Космос не такий уже й далекий. До нього всього годину подорожі, якщо ваше авто спроможне рухатися вертикально вгору.
У такій довгостроковій справі як космічна діяльність не варто очікувати конкретних цифр за конкретний період. Тому й можемо лише говорити про напрями руху, досягнення цілей та прив'язувати їх до ключових моментів життя нашої держави.
Це можуть бути і річниця роботи нинішнього уряду, і три роки після Революції Гідності. Іншою "славетною" річницею можна назвати 20-річчя фактичного перетворення (без зміни назви) цивільного Космічного агентства класичного типу - програмно-проектно орієнтованого - на спеціалізовану Агенцію військово-безпекового сегмента космічної діяльності. Пізніше, через декілька років, її було розбавлено тематикою опікування ракетно-космічною промисловістю, що стала для неї основною згодом, якою й залишається досі.
Оскільки минуло так багато часу від кардинальних змін у позиціюванні моделі "українського космосу", виросло ціле покоління українських політиків та профільних управлінців. Тому й утвердилося в суспільному розумінні саме таке сприйняття того, що наразі відбувається. При цьому, відійшовши від прийнятих у цивілізованому світі підходів на користь пострадянської схеми керування та спокусившись на російський, тоді ще могутній, запас міцності (потенціал), у нас майже повністю відтворили "братерські" засади космічної діяльності. Але, на відміну від підходів їх авторів - з нинішньої країни-агресора, - їх в Україні так і не змінювали впродовж цих двох десятиліть, не беручи до уваги "косметику", особливістю якої було туге затягування зашморгу на шиї української ракетно-космічної промисловості.
Таким чином, будь-який наш державний діяч чи управлінець, працюючи або намагаючись бути причетним до такої привабливої обгортки під назвою "Космос", заздалегідь приречений на хибне бачення організації "космічного господарства". Так - буде приречений, - якщо не матиме часу на глибокий екскурс або не спроможеться на незаангажований аналіз. Відповідно, не зможе вибрати найбільш сприятливий напрям руху та пошуку адекватних кроків, щоб розвернути наш "космічний корабель".
Звісно, можна назвати імена тих наших космічних керманичів, хто, будучи наближеним до прийняття рішень, став або й досі перебуває під впливом "законсервованої" в часі моделі. А також своїми діями несвідомо сприяв або продовжує сприяти руйнуванню спроможності держави залишитися серед тих країн, котрі мають усі підстави вважатися здатними на черговий науково-технологічний прорив, пов'язаний із космічною діяльністю. Але не це є метою зазначених роздумів. Навпаки, є бажання продемонструвати існування "іншого світу"; застерегти від деструктивних рішень та дій, навіть якщо їх автори такими ці рішення й дії не вважають і щиро їх протягують; а також викласти конструктивні пропозиції щодо кардинальної зміни курсу.
Засади
Засади будь-якої діяльності визначаються законодавством. Доволі часто вони зупиняються не лише на правових - а й на організаційних, структурних та фінансових аспектах. Усе залежить від моделі організації тієї чи іншої сфери діяльності в конкретній країні, яка має втілюватися в життя у рамках імплементації прийнятого законодавства.
На ранньому етапі розвитку космічної діяльності у світі першочерговим вважалося окреслити рамки цієї нової сфери діяльності. Крім того, вкрай загрозливим бачилося розширення холодної війни й на космічний простір. Прості й розумні речі відразу були сприйняті у світі - розділення "космосу" на цивільний та військовий і повна державна гегемонія у зазначеному напрямі. Для цього був потрібен лише базовий Закон - решта вже давно містилося в загальному законодавстві. Але світ змінився, - комерціалізація космічної діяльності повним ходом простує по планеті. Ніщо не стоїть на місці, як і профільне законодавство. Відповідно до вимог часу, нові правила швидко інкорпоруються і продовжують удосконалюватися. За два останніх роки майже у 20 країнах світу національне законодавство було приведене (або заново розроблене) у стан, який враховує сучасні виклики.
У нас першим і єдиним профільним залишається прийнятий у 1996 р. Закон України "Про космічну діяльність", до якого періодично вносять "косметичні" зміни, спрямовані насамперед на подальшу зарегульованість. Побудований на принципах, закладених у Федеральному законі РФ від 1993 р., з якого скопійований, він продовжує й надалі закріплювати положення, що були актуальними у період державного монополізму на космічну діяльність. Крім того, його норми в нинішньому вигляді суперечать, наприклад, положенням законів України, які встановлюють засади ліцензування, дозвільної системи та надання адмінпослуг.
Державна політика
Якщо законодавство визначає "правила гри", то національна/державна політика містить загальні цілі, напрями розвитку й оголошує ключових гравців (а також принципи взаємодії між ними), які мають забезпечити втілення в життя (надмірних і не зовсім) очікувань суспільства. Такий доленосний для держав та їхніх громадян документ розробляється зазвичай при значних змінах у зовнішньому середовищі та/або під час кардинальних внутрішніх перетворень.
Так, нині діюча Національна космічна політика США була прийнята у 2010 р. за президента Б.Обами. Якщо нова американська адміністрація вирішить прийняти нову редакцію, то це відповідатиме чинному законодавству. Вдосконалює свій підхід і Європейський Союз, що наприкінці 2016 р. оновив власне бачення на те, як реагувати на нові виклики сучасності в рамках космічних перегонів. Тоді як для Об'єднаних Арабських Еміратів - новітньому гравцю на космічному полі - такий документ став першим і тому досить амбітним, націливши арабський світ відразу на вивчення Марса, створюючи практично з нуля власний "космічний сектор".
На жаль, за всі роки незалежності в Україні жодного разу не спромоглися сформулювати Державну космічну політику, яка й була б дороговказом, націленим на досягнення "зірок". Її відсутність можна списати і на недосконалість законодавства, нестачу політичної волі, слабкість відповідних інституцій, обмаль висококваліфікованих кадрів та обмеженість фінансування. Але діагноз, швидше за все, полягає в небажанні основних гравців у державі мати чітко визначену загальну мету космічної діяльності в Україні та напрями її розвитку, що унеможливило б суб'єктивізм, волюнтаризм та, в окремих випадках, некомпетентність у питаннях її організації і впровадження.
Сегментація
До початкового дуалізму в космічній діяльності - науково-технічного та військово-безпекового сегментів - блискавично приєднався третій гравець. Комерційний космос, несподівано вигулькнувши з пелюшок перспективних технологій, швидко заявив про свою значимість і вагомість. Підкріплений у вигляді відповідних регуляцій, він швидко розвивається у світі, використовуючи всі переваги державно-приватного партнерства. "Старші за віком" сегменти з самого початку мали відповідальних за їх розвиток - Космічне агентство (часто під контролем одного з цивільних міністерств) і Міністерство оборони. Майже в усіх країнах із власними інтересами в космосі саме так інституційно розділяють відповідальність за наукові дослідження, створення відповідної техніки та її використання, в тому числі - подвійного призначення. Це закріплено як на рівні законодавства, так і у відповідних державних політиках та стратегіях.
Відмітною рисою сьогодення є те, що для нового гравця - комерційного космосу - оперативно розробляються окремі законодавчі акти або вносяться зміни до чинних із відповідним змістом та в необхідному обсязі. Формально, відповідальні інституції йому не потрібні, - лише додаються регуляторні функції до вже наявних. Найяскравіший приклад: регуляцію та ліцензування запусків космічних транспортних систем (ракетоносіїв) і повернення їх складових (відпрацьованих ступенів, пілотованих капсул, вантажних відсіків), у т.ч. комерційних, на Землю розпочали й продовжують органи, котрі насамперед опікуються авіаційної безпекою, - Federal Aviation Administration у США.
Україна пасе задніх, зокрема і в питаннях практичного застосування чинного "космічного" законодавства. Незважаючи на прямі вимоги профільного Закону щодо розділення цивільного (науково-технічного) та військово-безпекового сегментів між Космічним агентством і Міністерством оборони, фактично це не робиться, починаючи з моменту прийняття Закону в 1996 р. Навіть вимога фінансувати військово-космічний сегмент через Державне оборонне замовлення повністю ігнорується. Військові космічні потреби покриваються коштами відповідної Загальнодержавної науково-технічної програми, чим відбирається майже весь "хліб" у космічних науковців та їхніх колег-розробників "цивільних" перспективних технологій і унікальної космічної техніки. Офіційно про комерційний космос наша профільна урядова інституція та "космічне" законодавство взагалі нічого "не чули". Відповідно - жодного намагання його просувати від космічних керманичів чи депутатів, наприклад членів міжфракційного депутатського об'єднання "Україна - космічна держава". Хоча при цьому наші державні мужі в захваті від результатів комерційного космосу - на жаль, для нас лише закордонних.
Координація
Розрізняють два види координації - політичну (стратегічну) і програмно-проектну. Щодо першої, найважливішої для будь-якої країни, існують майже однакові принципи: на вищих щаблях влади утворюються профільні ради, які й приймають відповідні доленосні рішення. Повноваження таких органів прописуються, як правило, в законодавстві й функціонують при перших особах або найвищих виконавчих органах держави. Програмно-проектна координація здійснюються окремими органами виконавчої влади, залежно від їхньої сфери відповідальності (цивільний космос, військово-безпековий сегмент і т.д.), про що також виписані конкретні положення в національному законодавчому полі та у відповідних політичних або стратегічних документах.
Знову ж, звертаємося до закордонного досвіду і для яскравого прикладу розглянемо найбільш розвинену "космічну" країну - США. Хоча там і президентська форма правління, але, за винятком окремих нюансів, і в країнах з іншими формами правління ситуація схожа. Отже, на початку космічної ери їхній базовий закон відразу передбачав єдиний механізм політичної координації. Вже потім, із подальшим розвитком та з урахуванням тенденції, він був розділений на дві окремі складові частини в рамках більш ширших питань: Національна рада з питань безпеки (військовий космос) та Офіс із наукової і технологічної політики (спочатку лише цивільний - науково-технічний, а потім додався й комерційний космос). На рівні органів виконавчої влади конкретні завдання координації при виконанні програм та проектів уже ставилися в рамках Національної космічної політики. Цілком природно, що вони покладалися на тих, хто спеціалізувався у конкретних напрямах. Взагалі, в американців різними формами "космічної" координації на програмно-проектному рівні займаються 6 виконавчих структур, але найбільше питань, які потребують координації, покриваються лише трьома - NASA, Міністерством оборони та Державним департаментом. Аналогічні механізми діють і в інших "космічних" країнах.
В Україні пішли власним шляхом. Унікальність його в тому, що політична (стратегічна) координація взагалі не передбачена. Так, ні в Законі України "Про космічну діяльність", ні в будь-яких інших нормативно-правових актах. Хоча неформальні спроби змінити такий стан речей були. Про це свідчить, наприклад, створення Комісії з питань космічної діяльності при президентові України у 2006 р. Але її ліквідували вже через два роки без жодних пояснень. Намагаються "втручатися" в ці питання і в апараті РНБО через неофіційні розпорядження під час численних нарад. Оскільки єдиним інструментом РНБО є рішення, що приймаються на відповідному засіданні і вводяться в дію указом президента України. Жодного засідання РНБО на космічну тематику не проводилося за всі роки його існування, але неформальний вплив апарату РНБО останнім часом значно зріс й істотно впливає на акценти космічної діяльності в Україні, зокрема і в питаннях координації на всіх рівнях. Програмно-проектна координація здійснюються виключно Державним космічним агентством - внаслідок майже повної "узурпації" як самої сфери космічної діяльності, так і суміжних напрямів, на яких є бодай натяк на слово "космос" чи пов'язана з ним активність.
Міжнародна співпраця
Окрім амбіцій національного характеру, є речі, які можуть бути втілені швидше й ефективніше завдяки синергії зусиль - науково-технічних і фінансових. Коли загальною метою дослідження космічного простору на рівні держав стають не перегони, а всеосяжне бажання мати більш достовірні дані про Всесвіт взагалі і Сонячну систему, зокрема (спостереження за космічним простором та відповідні космічні місії) - отримати досвід перебування живих організмів, включно з реакцією людини, відпрацювати новітні технологічні процеси в умовах невагомості (Міжнародна космічна станція), зосередити науково-технічний потенціал на найбільш необхідних і проривних технологіях освоєння найближчих космічних твердих тіл - Місяця і Марса (потенційні поселення та видобуток найкорисніших матеріалів).
Питаннями організації міжнародної співпраці, як правило, спільно займаються космічні й зовнішньополітичні відомства. Створення рамкових умов потребує найширшого залучення професійних міжнародників. Недарма у США завданням для Державного департаменту приділяється достатньо уваги в національній космічній політиці. Тоді як за наповнення "профільним" змістом рамкових угод та за напрями, які вони покривають, повну відповідальність несуть спеціалізовані відомства, насамперед космічні агентства. Саме Космічне відомство і є, як правило, тим органом виконавчої влади, який формує порядок денний всередині напрямів цивільної міжнародної "космічної" співпраці й виступає основним гравцем у запитах на необхідне бюджетне фінансування для їх реалізації в рамках міжнародних проектів. Тим самим за спільними програмами й проектами в рамках міжнародної співпраці забезпечується головний принцип - кожен учасник свою частку фінансує самостійно.
В Україні ж рамкові угоди, а також меморандуми про взаєморозуміння, які їм передують, Державне космічне агентство штампує, як на конвеєрі. МЗС виступає лише в ролі статиста, без будь-якого аналізу попередніх або нинішніх відносин, чим і створюється казуси, після яких до України ставляться, м'яко кажучи, упереджено. По приклади далеко ходити не потрібно: зі США маємо вже другу Рамкову угоду - до 2019 р., - в якій прописані всі необхідні інструменти для її реалізації, але, для задоволення амбіцій чергового новоспеченого керівника ДКА, у 2016 р. відкидаються всі напрацювання, включно з самою Рамковою угодою, і з допомогою МЗС починається все з чистого аркуша: на кшталт "я старий солдат і не знаю слів кохання…" Результат, так би мовити, очевидний, - українських космічних керманичів наразі не пускають навіть на поріг NASA, тільки через Державний департамент і не далі загальних розмов. Те ж саме стосується й фінансування. Мабуть, світ ще не бачив такого жебрацтва, - ми, українці, хочемо з вами співпрацювати, але заплатіть за нашу частку нашої майбутньої співпраці. Тоді як у кожному річному бюджетному розписі головного розпорядника бюджетних коштів, яким виступає Державне космічне агентство, є все що завгодно, крім рядків про фінансування саме науково-технічних проектів у рамках міжнародного співробітництва. Тому й участь у різноманітних профільних міжнародних форумах, на яких формуються основні напрями, програми та проекти в рамках майбутніх міжнародних зусиль, скидається на окремий вид "космічного туризму" для наших високопосадовців. Вишенькою на торті є введення суспільства в оману: коли закордонні контракти комерційного характеру підприємств ракетно-космічної галузі, здобуті ними наперекір задушливій системі контролю за зовнішньоекономічною діяльністю відповідних "космічних" суб'єктів, видаються за видатні перемоги ДКА як центрального органа виконавчої влади, відповідального за науково-технічну космічну діяльність.
Програми та проекти
Часи, коли єдиною метою державних космічних політик було за будь-яку ціну в будь-якій номінації стати першими, вже давно минули. Після цього, поступово з програм і проектів подвійного призначення сформувалися окремі військово-безпековий та цивільний науково-технічний напрями космічної діяльності. Коли космічні технології, народжені відповідними програмами й проектами цивільного космосу, стали поширюватися для загального вжитку, в країнах із ринковою економікою такий процес відразу набув "специфічного" характеру. У цьому плані показовим явищем став принцип існування міжнародних організацій, засновниками яких були держави і які ще 30-40 років тому почали надавати телекомунікаційні послуги для всього світу (Intelsat, Inmarsat тощо): це самоокупність, а потім - прибутковість. Саме в цьому сегменті й народилися перші комерційні програми та проекти, котрі породили нове явище - комерційний космос, що швидко поширюється на нові й нові напрями.
Що стосується військових програм та проектів - у будь-якій країні, яка володіє космічними технологіями, вони завжди перебувають під завісою таємності під пильним оком оборонних відомств і фінансуються окремими рядками бюджету. А для задоволення цивільних інтересів створюються структури на кшталт космічних агентств, які й опікуються науково-технічними програмами та проектами. Їх напрями та чисельність як інструментів реалізації державної космічної політики досить обмежені, - все залежить від пріоритетів, конкретних цілей, наукових і технологічних можливостей та фінансової спроможності "космічної" держави вкладатися в цю дуже витратну справу впродовж тривалого періоду часу. В останні десятиліття дедалі більших обертів набирають конкурсні засади виборів проектів для програм (напрямів), які проходять декілька етапів, кожного наступного кроку з меншою кількістю кваліфікованих учасників/проектів, але з більш деталізованими пропозиціями/рішеннями, доки не буде обрано переможця. Маючи тривалий життєвий цикл (як правило >10 років), вони з самого початку оперують індикативними бюджетами, які уточнюються під час проміжної оцінки, що проводиться раз на декілька років. Актуальність, можливі доповнення та подовження в результаті нових наукових відкриттів чи технологічних проривів, скасування окремих тупикових рішень, уточнення термінів реалізації з урахуванням фінансових "апетитів" програми чи проекту та поточної спроможності їх задовольнити - все це є основою для висновків спеціальних комісій, до складу яких входять поважні представники всіх зацікавлених сторін у державі, включно з громадськістю. Вони й приймають виважені рішення щодо подальшої долі конкретних цивільних космічних програм та проектів. Тоді як комерційні програми і проекти потребують лише зважених регуляторних кроків з боку держави, які б сприяли розвиткові космічного бізнесу й допомагали б державі досягати цілей власної космічної політики шляхом "розумного" застосування державно-приватного партнерства.
Особливість космічної діяльності в Україні відносно прийнятих підходів у світі характеризується декількома чинниками, які стисло представимо. По-перше, законодавчо забезпечене право Міністерства оборони опікуватися проектами для військово-безпекового сегмента де-факто, впродовж уже 20 років, "перехоплене" Державним космічним агентством, яке де-юре залишається цивільним. При цьому військово-орієнтовані проекти інкорпоруються в цивільну програму та ще й фінансуються за рахунок цивільного космосу, а не Державного оборонного замовлення, як вимагає Закон України "Про космічну діяльність"! По-друге, розробка та імплементація цивільної програми і проектів спрямовані на реалізацію неіснуючої державної політики. Нонсенс: державної політики так ніколи й не було сформульовано, але, за всіма програмними документами, на неї посилаються і виділяються бюджетні кошти. Попри жодного разу не встановлені довгострокові цілі державної політики, для їх досягнення кожних 5 років (!) розробляється і впроваджується Загальнодержавна цільова науково-технічна космічна програма. Радянського Союзу з плановою економікою вже давно немає, а в Україні в одній зі сфер діяльності було відроджено п'ятирічки! (прим. - так, у світі таке є, - наприклад, космічні п'ятирічки в Китаї, але вони входять як складові до загальнодержавних п'ятирічних планів - основи китайського економічного середовища вже понад півстоліття). Не все гаразд і з проектами нашої багатостраждальної космічної програми. Якщо в період 1993-1996 рр. їх відбирали через конкурсні засади з широким залученням "космічної" громадськості, то потім - тільки за рекомендаціями Науково-технічної ради при Космічному агентстві, членами якої зазвичай є і були безпосередні реалізатори цих проектів. Останнім часом на відбір проектів для фінансування з'явився ще й неформальний вплив з боку апарату РНБО. По-третє, Космічне агентство через державні підприємства неодноразово намагалося безпосередньо зайнятися комерційним космосом (проекти ракетно-космічного комплексу "Циклон-4" та системи супутникового зв'язку "Либідь"). Ефективність таких проектів свідчить сама за себе: запозичено коштів майже на мільярд американських доларів під державні гарантії, а результат залишається негативним. Тоді як українське регуляторне середовище для розвитку приватного космосу, мабуть, залишається найгіршим у світі, та й, відповідно, програм і проектів комерційного характеру з участю українських приватних фірм та/або започаткованих "космічних" стартапів годі й шукати.
Місце аерокосмічної науки та індустрії
Будь-які програми і проекти потребують виконавців, - питання дослідження й використання космічного простору не є винятком. Наукові космічні дослідження проводять відповідні наукові центри та науково-дослідні інститути. Розробкою новітніх космічних технологій і створенням унікальної техніки на їх основі займаються дослідно-конструкторські бюро та спеціалізовані виробництва. Використанням космічного простору на базі відпрацьованих технологій з комерційною метою - суб'єкти економічної діяльності. Замовлення військово-безпекового сегмента теж розміщуються у профільних організаціях та на відповідних виробництвах.
Загалом, ставлення у світі до аерокосмічних науково-технічних центрів і промисловості - дуже виважене. Щодо аерокосмічних наукових досліджень та розробки перспективних технологій, то держава, як правило, безпосередньо опікується інституціями, що ними займаються. Фінансується їхня діяльність через власне космічне відомство, якому вони й підпорядковуються. Інша річ - взаємовідносини з аерокосмічною промисловістю, замовлення для якої генеруються в рамках забезпечення військово-безпекового сегмента космічної діяльності та імплементації науково-технічних космічних програм і проектів. Апріорі вважається, що комерційні замовлення, як всередині країни, так і за кордоном, аерокосмічні підприємства розшукують самостійно. Є два різних підходи, як віддзеркалення форми власності, що домінує в цій галузі. У країнах, де вона переважно або взагалі приватна (США, Канада, Великобританія, Німеччина, Австралія, Японія та інші), в державних космічних політиках чи стратегіях розвитку аерокосмічної індустрії прописуються положення, спрямовані на вдосконалення регуляторного середовища в напрямі сприяння її діяльності та розвитку. Крім того, останнім часом у цих документах з'являються вимоги поступово локалізувати виробництво ракетно-космічної техніки. У кожному разі, заходи на захист власних ракетно-космічних технологій та їх "безпечне" просування для комерційного застосування, зокрема поза межами країни, є невід'ємною частиною такої діяльності з боку держави. У континентальній Європі (Італія, Франція) наприкінці 1990-х років завершилася епопея роздержавлення аерокосмічних гігантів, у рамках якої в руках держави залишилися блокуючі пакети акцій, щоб впливати лише на діяльність, пов'язану з інтересами національної оборони та безпеки. Тоді як у пострадянських країнах (Росія, Україна), в Китаї, переважно в Індії та ін. держава не відпускає у "вільне" плавання власну аерокосмічну промисловість і несе майже повну відповідальність за "здоров'я" профільних підприємств та їх завантаженість.
В Україні невизначеність щодо структури управління аерокосмічною наукою та промисловістю, а також їх подальшої долі з кожним роком поглиблює проблеми фундаментального характеру, нариви яких починають з'являтися дедалі частіше і в більш загрозливій формі, що загрожує переродженням у фазу неповернення. Наприклад, нечисленні профільні наукові установи, включно з Інститутом космічних досліджень, мають статус подвійного підпорядкування (Національній академії наук та Державному космічному агентству). Коли в дитини кілька "мамок", то її стан, як правило, не найкращий, включно з питаннями утримання відповідної інфраструктури та фінансування проектів космічної науки. Власних науково-технічних центрів із розробки перспективних ракетно-космічних технологій наше Космічне агентство за 25 років так і не створило, хоча й неодноразово пробувало зробити цей крок на базі окремих підприємств галузі. Опікування мілітаризованою наземною інфраструктурою забезпечення космічної діяльності, переданою у вигляді радянської спадщини від Міністерства оборони 20 років тому, виходить за межі повноважень цивільного відомства, прописаних Законом України "Про космічну діяльність", але дозволяє Космічному агентству постійно демонструвати свою важливість і незамінність. Невластиві природі космічних агентств функції управління підприємствами - суб'єктами економічної діяльності - ярмом висять на шиї з кінця 90-х і пригнічують будь-яку іншу профільну діяльність, насамперед основну - наукові космічні дослідження та створення унікальної космічної техніки. Майже всі зусилля зосереджуються на питаннях, як утримати на плаву ці державні підприємства і знайти рецепт для їх "лікування". Минулі й нинішні хитрощі, з намаганням втілити гіпотетичні особливості в їхній подальшій долі, наприклад у вигляді іншого шляху перетворення, всупереч загальним правилам корпоратизації державних підприємств, лише поглиблюють нагромаджені проблеми і щоразу дедалі дорожче обходяться державі.
Висновки та пропозиції
Боляче, що офіційно як законодавча, так і виконавча гілки влади продовжують залишатися сліпими й глухими до світових тенденцій у розвитку космічної діяльності. Стан справ не задовольняє нікого лише на словах. Постійне озирання та повторення рухів сусіда-агресора, а також намагання грати з ним у квача в організаційних побудовах призводять лише до подальшого скачування у прірву, з якої вибратися буде майже неможливо. При цьому ситуація продовжує експлуатуватися у власних тактичних побудовах конструкцій, які можуть принести дивіденди сьогодні, хоча, за стратегічними мірками, призведуть до колапсу в майбутньому.
Рецепти виходу з перманентної кризи є, вони лежать на поверхні. Тільки для задіяння їх бракує як бажання нинішніх космічних керманичів, так і політичної волі тих, хто за ними стоїть, - при пасивній позиції суспільства, якому вдало "продають" картинки щасливого космічного життя в Україні.
Отже, необхідними першочерговими (але не єдиними) кроками мають бути такі:
- підготувати нову редакцію Закону України "Про космічну діяльність", враховуючи сучасні тенденції та виклики;
- сформулювати Державну космічну політику та розробити Стратегію розвитку аерокосмічної промисловості;
- на підставі цілей та напрямів космічної діяльності, визначених Державною космічною політикою, переформатувати підходи до наповнення і фінансування Науково-технічної програми, відмовившись від "п'ятирічок";
- зосередити максимально можливу концентрацію ресурсів на космічну діяльність у рамках міжнародної співпраці, для чого передбачати у бюджетних запитах окремий рядок для фінансування;
- підготувати План заходів зі сприяння комерціалізації космічної діяльності, включно з визначенням механізмів державно-приватного партнерства та їх застосування;
- розробити окрему Програму розвитку військово-безпекового сегмента космічної діяльності;
- провести інституційну реформу управління космічною діяльністю (децентралізацію), у рамках якої: 1) обмежити повноваження цивільного відомства (Космічного агентства) лише реалізацією науково-технічної програми з конкурсною системою відбору проектів за визначеними Державною космічною політикою цілями та напрямами космічної діяльності; 2) регуляторні функції передати до відповідного Міністерства (економічного розвитку і торгівлі); 3) повернути питання військово-безпекового сегмента космічної діяльності до сфери управління Міністерства оборони; 4) розподілити невластиві функції, якими наразі опікується Космічне агентство, між іншими дотичними відомствами;
- розпочати на загальних умовах процес корпоратизації підприємств аерокосмічної промисловості під наглядом Міністерства економічного розвитку і торгівлі.
У всьому цивілізованому світі космічна діяльність організована так, щоб її реалізація йшла на користь суспільству, гнучко реагувала на швидко змінний ландшафт у світлі світових тенденцій та сприяла втіленню передових космічних технологій у повсякденне життя. Саме в такому ракурсі й хочеться бачити цю сферу людської діяльності як невід'ємну складову процесів, які впливають на подальший розвиток України.