Різдво, звісно, найкраще святкувати вдома, в родинному колі, бо й подія, з нагоди якої виникло це свято, суто родинна - народження маленького Ісуса. Ось тільки відзначають її християни західного й східного обрядів у різні дні, бо дотримуються різних календарів. Що дає черговий привід покепкувати скептикам і ще один залізний доказ матеріального походження світу - атеїстам. Зате любителі мандрівок можуть убити двох зайців одразу - спершу відзначити католицьке Різдво, а потім посмакувати ще й православною кутею.
Є думка, що в дні різдвяних свят не варто подорожувати до країн, які святкують Різдво за григоріанським календарем, тобто наприкінці грудня, бо там, мовляв, протягом різдвяних канікул усе зачинено, тож ніц не купиш і не поїси. Не вірте. Це не Україна. Європейців наше трепетне нічогонероблення в релігійні свята дивує. Там у ці дні все працює (можливо, в Польщі ні - з усіх католицьких країн найклерикальнішої). Ну, майже все. Хай там як, а голодним-холодним і без сувенірів не залишитеся.
Принаймні в "столиці світу" - католицькому Римі. Хіба в перший день свят, 25 грудня, доведеться обійтися без шопінгу, бо зранку заведено - до церкви, а по обіді - на гостини до родини. В усі ж інші дні все до ваших послуг.
Зустрічай Різдво
з сім'єю, а Пасху -
з ким хочеш
Так жартують в Італії (та й скрізь так вважають). Найкраще ж тим, кому є до кого в Римі приїхати - тоді на власні очі побачиш, як по-справжньому відзначають там Різдво. Якщо господарі дотримуються релігійних канонів, то у Свят-вечір, 24 грудня, вся сім'я сяде за святково накритий пісний стіл. Як і в нас, це багата вечеря: риба, морепродукти, сухо- й свіжі фрукти - крім хіба що яблук (нічого в ці дні не має нагадувати про первородний гріх). І якщо в домі вже всі дорослі, то подарунки вручатимуть і розпаковуватимуть саме ввечері.
Коли ж у сім'ї є діти, то час подарунків - уранці 25-го. Причому різдвяних дарунків діти чекають найбільше, бо вони зазвичай навіть ліпші, ніж на день народження. І дарують їх не гості, їх залишає під ялинкою Баббо Натале - італійський Санта Клаус-Дід Мороз.
Ну й обід у цей день ду-у-уже смачний, дуже м'ясний і суто італійський: тортеліні, лазанья, паста, і все - із м'ясом, юшкою чи й просто м'ясо в юшці (таке асорті - щось наче наша домашня ковбаска, кров'янка, котлети і шматочки копченої шинки вкупі довго вариться у юшці). І кожен, хто зайде в дім, буде бажаним гостем.
Цій гостинній традиції вже багато літ. У Древньому Римі в дні зимового сонцестояння відзначали Сатурналії - свято завершення сільськогосподарського року, коли врожай уже в коморі. Святкували всі, навіть злочинців тоді не карали, а раби були рівними з господарями - могли сидіти за одним столом, пити-гуляти і лаяти своїх власників останніми словами, а ті не сміли заперечувати, навпаки - годили як могли. Так стверджують перекази.
І лише в ІV ст. Сатурналії, поєднавшись зі святом Переможного Сонця, перетворилися на Різдво. Завважте: в різдвяній легенді також усе пов'язане з сільським господарством. Ісус народився у яслах, у його вченні люди порівнюються зі стадом ("паства" латинською) або агнцями (ягнятами), а послідовники - з пастирями (пастухами). Та й сучасні різдвяні традиції явно з того часу. Зірка на верхівці ялинки чи в колядників - це Віфлеємська зоря (в Римі - одна з найпопулярніших прикрас під час Різдва і надзвичайно гарний сувенір). Маскарад, маски, колядники - таке собі відтворення звірят, присутніх при народженні Христа. Волхви з дарами - прообраз доброго дідуся з подарунками. Понад те: саме в ІV ст. реально жив святий Миколай (його мощі зберігаються в італійському місті Барі), ім'я, образ та добрі справи якого із часом трансформувалися в Санта Клауса (скорочення від Святого Ніколауса).
Свято починається!
Для мене рік тому Різдво у Римі почалося з площі Святого Петра. Туристів, якими Рим зазвичай аж кишить, того дня було тут настільки в міру, що весь грандіозний простір перед собором Святого Петра, з балкона якого звертається до вірних Папа Римський, постала як на долоні. Тут почуваєшся зовсім маленьким. Бо довкола площі - гігантські споруди. Собор Святого Петра заввишки 189 (!) метрів (з 1626 до 1990 р. він був найбільшим християнським храмом у світі - понад 29 тис. кв. м - аж поки в Ямусукро, столиці африканської республіки Кот-д'Івуар, не звели на якихось 63 кв. м просторішу базиліку Нотр-дам-де-ла-Пе; однак внутрішній простір цих храмів спроектовано так, що базиліка в Ямусукро може вмістити одночасно до 18 тис. людей, а римська - до 60 тис.). 284 височенні колони, над якими встановлено 140 статуй святих і мучеників. А в центрі площі - обеліск заввишки з 13-поверховий будинок - 35,5 м.
Приголомшений довколишньою величчю погляд вихоплює інше, простіше й звичніше - прикрашену ялинку, хоч і високу, та все одно надто тендітну як для цього простору. Поруч - барвистий вертеп. Такі вертепи - десь обмежені кількома фігурками, а десь - розкішні експозиції з багатьма персонажами, старанно відтвореними будівлями і краєвидом, - у ці святкові дні є в усіх римських базиліках і людних місцях. Та й удома в римлян також. Їх зазвичай ставлять іще 8 грудня, коли католики відзначають День непорочного зачаття. У святковій процесії цього дня бере участь сам Папа Римський. Він приїplbnm на площу Іспанії, щоб покласти вінок до Колони непорочного зачаття, увінчану статуєю Діви Марії. І, що цікаво, фігурку Ісуса Христа додають до вертепів тільки 25 грудня - в день його народження за григоріанським календарем (григоріанський календар, до речі, запровадив у Римі 4 жовтня 1582 р. Папа Григорій ХІІІ).
Вертепи часто - це справжні витвори мистецтва. Раніше вони були основною окрасою свят - бо, кажуть, традиція пишно прикрашати вулиці й площі на Різдво з'явилася в Римі не так і давно: начебто й ялинку на площі Святого Петра розпорядився ставити лише наш земляк Папа-слов'янин - Іван Павло ІІ…
Свято найдужче відчувається в центрі міста, де штучними ялиновими гірляндами обрамлені входи до крамниць, кафе і ресторанів, а холи багатих готелів наче змагаються, чия ялинка розкішніша. Як і вітрини магазинів. Прикрашені ялинки нерідко стоять і в під'їздах житлових будинків. Ті під'їзди так і хочеться назвати парадними - настільки вони гарні й охайні. Місто аж сяє: святкова ілюмінація на центральній вулиці Віа дель Корсо, наприклад, розташована не впоперек вулиці, а вздовж - така собі нескінченна веселка на цілу ніч.
Обов'язкова святкова прикраса в Римі, як і в багатьох країнах Західної Європи, - різдвяник. Точніше, різдвяна зоря. Це вазон з яскраво-червоними квітами (зрідка - з рожевими або білими). Не схожий на наш традиційний різдвяник - зігокактус, що зацвітає чітко в третій декаді грудня і після різдвяно-новорічних свят скніє собі тихенько аж до наступного Різдва. Європейський цвіте добрих півроку. Він уже з'явився і в нас, але просто як кімнатна рослина. В Римі ж на Різдво ця квітка панує скрізь, починаючи з композицій в аеропорту і закінчуючи клумбами біля Колізею. За що зовсім не європейську, а мексиканську за походженням пуансетію у вибагливій і супербагатій на квіти Європі удостоїли честі стати різдвяною зорею і символом Різдва - дізнатися не вдалося. Хіба через те, що червоним цвіте. Адже червоний - колір Різдва: червоні кульки на ялинках, червоні банти й прикраси на гірляндах, червоні скатертинки на столах додають святу краси, а людям радості.
Для кого у будинках димарі?
Мабуть, нам іще потрібен час, аби звикнути до того, що Різдво незрівнянно важливіше свято, ніж Новий рік, якому радянська влада надала вкраденої нею різдвяної форми, але наповнила суто радянським змістом. А італійці зокрема і європейці загалом ставляться до Нового року як до суто символічної календарної дати. Хоча довірливих туристів лякають розповідями про те, як небезпечно в новорічну ніч гуляти вулицями італійських міст. Мовляв, з вікон летять старі меблі й старі речі - так експресивні жителі Апеннінського півострова звільняють місце в оселі для нового щастя, перед цим обов'язково розрахувавшись з боргами. Та насправді вранці 1 січня навряд чи вам трапляться на тротуарах завали табуреток чи диванів...
Новий рік в Італії заведено зустрічати в компанії друзів у ресторані або в гостях. Обов'язково на столі має бути жирна свиняча ковбаса і чечевиця - символ удачі і багатства. Добре попоївши і розігрівшись чудовим вином, усі йдуть на площу, де просто неба відбуваються концерти й масові гуляння. В Римі новорічної ночі особливо популярна площа Народу, де злітають у небо феєрверки і в точній відповідності до адміністративної назви повнісінько народу.
Протягом різдвяно-новорічних свят не можна обминути й площі Навона. Колись Юлій Цезар збудував тут стадіон. Нині площа відома знаменитим фонтаном чотирьох річок і художніми вернісажами. А взимку римлян і гостей столиці найдужче вабить сюди різдвяний ярмарок. Чого тут тільки немає! Солодощі, іграшки, сувеніри, картини, посуд, ялинкові прикраси, статуетки і деталі для вертепів, чобітки, панчохи й валянки для подарунків.
Найпопулярніший персонаж - відьма на мітлі. Викапана Баба Яга, але вбрана по-європейськи: гостроверхий капелюх, довгий плащ, латана спідниця й діряві капці або подерті вовняні панчохи. Спробуй назви бабою таку фасонисту сеньйору! Треба елегантніше - просто відьма. Пардон, Бефана. Без неї в Італії різдвяно-новорічні свята не обійдуться, точніше, останнє із цих свят - Богоявлення, який католики відзначають 6 січня. Його ще називають святом Єпифанії, або святом Трьох королів, - на честь трьох волхвів, що прийшли з дарами до новонародженого Ісуса.
За легендою, саме у Бефани волхви питали шлях до Вифлеєма. А вона ні щоб самій провести подорожніх - лишень махнула рукою, куди йти. А потім і захотіла наздогнати, та де там - з її допотопним транспортом. Відтоді Бефана в ніч із 5 на 6 січня шукає серед
дітвори маленького Ісуса, щоб попросити в нього пробачення. Пікірує в димар - і, не знайшовши Божого немовляти, залишає у панчосі чемним діткам цукерки, а неслухам - вуглинки.
Цього святкового дня не лише на площі Навона, а й на площах інших італійських міст влаштовують ярмарки й концерти. Останні крихти різдвяних веселощів: "Бефана прийшла й свята всі вимела".
І нам час додому - відзначати православне Різдво. Кутя чекає. Літаком іще можна встигнути.
…Прощаючись із різдвяним Римом, ми прийшли на автовокзал трохи раніше. Перед його гігантською прозорою будівлею також стояла вся в гірляндах та іграшках ялинка. Внизу вона була густо обвішана папірцями. Наче в Стіні плачу в Єрусалимі, люди залишали тут свої записки. Різними почерками, різними мовами. Багато - українською і російською. Іноді цілі листи про життя, про кохання, про бажання. Відверто, з підписами, в надії, що знайомі ніколи цього не прочитають. А Бог обов'язково почує. Бо це ж Рим, і це - Різдво, коли небо відкрите для наших мрій.