Мовляв, армія під час війни має забагато повноважень та авторитету, і є ризик, що не захоче від цього відмовитися після, а тому захопить владу.
Можете бути спокійні. Це неможливо.
Почну з головного: в армії немає журналу обліку військових переворотів. А річ, яку не можна вписати у відповідний журнал, не має права існувати.
Але припустімо, що десь-таки група високопоставлених офіцерів вирішила брати владу.
Перший етап будь-якої операції — планування. Як це виглядає?
Для початку буде проведено безліч нарад. На які запрошуватимуть купу народу, включно з тими, кому там у принципі нема чого робити.
Це відразу поставить хрест на всіх намаганнях зберегти таємницю.
Тож не дивно, що задуману секретну операцію скоро відкрито обговорюватимуть у пресі, включно із зарубіжною.
Готувати план операції доручать підполковникам. Бо полковники та генерали уникають будь-якої відповідальності за що завгодно, й це їхня принципова життєва позиція.
Підполковники ж уникають роботи. Тому розпишуть доручення майорам і капітанам зі старлеями.
Але капітани зі старлеями теж хочуть бути підполковниками, й тому наполегливо опановують навички перекладання своїх обов’язків на підлеглих.
У підсумку першу чернетку плану гіперважливої надсекретної операції писатимуть сержанти.
Написаний план буде надісланий на затвердження у купу штабів і звідусіль повернеться з резолюціями «Переробити!».
Зауваження, надіслані штабами, суперечитимуть одне одному. Водночас буде геть незрозуміло, чиї вказівки мають вищий пріоритет: сухопутки, оперативного командування, РУ чи штабів родів і видів військ.
Врешті замахані сержанти плюнуть і встановлять позастатутні горизонтальні звʼязки. Тобто сядуть гуртом у якійсь кафешці й під пиво зведуть то все докупи на роздовбаному й тормознутому волонтерському ноутбуці.
Після чого зберуться ще раз, бо ноутбук глюкане й гіперважливий надсекретний план продовбеться.
Відновлений по пам’яті план сержанти скинуть на Вайбер начальству та всіма правдами й неправдами порозбігаються у відпустки. Хто — за станом здоров’я, хто — за сімейними обставинами.
Когось із відпустки відкличуть, бо начальство не знає, як скинути файл із Вайберу на комп і роздрукувати.
На цьому етап планування закінчиться й розпочнеться етап другий — підготовка.
Заплановані до участі в операції підрозділи задовбуть комісіями та перевірками.
Перевірятимуть здебільшого ведення журналів та якість прибирання території ППД. Заразом підфарбують всю техніку, терміни експлуатації якої вичерпалися приблизно в ті роки, коли Ленін тільки сідав придумувати Україну.
Секретність на етапі підготовки буде дотримано майже ідеально. За винятком того, що з усіх районів зосередження та місць дислокації регулярно поститиме селфі з геотегами Марʼяна Безугла. Вона ж наполегливо та зі скандалами вимагатиме надати план їй.
Отриманий план Марʼяна побіжить затверджувати в Єрмака.
Той, не читаючи, скине на підлеглих. Це запустить нове коло правок, вказівок і зауважень.
Повторно відкликані з відпусток сержанти щиро ненавидітимуть Марʼяну, а вона щиро не розумітиме, за що.
В день «ікс мінус один» виявиться, що з необхідних сил і засобів наявна в кращому разі половина, і то — за документами. А як там воно насправді, не знає ніхто.
В танкових частинах немає танків, а в механізованих — соляри.
Зате для бензинових волонтерських корчів служба ПММ закупила потрібні обсяги бензину! Щоправда, 80-го.
Стрільцям із «Калашами» замість патронів калібру 5,45 привезли натівські 5,56, які в магазини не влазять. Тому їх можна запхати хіба що в дупу начальнику служби РАО.
Все, чого бракує, особовому складу запропонують купити власним коштом. Ну, або взяти кредити з тим, щоби потім погасити їх із бойових.
Про виявлені недоліки нададуть доповідь командувачу операції. Він відповість: «Мені пох!».
Підрозділи почнуть висуватися на рубежі розгортання.
Колони, однак, часто зупинятимуться, а деякі навіть повертатимуться назад.
Бо в одних накрилися заправлені 80-м бензином праворульні «Тойоти» та «Лендровери». Так-так, хтось обов’язково це зробить, навіть не сумнівайтеся.
Другі забули по селах на попередньому місці дислокації генератори.
Треті — «Старлінки».
Четверті — весь медпункт разом із медиками.
А пʼяті — кількох побратимів, які солодко сплять у хліву, обіймаючись зі свинями, бо гостинні селяни на прощання відкрили їм безліміт на домашню самогонку.
Попри все операція неочікувано виявиться вдалою.
Звинувачуючи одне одного в дебілізмі, корупції та зраді, вояки, однак, успішно візьмуть штурмом столицю та встановлять хунту.
В процесі найбільш хитровимахані командири спишуть «прокохане» десять років тому майно як щойно втрачене в бою.
За підсумками перевороту полковники та генерали нагородять одне одного орденами за успішно сплановану та проведену операцію. Старлеям дадуть грамоти, сержантам за звичкою вліплять догани.
Хунти зазвичай очолюють полковники. Згадайте хоча б Каддафі або «чорних полковників» у Греції.
Відповідно, котрийсь зі, скажімо, комбригів буде визнаний гідним для просування по службі.
Почнеться його переміщення на посаду Верховного головнокомандувача.
План переміщення готуватиметься кілька місяців.
Весь цей час лідер хунти прозябатиме на посаді офіцера резерву та ходитиме в наряди черговим по частині.
Потім йому вручать обхідний лист і відправлять збирати підписи по службах.
Найдовше затягуватиме підписання документів начальник служби РАО, ображений за історію з патронами 5,56, після якої йому довелося довго лікуватися в проктолога.
Потім очільник хунти ще бігатиме атестати оформлювати і хтозна скільки чекатиме на папери зі стройової частини.
Врешті задовбаний полковник скаже: «Та манав я ту хунту і вас усіх разом із нею!», пройде ВЛК і спишеться.
Доведеться шукати нового й запускати весь процес спочатку…
Коротше, не буде в нас хунти, не хвилюйтеся.