Недавно з Осло повернувся заслужений діяч науки і техніки України доктор медичних наук Анатолій Чуприков, куди його запросили прочитати лекцію про своє відкриття. У зв'язку з цією поїздкою ми запропонували йому відповісти на низку запитань, які можуть зацікавити наших читачів.
- Анатолію Павловичу, останні десятиліття вас знають як дитячого психіатра, автора кількох книжок із дитячого аутизму. Інтерес західних фахівців до ваших праць пов'язаний із вашими нинішніми науковими й практичними інтересами?
-Ні. Хоча ідея системного запобігання народженню дітей із дитячим аутизмом, яка народилася на нашій кафедрі, практично випередила в часі поодинокі розрізнені публікації на цю тематику за кордоном. Представники Міжнародної академії світла (ILA) звернулися до наших давніх праць 80-90-х років минулого століття.
- Що це за асоціація, і кого вона об'єднує?
-Ця асоціаціяіснує приблизно з 2000 р. Вона об'єднує спеціалістів, які працюють у галузі світлотерапії. Збираються вони один раз на рік, зазвичай у столицях різних країн. Конгрес, у якому я брав участь, проводився в Осло (Норвегія).
- Що привернуло увагу асоціації у ваших працях?
-Роботи з латерально-колірної стимуляції очей, або більш відомі як "окуляри для настрою". Саме під цією назвою вони згадувалися в численних газетних публікаціях 1980-х років. Я та мої учні отримали авторські свідоцтва на новий метод лікування депресії, а також Комітет з винаходів підтримав заявку на патент США. Ми його зрештою одержали, хоча підтримати його фінансово не могли, оскільки мусили щорічно виплачувати 10 тисяч доларів, а їх у нас не було. Проте наш патент увійшов в історію винахідництва, і недавно наші патентознавці виявили дюжину патентів різних країн Європи й Азії, в яких наш патент згадувався як прототип. Можливо, це вплинуло на отримання мною диплома почесного винахідника Європи.
- Який вигляд мають "окуляри для настрою", і як вони впливають на людину?
-Існують різні варіанти окулярів, у тому числі схожі на звичайні окуляри, а також електронні окуляри з миготливими світлодіодами. Поєднує їх те, що права й ліва частини окулярів різного кольору й по-різному впливають на ліву і праву півкулі, викликають різний ефект післядії. Зокрема, якщо в окулярах окулярів права сторона червона (або жовтогаряча), а ліва - зелена (синя або фіолетова), то ці окуляри після засвічення (від 5 до 20 хвилин) викликають пом'якшення і навіть зникнення невротичної тоскної депресії (так зване "пряме засвічення"). Якщо в окулярах окулярів права сторона червона (або жовтогаряча), то ці окуляри викликають заспокоєння, релаксацію, вони показані особам із підвищеною тривожністю ("зворотне засвічення"). Треба сказати, що латеральну світлотерапію ще в 1990-х роках Мінздоров'я України визнало лікувальним методом і дозволило до використання у практиці лікування так званих пограничних (невротичних) станів.
- Крім патента США, чи мають окуляри для латеральної фізіотерапії інше суспільне визнання?
- Тут я й мушу згадати, що я та мої учні - працівники Луганського і Донецького медичних інститутів. Тому наш винахід ішов у залік двох установ і прославляв Україну. Було приємно, коли його демонстрували за кордоном: на XIX конгресі інтелектуальної власності у Швейцарії, Фінляндії, Чехословаччині та інших виставках радянських винаходів. Наприкінці 1980-х років Українське наукове товариство невропатологів, психіатрів і наркологів нагородило наш луганський колектив премією академіка В.Протопопова. Нарешті, в Осло я отримав несподіваний подарунок: премію видатного світлотерапевта Френсіса Мак-Манеміна у вигляді іменної кришталевої призми.
- Відомо, що латеральна терапія (так ви її називаєте) ступила за межі психіатрії. У яких галузях медицини вона може використовуватися?
-Дослідження позитивного впливу окулярів в інших галузях медицини, зокрема в терапії, провів доктор І.Палієнко, нині професор Національного медуніверситету ім. О.Богомольця. У своїй докторській дисертації, на захисті якої в дискусії брали участь представники еліти терапевтичної спільноти України, він надав переконливі дані про те, що зворотні засвічення впливають на стан серцево-судинної та інших систем організму, наприклад знижуютю артеріальний тиск, чинять протинабрякну й протизапальну дія. Тобто І.Палієнко розширив наші уявлення про вплив латерального кольору на соматичну сферу організму.
- Минули роки, чи застосовуєте ви ці методи зараз у своїй практиці?
-Для мене і деяких моїх учнів - співробітників кафедр, головлікарів лікарень -ці методи стали рутинними. Якщо в мене на прийомі пацієнт із прагненням до суїциду, то я не відпущу його, не виписавши ліки вкупі з сеансом латеральної терапії. Тоді є надія, що завтра він прокинеться заспокоєним і не буде прагнути піти з життя.
- Ви доволі популярні не тільки в медицині, а й серед населення - як захисник ліворуких дітей.
-Справді, основну популярність мені принесли мої виступи в газетах, на телебаченні й радіо на захист ліворуких дітей від переучування. Хоча на Заході позитивне ставлення до шульг остаточно склалося ще з середини ХХ ст., проте в нашій країні їх переучували. Мене під час обстеження населення вразило те, що в різних містах Радянського Союзу кількість шульг була мінімальною, порівняно з частотою їх на Заході, це був результат їх масового переучування. У масштабах великої країни дефіцит шульг становив 10-12 мільйонів. Погодьтеся, це чимала цифра. Можна говорити про "ліворукий народ"! Тепер, коли я бачу молодих людей, хлопця або дівчину, які пишуть лівою рукою, то почуваюся причетним до їх виховання, вони мені як близькі родичі. Хоча треба сказати, що утвердження в суспільній свідомості дбайливого ставлення до шульженят іде, слава Богу, паралельно зі зникненням пам'яті про того, хто колись ініціював науково-суспільну кампанію на захист цих дітей. Отож популярність ученого-медика - інша категорія, ніж в артистів шоу-бізнесу. Це мене не хвилює.
- Тепер, коли ви спільно зі своїм колегою І.Палієнком отримали диплом на наукове відкриття, запитаю: чи часто українські вчені отримують такі дипломи?
-Мені відомі такі поодинокі випадки. Хоча їх могло б бути набагато більше. Річ у тому, що разом із СРСР зникла державна реєстрація наукових відкриттів, тепер їх реєструють науково-громадські організації, у нашому випадку - експертна рада Європейської академії природничих наук (Німеччина, Ганновер). Я вірю у креативність українських учених і думаю, що нам заважає деяка невпевненість у своїх силах та відсутність зв'язку із закордонними фахівцями. Зараз бачу, що ситуація змінюється на краще.
- Чи можна озвучити формулу наукового відкриття?
-Секрету в цій формулі немає. Спрощено її можна уявити так: слабкі, зокрема, нижче порогу чутливості латеральні (праві й ліві) подразники здатні викликати певні психосоматичні ефекти. Їх можна використовувати в так званій латеральній терапії. Окремі види латеральної терапії давно дозволені для використання в медицині нашої країни.
- Чи є якийсь зв'язок між дослідженнями, визнаними відкриттям, та іншими вашими науковими пошуками?
-Цей зв'язок прямий. Просто латерально-різнобарвні засвічення - лише етап у розвитку закономірності, визнаної відкриттям. А починалося все це з пошуку можливостей вплинути на перебіг психічних розладів. На 1977 р. я і мої учні подали заявку на винахід - спосіб лікування психічних розладів. Минуло два роки тривожних очікувань, і нарешті я отримав позитивне рішення. Але спочатку ми виявили дивні ефекти: деякі хворі на психози після латеральної електростимуляції швидше реагували на лікування і виходили у стан поліпшення, в ремісію. Це так мене надихнуло, що того ж року мені вдалося провести першу в країні конференцію "Асиметрія і адаптація людини". Одним зі спонукальних мотивів було повернути радянську науку обличчям до проблеми асиметрії мозку і створити платформу для застосування латеральної терапії. Якщо перша частина увінчалася успіхом і ми стали долати відставання в цій галузі від західних учених, то друга, на жаль, не вдалася досі.
- Чому?
- Та тому, що це вже не психіатрія, а нейропсихіатрія, якої не навчають молодих лікарів. Латеральною нейропсихіатрією сьогодні займаються одиниці в нашій країні та за кордоном, хоча дозвіл на застосування методів латеральної фізіотерапії в психіатрії отримано ще на початку 1990-х років.
Другим етапом стало застосування латеральної аудіостимуляції. З допомогою стереонавушників в одне вухо пацієнта спрямовувалася гіпнопрограма, а друге залишалося інтактним. Реакція пацієнтів на одну й ту саму незмінну програму повністю залежала від сторони впливу. Зокрема, стимуляція саме лівого вуха приводила до поглиблення сугестивності, довіри, релаксованості, але цього не було при зміні вуха. Тобто ці особливості реагування повністю відповідали раніше виявленим варіантам латеральної терапії.
Отож, почавши використовувати латерально-різнобарвні окуляри у клініці неврозів, ми вже наперед знали, яких ефектів можемо очікувати.
Минуло понад три десятиліття з часу появи наших перших повідомлень, і тільки тепер ми бачимо перші закордонні роботи із застосування слабких стимуляцій у психіатрії.
- Якими словами ви б хотіли завершити це інтерв'ю?
-Я вдячний своїм учням і соратникам, які взяли участь у низці згаданих науково-медичних досліджень. Тільки публікацій у мене та професора І.Палієнка з нашими учнями близько 200. У дослідженнях брали участь О.Гурова, М.Васильєва, О.Линьов, В.Клейн, А.Педак, С.Михайленко, Г.Пилягіна, М.Бусурін, О.Савченко-Чуприкова та інші. Усіх їх я вважаю учасниками відкриття.