Видача патентів на винаходи підтримує горіння генія, додаючи в його вогонь паливо практичної зацікавленості.
Авраам Лінкольн
«Якщо не годуєш свою армію, годуватимеш чужу» — ці слова Наполеона нині варто переінакшити: «Якщо не годуєш своїх винахідників, годуватимеш чужих». Ми саме й годуємо чужих інтелектуалів, закуповуючи для підприємств закордонне обладнання, а для себе — закордонну електроніку та інші товари народного споживання. Щоразу, купивши мобільний телефон або автомобіль нової моделі, ми сплачуємо закладений у їхню вартість відсоток невідомому нам винахідникові або фірмі за кордоном.
Зокрема, кожен, хто придбає Toyota, обладнану гібридним двигуном, віддасть свою частку винахідникові Олександру Северинському, який так і заявляє: «Тепер частина ціни кожної цієї машини йде мені в кишеню». Випускник Харківського інституту радіоелектроніки 1967 року, він у 1978 році емігрував до США і став працювати над проблемою високої витрати пального в автомобілях. На той час уже були запатентовані технології гібридних двигунів, але вони не вміли непомітно перемикатися. Олександр Северинський розробив електронну систему, що забезпечувала безперервну подачу потужності з бензинового приводу на електричний. 1994 року він запатентував свій винахід, проте за винагороду мусив боротися.
Винахід, який випередив час, але дочекався своєї години
Отримавши патент, Олександр Северинський довго оббивав пороги світових автоконцернів, включно з Toyota, з пропозицією налагодити випуск гібридів, але скрізь отримував відмову. Проте наприкінці 90-х нафта на світових ринках подорожчала, багато країн почали регламентувати рівень викиду вуглекислого газу, — настала мода на економічні автомобілі.
— Toyota тільки через десять років після мого винаходу зрозуміла, що без нього не можна зробити комерційні авто, — іронізує Северинський.
На ці автомобілі виник підвищений попит — усього у світі їх продано вже близько трьох мільйонів. Учений подав на японських автовиробників до суду. Маючи патент, Северинський, на той час творець компанії PAICE з розробки автомобільних новацій, виграв суд у Toyota. Йшлося про порушення його прав як винахідника технологій, що використовувалися у процесі виробництва попередніх версій моделей Toyota Prius, Lexus RX400h і гібридних варіантів Toyota Highlander. Його компанія отримала понад 4 млн. дол., або по 25 дол. за кожен проданий автомобіль. Проте Северинський вирішив, що цього мало.
— Якщо ви хочете продати гайку, то це дуже велика компенсація. А якщо автомобіль — то маленька, — пояснював він.
Наступний судовий позов тривав шість років. У результаті нинішнього літа представники компанії Toyota пішли на мирову угоду й пристали на вимоги Северинського. Можна сказати, що винахідник узяв японців змором. У них не залишалося іншого вибору, оскільки на носі був початок слухань у Міжнародній торговій комісії, яка на час розгляду могла призупинити американський імпорт Toyota Prius та інших гібридів, що завдало б компанії непоправних фінансових збитків. Тепер щомісячні відрахування на користь винахідника становлять 1,2 млн. дол., або по 98 дол. із кожного випущеного автомобіля.
Ця сенсаційна історія, що потрапила у світові стрічки новин, викликала велике зацікавлення і в Україні, відновивши практично вщухлу дискусію про тяжку долю винахідників у нашій країні.
Патент на патент не схожий
— Зміг би Северинський, якби залишився у Харкові, запатентувати 1994 року свій винахід? — запитую у Дмитра РОМАНЕНКА, патентного повіреного, керівника одного з патентних агентств України.
— Пам’ятаєте головного героя книжки Марка Твена «Янкі при дворі короля Артура»? Діловий американець кінця XIX століття, потрапивши в середньовічну Англію, розпочав свою реформаторську діяльність із відкриття патентного відомства, оскільки вважав, що «...країна без бюро патентів і без надійних законів, які б захищали права винахідників, схожа на рака, що може рухатися тільки вбік або назад». Це справді так, тому Патентне відомство України розпочало свою роботу майже відразу після утворення незалежної держави. Перший патент на винахід було видано вже 1992 року. Отож, вважаю, що 1994 року, якби Северинський жив у Харкові, він цілком міг би отримати повноцінний український патент на винахід.
— А міг би він так само ефективно захистити свої права?
— Судячи з повідомлень, Северинський подав перший позов проти Toyota у 2004 році. На той час українське законодавство у сфері інтелектуальної власності було вже досить розвинене, та й грамотних фахівців там не бракувало. Тому вважаю, що у 2004-му український винахідник міг цілком розраховувати на ефективний захист своєї інтелектуальної власності.
Проте як громадянин США він захистив свій винахід американськими патентами. Нагадаю: патенти діють на території тільки тієї країни, в якій їх видали. Японська корпорація Toyota могла виробляти свої автомобілі з гібридним двигуном у себе в Японії і продавати їх де завгодно, крім США, тому що американські патенти Северинського діють тільки на території цієї країни. Але для Toyota Америка є перспективним ринком збуту, тому їй було набагато дешевше погодитися виплачувати винахідникові ліцензійну винагороду за використання його патентів, ніж на кілька років втратити право поставляти автомобілі у США.
Я не думаю, що Toyota вважає ринок України таким самим перспективним для масового продажу гібридних автомобілів. Тому, цілком імовірно, японська компанія могла б просто відмовитися на певний час від поставок автомобілів цього типу в нашу країну, аби не платити власникові українського патенту. Річ у тому, що патент на винахід не вічний — він діє лише 20 років. Тобто у 2014 році вже б ніщо не заважало Toyota цілком легально і абсолютно безплатно використовувати винахід, запатентований в Україні 1994 року. Отож Северинський міг би заборонити Toyota використовувати його винахід в Україні, але навряд чи зміг би домогтися від автоконцерну ліцензійних платежів, маючи лише українські патенти. Проте він, як і будь-який український винахідник, міг, захотівши й маючи фінансові можливості, отримати патент США, Великобританії і будь-якої іншої країни.
— Чи є в нас фахівці, які б допомогли йому відстояти його права в битві з юристами Toyota?
— Якби Toyota оспорювала дію українського патенту на винахід, вона б звернулася по допомогу до українських юристів. З боку власника патенту в суді теж виступали б наші українські юристи. Тому відповім так: у нашій країні є грамотні юристи в цій сфері, аби допомогти Toyota, а також не менш грамотні, щоб захистити винахідника.
— Чи відомі вам в Україні судові справи, пов’язані з патентуванням?
— Таких судових справ чимало. Ось, наприклад, дві, які проходили в Харкові й закінчилися на користь авторів винаходів. У цих процесах розробники двох медичних препаратів, власники патенту України №14535 «Антимікробні краплі для лікування отитів «Аурисан» і патенту України №20234 «Антимікробні очні краплі «Офтадек» вимагали у фармацевтичної фабрики виплати ліцензійної винагороди й виграли в обох випадках. Судові справи порушувалися навіть через раціоналізаторські пропозиції.
— Наскільки розвинена патентна сфера в нашій країні?
— Кількість виданих патентів на винаходи за роки незалежності України перевищила 96 тисяч. За минулий рік, наприклад, було видано 4002 патенти на винаходи. Для порівняння: у США торік було видано 190 тис. патентів, а в усьому світі щорічно видається близько 750 тис. патентів. Загальновизнаними лідерами у цій сфері, крім США, є Японія, Китай, Німеччина, Великобританія, Південна Корея. Показники України в контексті цих цифр не вражають, але, за великим рахунком, треба радіти й цьому. Наші люди продовжують створювати нові технічні рішення всупереч розвалові економіки, низькому рівню життя і нужденному фінансуванню наукових розробок.
— Чого наша країна вже досягла у цій сфері, й чого ще бракує?
— В Україні з нуля створено діючу систему захисту інтелектуальної власності. Слід віддати належне всім людям, котрі стояли біля витоків її створення і розвивали її всі ці роки. По суті, це одна з небагатьох державних систем, що справді стабільно працює в нашій країні й не залежить від політичних штормів. Видаються патенти, свідоцтва на торгові марки, реєструються авторські права, навіть проводиться конкурс «Винахід року».
Є й проблеми. Більшість їх пов’язана з недосконалим законодавством, у якому один нормативний акт суперечить іншому. Як курйоз можу навести такий приклад: у 488-й статті Цивільного кодексу України є два абсолютно однакових пункти — 4-й і 6-й. Готовий законопроект пройшов усі погоджувальні комісії Верховної Ради й був проголосований депутатами. І ніхто — ані комісії, ані депутати — цієї помилки не побачив. Так досі й існують два однакових пункти названої статті.
Є й інші перепони на шляху розвитку системи інтелектуальної власності. Чому в лідерах патентування значаться США, Китай і Японія? Успіхи Китаю пов’язані з тим, що в країні було проведено багато реформ у галузі науки, зросли державні витрати на наукові розробки, а також забезпечено юридичні права приватного бізнесу, і саме на цих підприємствах почали вестися наукові дослідження. У США і Японії наукові розробки фінансуються в основному за рахунок приватного бізнесу. Найбільше патентів видано тут приватним компаніям: IBM, Samsung, Microsoft, Canon, Panasonic, Toshiba.
А що в Україні? Інвестиційна привабливість країни для іноземного бізнесу вкрай низька. Вітчизняний великий бізнес у науку і нові технології практично не вкладає коштів, експлуатуючи зношене обладнання, а середньому і малому бізнесу не до винаходів. Що робити? Розвивати бізнес, стимулювати застосування нових технологій, стимулювати наукові розробки, які проводяться за кошти приватних структур. Цей шлях свого часу пройшли Японія, Південна Корея. Результати ми бачимо в автосалонах і магазинах побутової техніки.
— Які плюси і мінуси, з погляду патентування, у винахідників-одинаків і працівників приватних або державних організацій?
— Для винахідників, котрі подають патентні заявки від свого імені, сума патентних мит знижена у 20 разів. Але одинакам складніше реалізувати свій патент, знайти інвестора, вийти на міжнародний рівень і запатентувати свою розробку в інших країнах. Організаціям, які хочуть запатентувати свій винахід, треба сплачувати всі держмита в повному обсязі, зате в них набагато більше можливостей мати з патенту прибуток. Закордонне патентування теж не буде для них таким важким.
Що стосується державних установ, то я, пропрацювавши дев’ять років у патентному відділі одного з нафтогазових НДІ, трохи скептично ставлюся до патентів, які видаються на ім’я таких організацій. Так, самі розробки бувають дуже перспективними, але їх впровадження зазвичай утруднене. Потрібно багато обгрунтувань, дозволів, підписів та погоджень. У результаті винахідник буде змушений включати до співавторів свого винаходу начальство різних рівнів, інакше навіть втілити розробку в «залізі» не вийде, не кажучи вже про впровадження у виробництво.
* * *
Те, що було очевидне й раніше, тепер підтверджує економічне дослідження: на технологічний прогрес у США працює інтелектуальна імміграція всього світу. У роботі Вільяма Керра з Гарвардської школи бізнесу та Вільяма Лінкольна з Мічиганського університету досліджувалися флуктуації кількості спеціалістів-іммігрантів, які одержали візу для роботи в Америці з 1995-го по 2008 рік. Виявилося, що збільшення кількості віз приводило до зростання кількості патентів, авторами яких є вчені й інженери з Індії, Китаю та інших країн, які працюють за тимчасовими контрактами в наукових інститутах і фірмах.
Що стосується гібридного двигуна, то компанія Северинського PAICE уклала недавно вигідну угоду з Ford Motor на право автоконцерну використовувати технологію у процесі виробництва гібридного варіанта моделі Ford Fusion. А сам винахідник загорівся вже іншими ідеями, які випереджають час, — створення синтетичної нафти й будівництва невеличких атомних електростанцій. Северинський не сумнівається, що вони також дочекаються своєї години.