Страшилки про можливі наслідки ІТ-помилок — дуже популярний жанр сучасної журналістики. Більшість із них міцно асоціюється з перебитими магістральними оптоволоконними кабелями і з несподіваним розмноженням якоїсь особливо хитрої вірусної гидоти.
Природно, перелічені вище халепи можуть призвести до дуже значних збитків, похитнути стабільність цілих галузей економіки, у гіршому разі — викликати суттєву економічну кризу.
Та існує й інша категорія можливих ІТ-помилок, казати й писати про яку ніби не прийнято. Мова не про банківські мережі і не про кореневі сервери Інтернету, а про найскладніші інформаційні комплекси, що складаються із супутників, радарів, станцій спостереження, спеціальних засобів зв’язку і цілого ряду досить складних електронних пристроїв. Таких комплексів на планеті усього два; один із них належить США, другий — Росії. Їхнє головне призначення — забезпечити ракетно-ядерний «удар відплати» і гарантовано знищити супротивника, котрий застосував ядерну зброю.
Саме цього року людство може відсвяткувати
25-річний ювілей помилки одного з цих комплексів, яка ледь не призвела до початку ядерної війни. І хоча головними причинами тієї помилки були не технологічні процеси і засоби, а радше розумовий потенціал персонажів, наділених правом приймати глобальні рішення, суть її була глибоко інформаційною.
Рівно 25 років тому, навесні 1983 року, розпочалася підготовка до штабних навчань НАТО під кодовою назвою Able Archer («здібний лучник»). За легендою навчань, радянські війська почали масоване вторгнення на територію ФРН, і блок відповів повномасштабним ядерним ударом по СРСР.
Завданнями навчань було передбачено відпрацьовування кодованого зв’язку між штабами країн — учасниць НАТО, організація екстрених переговорів між главами держав-учасниць, а також приведення стратегічних ядерних озброєнь у стан максимальної боєготовності. З подальшою серією умовних запусків. Самі по собі навчання Able Archer нічим особливим не виділялися у низці натовських штабних тренувань — черговий віртуальний Апокаліпсис — та й годі.
Та час, у який вони проходили, був дуже специфічним. У СРСР після смерті Брежнєва до влади прийшла людина, у якої параноя входила до службових обов’язків — колишній голова КДБ СРСР Юрій Андропов. Ще за життя Брежнєва, у травні 1981 року, йому вдалося переконати генсека та інше вище керівництво країни, що американці, мабуть, планують завдати несподіваного і нищівного ядерного удару по місцях базування радянських ракетних сил, після чого якимось чином спробують перехопити на шляху до мети нечисленні вцілілі радянські ракети.
Аби цього уникнути, КДБ разом із ГРУ почало одну з масштабніших операцій мирного часу. Тисячі резидентів й інформаторів у Західній Європі та США в рамках операції РЯН (Ракетно-ядерний напад) мали збирати всю можливу інформацію про людей, здатних віддавати накази про ракетну атаку, про технічний персонал, який ці накази виконуватиме, і про військові сили та засоби, що будуть використані. Негласною метою було точне визначення моменту атаки — та її запобігання. З допомогою масованого ядерного удару на випередження, звісно. Хто шукає — той завжди знайде: докази ймовірної загрози не забарилися.
Слід визнати, що для параної у радянського керівництва були досить вагомі причини. Рональд Рейган, який зайняв президентський пост 1981 року, лагідністю вдачі аж ніяк не вирізнявся, і в умовах агресивної риторики міг дати фору самим кремлівським старцям. Навіть якщо залишити осторонь часті пасажі про «імперію зла» та милі жарти щодо «бомбардування СРСР починається через п’ять хвилин», військова політика рейганівської адміністрації відрізнялася напором і агресивністю.
Вже 1981 року почалися так звані психічні операції сил НАТО. Цілі ударні з’єднання флоту союзників підходили максимально близько до радянських військово-морських баз. Американські бомбардувальники демонстративно летіли до радянського кордону, тільки в останні секунди повертаючи убік. Психологічний тиск тримав радянську військову машину в постійному напруженні. І «службист» Андропов, природно, думав, що в усієї цієї чехарди єдина мета — привчити противника до агресивних маневрів і таким чином приховати момент реального нападу.
За спогадами перевербованого західними спецслужбами лондонського резидента КДБ Олега Гордієвського, 17 лютого резидентура в західних країнах отримала шифровану телеграму приблизно такого змісту: «Беручи до уваги, що комплекс заходів, передбачений станом бойової тривоги State Orange (можливість ядерної атаки протягом 36 годин), може бути проведений в умовах таємності (під прикриттям версії про маневри, навчання тощо), дуже імовірно, що така бойова тривога може бути використана для початку раптового ракетно-ядерного нападу в умовах мирного часу».
У березні 1983 року Рейган повідомляє про початок робіт зі Стратегічної оборонної ініціативи, яка передбачає перехоплення радянських ракет за допомогою різноманітних, у тому числі й космічних, оборонних систем. Журналісти негайно охрестили СОІ «доктриною зоряних війн», а Андропов — «новим планом ведення ядерної війни з надією на перемогу в ній».
Незабаром з’являється ще один чинник, який переконує керівництво СРСР у ймовірності несподіваного ядерного удару. З літа 1983 року на території ФРН американська 56-та бригада сухопутних військ отримує на озброєння новітні балістичні ракети середньої дальності «Першинг-2». Їхньою особливістю був украй малий політний час — стартувавши з Німеччини, уже за п’ять-сім хвилин «Першинги» могли вдарити по об’єктах у європейській частині СРСР. Тепер приймати рішення про удар у відповідь потрібно було за лічені хвилини. Відповідно, у разі підозрілої активності противника, значно доцільнішим стало завдавання превентивного ядерного удару.
І от 2 листопада 1983 року, у той час, коли радянська розвідка всіма можливими способами шукає сліди підготовки до завдавання ракетно-ядерного удару по СРСР, НАТО в ході навчань Able Archer симулює підготовку до цих ударів. Штаби країн — учасниць блоку починають діяти за так званим SIOP (Pentagon’s Single Integrated Operational Plan) — Єдиним інтегрованим операційним планом Пентагону, який передбачає, не більше й не менше, завдавання ударів по 25 тис. військових цілей, 15 тис. промислових і цивільних, а також по 500 цілях, пов’язаних із місцезнаходженням радянського керівництва.
СРСР про навчання, природно, ніхто не сповіщає. А якщо певна інформація про це і просочується, то майже за рік до того агентів інформували, що навчання можуть виявитися прикриттям для завдавання несподіваного удару. Оскільки навчання передбачають імітацію пусків, то у них, звичайно, задіяний технічний персонал ракетно-ядерних баз, куди надходять кодовані сигнали про підготовку до пуску. Різко зростає обсяг шифрованого радіообміну між США, Великобританією та ФРН. Все це, природно, перехоплюється, старанно документується і досить швидко лягає на стіл радянського керівництва. Більше того, план навчань передбачав особисту участь Рональда Рейгана, Маргарет Тетчер і Гельмута Коля.
Радянський Союз, у відповідь на ці дії, починає підготовку до ядерної війни. За даними ЦРУ, ВПС СРСР у Польщі і Східній Німеччини озброєння було приведено в стан підвищеної боєготовності, з арсеналів видано ядерні боєприпаси. Балтійський і Тихоокеанський флоти спішно покинули береги. І, найголовніше, шахтні міжконтинентальні балістичні ракети були розблоковані й готові до пуску. Притому помітного підвищення боєготовності сухопутних частин — за винятком розміщених у Чехії і НДР — помічено не було. У цій війні вони нічого не вирішували.
На щастя, все завершилося добре. Я можу писати, а ви — читати ці рядки. Навчання припинили раніше, аніж доведений до крайнощів, невиліковно хворий Андропов віддав наказ, якого, на його думку, вимагали обставини, що склалися.
Пізніше у мемуарах президент США Рональд Рейган напише про навчання Able Archer і реакцію на них СРСР: «Я не розумію, як вони могли в це повірити. Але тут точно є над чим подумати». Не виключено, що сформована ситуація вже тоді змусила його «подумати» — наприкінці 1983 року США відмовилися від політики конфронтації. Хоча, у свою чергу, жоден із вищих радянських керівників згодом не визнав, як близько світ підійшов до ядерної війни того листопада.
Всю історію чвертьвікової давнини можна було б оголосити «уроком для людства» і сміливо списати в архів. Якби не певні висновки, до яких приходять уже цілком сучасні експерти з питань безпеки.
От, приміром, кілька пасажів із дослідження, яке проводили в Центрі міжнародної безпеки та оборонної політики (ISDPC) Відділення досліджень національної безпеки RAND:
«Дефіцит ресурсів Росії призвів до того, що боєздатність її ядерних сил різко знизилася і кількісно, і щодо їхньої боєготовності. Значно скоротився її флот ПЧАРБ (атомні підводні човни з балістичними ракетами. — Ред.), більшість яких або списані, або іржавіють у порту, а на бойовому чергуванні одночасно перебувають одна-дві. З ракет мобільного базування лише одиниці виведені на пускові позиції, а строки служби значної кількості МБР давно сплив. У разі гострої кризи ця вразливість може підштовхнути Росію до стратегії швидкого застосування своїх сил за перших же ознак нападу для того, щоб забезпечити їхню живучість — при тому, що така політика залишає мало часу на ухвалення рішення і може призвести до випадкового застосування ядерної зброї.
Такий стан справ ще більше ускладнюється негараздами із системою раннього сповіщення про напад і тим, що Росія дедалі більше покладається на ядерну зброю, щоб врівноважити нею атрофію своїх звичайних сил і озброєнь.
Також може статися збій системи раннього сповіщення про ядерний напад, за якого надійде сигнал про напад в той час, як його не було; або подія, що не несе в собі загрозу, може бути інтерпретована як напад. Події і того, й іншого типу уже відбувалися між Сполученими Штатами та Росією в роки холодної війни (хоча щораз помилку чи збій вдавалося виявити до пуску ракет), і кожна сторона розробила дворівневу систему раннього сповіщення (радари на землі й інфрачервоні датчики у космосі) почасти для того, щоб уберегтися й від таких подій. Однак російська космічна система зараз практично вийшла з ладу, у результаті чого в Росії залишився тільки один тип системи раннього сповіщення, а можливість прийняття помилкового сигналу про напад за реальний істотно зросла. Таким же чином, через відсутність високоякісної інформації, отримуваної від системи раннього сповіщення, Росія може інтерпретувати ядерний інцидент чи напад із боку третьої країни, як напад із боку Сполучених Штатів».
Втім, усі вищенаведені висновки можна розглядати виключно як наклепи західних мілітаристів, які жорстко й послідовно створюють резони для підвищення військового бюджету загалом і свого конкретного бюджету — зокрема. Якби не очевидні підтвердження американських теорій із боку російських практиків.
У грудні 2007 року начальник російського генштабу Юрій Балуєвський під час прес-конференції, присвяченої створенню баз протиракетної оборони на території Польщі та Чехії, зробив дуже цікаву заяву. ЇЇ суть зводилася до того, що пуск американських протиракет, розмістити які планується в Польщі, може спровокувати удар у відповідь російських міжконтинентальних балістичних ракет. «Форма протиракет, їхня траєкторія і напрямок польоту схожі з МБР, тому хибна кваліфікація пуску протиракет із території Польщі може спровокувати удар у відповідь», — заявив тоді Балуєвський.
Крім того, за словами генерала, у Росії є «автоматизована система попередження про пуск ракет, за якої пуск визначається автоматично за мінімальної участі людини».
Навіть якщо залишити за дужками «схожість форми та траєкторії» протиракет і міжконтинентальних балістичних громадин, залишається відкритим питання — якщо російська система раннього попередження може прийняти за ракетний напад старт ракет-перехоплювачів із без’ядерної Польщі, що саме заважає їй інтерпретувати аналогічним чином старт таких же ракет, приміром, із ядерної Великобританії? Чи з ядерного Ізраїлю?
Відповідей на подібні запитання Балуєвський, на жаль, ніде не давав. І подробиць роботи «системи автоматичного пуску» ядерних ракет, на жаль, теж не відкрив. На відміну від США, де інформація про системи запобігання випадковому початку ядерної війни є відкритою. А від «російського ядерного автомата» стає якось незатишно.