Ідея перекласти тягар війни на плечі «неживих слуг» витала в повітрі впродовж усієї історії людства. Але якщо останні дві тисячі років вона цікавила головно магів та інших любителів «сіяти драконові зуби», то впродовж останніх двох десятиліть з’явились реальні можливості для реалізації цієї мрії — у вигляді матеріалів, джерел енергії, комунікаційних засобів та потужних обчислювальних машин.
Перші масові спроби використання телекерованої техніки в наземному бою були здійснені ще в «нерушимому Союзі». Зокрема під час радянсько-фінської війни у складі танкових підрозділів діяло майже сорок телекерованих легких танків ТТ-26. Їхні завдання були вельми небезпечні — прориви мінних полів та «перший удар» у бою. Природно, що втрати серед них були жахливі. Оскільки ж на просторах «однієї шостої суші» матеріальні цінності часто важили більше, ніж людське життя, то танкових екіпажів ніхто не рахував, а самі телекеровані машини оголосили «невдалим досвідом» і забули. Тим більше що натхненного ідеолога «телеармій» маршала Тухачевського на той час уже й на світі не було.
На цей час існує більш ніж півтори сотні дослідних систем, які тією чи іншою мірою можуть бути названі «бойовими роботами», а десяток їх уже встигли «понюхати пороху». Більшість призначена для розвідки, розмінування, транспортування поранених під вогнем. Хоча декотрі бойові роботи взяли у свої руки, чи то пак — маніпулятори вже й великокаліберні кулемети.
Армія США фактично з самого початку іракської кампанії використовувала бойові роботи системи TALON, розроблені компанією Foster-Miller. Механізми вагою 45 кілограмів уміють «бачити» в темряві, пересуватися нерівною місцевістю, підійматися сходами і непогано плавати. Притому максимальна швидкість руху TALONів — 8,5 кілометра на годину.
Попервах ці невеличкі, схожі на броньований іграшковий трактор машини використовувалися головно для розвідки — благо три інфрачервоні камери та фотоапарат із сильним оптичним збільшенням давали для цього широкі можливості. Згодом їхні маніпулятори «навчилися» ставити і знімати міни. На цей час на роботів можна кріпити змінні модулі для виконання найрізноманітніших завдань.
Про рівень надійності апарата говорить одна з «історій успіху» на сайті виробника. Коли один із TALONів під час перевезення впав із даху автомобіля, вдарився об опору мосту і впав із чималої висоти в річку, солдатам довелося тільки дістати пульт керування роботом, оцінити обстановку і вивести машину на потрібний берег.
А влітку 2007 року виробники вирішили, що робот «доріс» і до справжнього озброєння. З’явилася модифікація SWORDS, яка може нести, на вибір, три типи кулеметів, 40-міліметровий автоматичний гранатомет або протитанкові ракети. Кількість «робочих» екземплярів цього чи не найпопулярнішого з бойових роботів перевищила кілька сотень.
До речі, окрилений успіхом «малих роботів» виробник уже випробовує прототипи їхнього «старшого брата», системи MAARS (від Modular Advanced Armed Robotic System — вдосконалена модульна збройна робосистема). Він вирізняється більшою вагою (близько 200 кілограмів), вищою швидкістю та вантажопідйомністю, а також, за словами виробника, потенційно невисокою собівартістю.
Проте не всі бойові роботи відзначаються мініатюрністю. Наприклад, «броньований бойовий робот для ведення інженерних робіт», з англійською абревіатурою ACER, важить майже три тонни. Чимала і наглухо закрита в броню машина призначена для усунення перешкод із допомогою циркулярної пили чи бульдозерної лопати, а також для пробивання проходів у мінних полях і евакуації з поля бою пошкоджених механізмів. Оснащений дизельним двигуном, ACER може розвивати швидкість 10 кілометрів на годину і «йти в бій» із десятками різноманітних насадок, включно з чималим, на півтора кубометра, вогнегасником.
Проте як SWORDS, так і ACER потребують для своїх дій зв’язку з оператором. Інша річ — броньовик Crusher, розробка якого завершується в університеті Карнегі Меллона у США. Семитонна машина зі спеціальною підвіскою та шістьма колесами відзначається рекордною прохідністю і великою надійністю (її перші зразки вже проходять польові випробування). Проте головна її особливість не в тому — керує рухом броньовика електронний мозок. Оператор, якщо захоче, може задавати тільки початкову й кінцеву точки подорожі — хоча броньовик не завадить людині за бажання взяти керування на себе. Вочевидь, тут і знайшли застосування технології, напрацьовані під час «безпілотних робогонок по пустелі» на мільйонний приз від Агентства досконалих оборонних досліджень (DARPA), де команда університету Карнегі Меллона нерідко брала призові місця. Виграли вони, до речі, і торішню Urban Challenge на призи того ж таки DARPA, де роботи самостійно вели автомобілі вже не в умовах бездоріжжя, а міськими вулицями — серед автомобілів та пішоходів. Якщо спеціалізацією Crusherа є пересування по дикій місцевості, то не виключено, що найближчим часом може з’явитися і його «міський» аналог.
BEAR приходить на допомогу |
Що приємно, роботів вчать і «гуманної» військової спеціалізації. Наприклад, людиноподібний BEAR (від Battlefield Extraction-Assist Robot — робот для виведення з поля бою) призначений для перенесення поранених під вогнем противника. Химерний гуманоїд із гусеницями замість ніг може впродовж години нести «на витягнутих руках» вантаж вагою до 250 кілограмів. Розробляються й «цивільні» варіанти роботів, які зможуть рятувати людей у зонах хімічного та радіаційного забруднення, а також із будинків, нестійких після землетрусу. При цьому виробники передбачають у процесі експлуатації активно вдосконалювати у «Ведмедя» механізми самостійного прийняття рішень і з часом перейти до практично повної автономності роботів.
У довгій галереї колісних та гусеничних шедеврів інженерної думки не можна пропустити химерного чотириногого створіння фірми Boston Dynamics.
BigDog: не більший за маленького мула |
Також активно розвивається проект зі створення гуманоїдних робокулеметників «Гладіатор», тривають роботи над химерним «суперживучим» розвідником Dragon Runner. Врешті, перерахувати всі проекти зі створення бойових роботів просто нереально. Проте одне можна сказати напевне — еволюція наземних телекерованих бойових машин перейшла у вибухоподібну фазу. Освоюються мільярдні кошти, колективи талановитих дослідників працюють — і не безрезультатно. Те, що донедавна видавалося химерною фантазією, постає втілене в кремнії та броні.
Не в останню чергу розвиток військових роботів підштовхують і виключно економічні важелі. Країни, в яких людське життя хоч і неоціненне, але за його втрату доводиться платити цілком реальні, і дуже немалі гроші родичам покійного, активно шукають способи мінімізації людських втрат під час ведення бойових дій.
Прикро, що на цьому святі технологій ми чужі. Створені під керівництвом академіка Глушкова системи розпізнавання зорових образів та самоорганізації машин були унікальними для свого часу — і відкривали перед радянською українською робототехнікою перспективи якщо й не світового лідерства, то повноцінної «участі у процесі». Але вже через десяток-другий років потенціал було втрачено.
Тому тепер нам залишається тільки спостерігати, як «дивний новий світ» поглинає те, що якихось триста-чотириста років тому називали не інакше як «спорт королів».