У складі російських військ в Україні з’явиться ПВК, яка воюватиме під вірменським прапором та з благословення Вірменської апостольської церкви. Глава Російської та Ново-Нахічеванської єпархії Вірменської апостольської церкви архієпископ Єзрас (Нерсисян) благословив «на несення ратної служби» батальйон «Арбат», що, як стверджують, складається з етнічних вірменів, має нашивку у вигляді прапора Вірменії та діє в межах «Дикої дивізії Донбасу».
Лише рік тому прем’єр Вірменії Нікол Пашинян відбивався від підозр і докорів у тому, що Вірменія нібито «постачає бойовиків в Україну». Чи принаймні надає їм «аеродром підскоку». Ці підозри вірменський прем’єр відкидав і намагався переконати світ у тому, що Вірменія, хоч і має силу-силенну різноманітних політичних зв’язків із Росією, не підтримує її у війні проти України.
Створення «Арбату» має досить чіткі цілі в Єревані. Слово «Арцах» не сходить з вуст засновників батальйону. Почасти — так стверджують «творці» нової «кремлівської ПВК» — «Арбат» складається з кадрових вірменських військових, які вийшли з Карабаху. І вони не приховують своєї травми щодо втраченого Арцаху.
У цьому вірменських «патріотів» повністю підтримує Вірменська апостольська церква: навесні Католикос усіх вірменів Гарегін II зажадав від прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна піти у відставку. Здебільшого за провину прем’єру глава церкви поставив саме втрачений Арцах.
У цьому контексті туманні слова командира нової ПВК і «героя СВО» Айка Гаспаряна: «Нашою метою є захист Батьківщини» звучать досить двозначно. Що саме розуміє під «Батьківщиною» уродженець Нагірного Карабаху з вірменським прапором на нашивці? Чи слід це розуміти так, що Україна — лише етап, пристрілювання? А справжня мета лежить у іншій географічній точці?
Ще один цікавий нюанс: «вірменський батальйон» увійде до «Дикої дивізії Донбасу», якою керує абхазець Ахра Авідзба. У своєму коментарі він ніби між іншим нагадав, що вірмени якось уже допомогли абхазцям — під час грузинсько-абхазької війни 1993 року.
Цей «сигнал» негайно відгукнувся в серцях і ЗМІ грузинів. Там одразу згадали, як глава Вірменської церкви благословляв бойовиків батальйону ім. Баграмяна на війну проти Грузії та вбивство грузинів.
Загалом наразі важко сказати, як саме вірменський батальйон зміцнить (і чи зміцнить) російський фронт в Україні. Але одне можна стверджувати впевнено: бойові групи, що формуються та воюють під вірменським прапором, але ніяк не підпорядковуються вірменській владі, є елементом політики дестабілізації на Кавказі. Росія пов’язує Вірменію кров’ю та відтинає їй усі шляхи на Захід, які несміливо спробував прокласти уряд Пашиняна.
Особливу та ключову роль у цьому відіграє Вірменська апостольська церква, яка дуже цінує й плекає зв’язки з кремлівським керівництвом і готова підігравати йому — і в Москві, й у Єревані, й також, як бачимо, на українському фронті. Міцності цих зв’язків сприяють і політичні, й фінансові, й навіть суто родинні інтереси: «герой дня» — єпископ Нахічеванський Єзрас (Нерсисян) — рідний брат Католикоса всіх вірменів Гарегіна II (Нерсисяна). Крім того, можу нагадати, що восени 2022 року — у розпал російсько-української війни — Католикос Гарегін II прийняв із рук президента РФ Путіна орден Пошани «за внесок у розвиток російсько-вірменських зв’язків». А також — іще раз — про його нещодавню «батьківську» пораду прем’єру Пашиняну піти у відставку за «здавання Арцаху». Отже, Вірменська АЦ допомагає Путіну позбутися небажаного політика.
Однак зведенням рахунків із «неугодними» й дестабілізацією Кавказу участь Вірменської апостольської церкви не вичерпується. Україні вона теж підклала неабияку свиню. Річ не тільки в тім, що на фронті у ворога з’явиться ще один батальйон — слів про «Арбат» сказано більше, ніж було на світлині людей, які отримали церковне благословення на вбивство українців. Річ у тім, що участь Вірменської АЦ ставить у хибне становище як вірменів України, так і українську владу.
Вірменам України не позаздриш. На них тепер спрямовані дула їхніх одновірців, і їх можуть убити за благословенням своєї ж церкви. Та водночас вони виявляються потенційним об’єктом недовіри та хейту з боку співвітчизників — українців.
Зрештою, постає незручне запитання: чи слід після всього цього віднести Вірменську церкву в Україні до «церков із центром у країні, що здійснює військову агресію проти України»? Нагадаю, що стосовно цього є рішення РНБО, підписане президентом України Володимиром Зеленським: діяльність таких церков у нашій країні має бути заборонено. Я знаю — як знає й хто завгодно інший, — що цей документ ухвалювали виключно під УПЦ МП. Але безособові, неточні формулювання майже завжди спричиняють значні непорозуміння.
Ось, наприклад, тепер нам потрібно відповісти на запитання: прапор Вірменії на нашивках і благословення Вірменської апостольської церкви — це достатня умова, щоб вважати вірменів частиною армії вторгнення? А їхню церкву, відповідно, віднести до тих, які «мають центри в країні, що здійснює збройну агресію проти України»?
Це був сильний хід із боку Кремля. Можна скільки завгодно говорити про те, що Вірменська церква — «це інше». І це справді «інше» — принаймні Вірменська АЦ в Україні ніколи не проповідувала «вірменського миру» й не була знаряддям колонізації України. Але в рішенні РНБО про «церкви з керівним центром у державі-агресорі» немає жодних уточнень щодо цього.
Глава Української єпархії Вірменської АЦ єпископ Марк Оганесян, розуміючи, в якому становищі опинилася його паства в Україні, по теплому сліду виступив із засудженням благословення бойовиків своїм російським колегою. «Для нас це неприпустимо та ганебно», — написав він.
Однак, на жаль, цього замало. Єдина людина, чий коментар справді міг би щось змінити, — Католикос усіх вірменів Гарегін II. Але він наразі ніяк не прокоментував учинку свого молодшого брата, до якого в нього ніколи не було претензій, і немає підстав думати, що вони виникнуть цього разу.