«Унікальний дизайн рамки монітора» (прямі кути заокруглили і додали алюмінієву планку), «полішпені можливості управління камерою» (кнопку «Стерти» зробили квадратною і пересунули на сантиметр вбік), «новий стильний корпус аудіоплеєра» (з’явились нарешті рожевенькі версії!) — подібні сентенції на білбордах та в рекламних буклетах мають справляти на глядача враження невпинного плину інженерної думки, який треба винагороджувати купівлею нових, «прогресивних» пристроїв. Часи, коли комп’ютери були квадратними і сірими, а «справжні чоловіки» самі писали драйвери для своєї периферії, минули без вороття — гасло «комп’ютер у кожен дім» фактично перестало бути просто гаслом. Вже не тільки бородаті «гіки» з Силіконової долини чи похмурі хлопці з сусіднього політеху, а й прості домогосподарки, вчителі чи журналісти вибирають як комп’ютери, так і цілу купу інших високотехнологічних пристроїв та іграшок, співвідносячись з рекомендаціями друзів та знайомих, фінансовими можливостями та кольором штор у вітальні.
Додайте до цього, що у кожного з нас є хоча б одна маленька слабкість до маленьких розкошів. Наші жінки, як і раніше, хочуть витончених і коштовних подарунків від чоловіків. Притому таких, щоб сусідкам і знайомим похвалитися не соромно! Чоловіки, як і раніше, хочуть за допомогою незначних (хоча б) рис демонструвати свою перевагу над іншими самцями в зграї. А враховуючи те, що певні «знаки престижу» на зразок краваток і діамантових кольє поступово йдуть у небуття у зв’язку з малою затребуваністю, ніша «приємної дрібнички» стає досить просторою. І в неї з готовністю вривається цифрова індустрія зі своїми телефонами а-ля пудрениця, МР3-плеєрами усіх барв веселки — під будь-яку сукню, флеш-картами у вигляді коштовних кулонів, ноутбуками з дерев’яними, добре залакованими накладками. Нарешті, з’являються справжні коштовності «для обраних» — на зразок телефонів Vertu в платиновому корпусі. Якщо раніше, до появи попсових IPod-ів, «інтелектуальну обраність» демонстрували комп’ютерами Apple — то зараз великий попит мають речі більш прості. Аби блищало….
Культура гаджета дає вам можливість проявити себе. Тобто використовувати колись абсолютно утилітарну річ як предмет престижу або просто прикрасу. Давно минули часи, коли сама лише наявність ноутбука підносила його власника на надзвичайну височінь. Тепер ноутбук може собі дозволити навіть студент. Більше того, технічні можливості цього ноутбука дають можливість цілком комфортно на ньому працювати. А якщо хочете «піднестися» — доведеться шукати відповідне дизайнерське рішення. Це ж зовсім інша справа: ноутбук у вигляді ридикюля — зовні ніби м’яка така сумочка, а розгортаєте — ноут.
Гарно. А вигідно! Ви все ще гадаєте, що їй подарувати? Шубу? Грінпіс забороняє. Машину? Люба, ти ще потрібна мені живою... Діаманти? Шикарно. Але занадто дорого для одних і трохи рутинно і кичево — для інших. А подаруйте їй «мозок», запакований в стрази від Сваровськи. Ніхто не скаже, що ви витратилися на дуже коштовну і притому зовсім непотрібну річ. Річ утилітарна. А якщо вона притому ще і слугуватиме прикрасою... Ну, яка жінка відмовиться? Тобто покривати ноутбук рояльним лаком не так вже й безглуздо, як інкрустувати унітаз смарагдами.
Цифрові пристрої увійшли в пору певної ринкової зрілості, коли більшість користувачів, навіть без технічної освіти, може після ознайомлення з інструкцією, підручником чи після кількох сеансів спілкування з «експертом» цими продуктами користуватись. Нехай потроху, нехай використовуючи десяту частину від закладеного виробником функціоналу — але зможуть. Більше того, навіть для вибору і купівлі високотехнологічних пристроїв особливі технічні знання не потрібні. Якщо не заморочуватися із самостійним складанням ПК за домашніх умов, то у решті випадках нарватися на якусь кричущу несумісність чогось із чимось навряд чи можливо. Та й якість продуктів близької цінової категорії нечасто виходить за певний середній показник.
Плеєри — грають, і різницю у якості звуку в близьких за ціною девайсах почує хіба що аудіоінженер чи консерваторський педагог — та й то не завжди. Ноутбуки легко витримують Windows XP — і в переважній більшості випадків не витримують Vista. Але хто крім «ігрових» настільних комп’ютерів її витримає? А, головне, навіщо? Фотоапарати «з великим зумом» і «десятьма мегапікселями» (чи з «маленьким зумом» і «шістьма мегапікселями») чудово фотографують на яскравому сонці, посередньо — зі спалахом і зовсім ніяк — в погано освітленому приміщенні. Все більш-менш функціонує — а серйозні «підводні камені» трапляються хіба у зовсім провальних моделях.
Звичайно, говорити про «кінець історії», звісно, наївно — простору для вдосконалення побутової цифрової техніки не бракує. Проте вдосконалення виходять якісь неефектні. Кольоровий екран мобілки замість чорно-білого чи восьми мегапікселів у фотоапараті замість двох — це просто і всім зрозуміло. В усякому разі, цим можна похвалитися. А «на 22% більший час роботи від батареї» чи «менша кількість шумів при підвищених значеннях ISO» — ну кого цим вразиш? Себто ні, є «вузьке коло обмежених людей», які знають ціну подібних «дрібниць» — але таких небагато, а тішити себе і хвалитись перед іншими хочеться всім і регулярно. Та й виробникам, щоб збільшити «час роботи» чи «зменшити шуми», доводиться докладати реальних дослідницьких зусиль, а робити винаходи й вдосконалення за маркетологічним графіком вдається далеко не завжди.
І на стадії, коли маркетингова наука вимагає міняти товар, швидкість технічного прогресу не дає змоги його зримо і реально поліпшувати, а здоровий глузд все ж забороняє щось значно погіршувати, більшість змін набуває декоративного характеру. А щоб дизайнерські «переформатування кнопок» не мали аж надто визивний вигляд, доцільно додавати пристроям пару-трійку нових функцій — незалежно від того, чи потрібні вони більшості користувачів.
Окрім того, саме дизайн і «соціальне визнання» авторитетних брендів рятує чимало з них від можливої кончини у нелегкій конкурентній боротьбі. Адже якби користувачі відштовхувалися виключно від суворої пари «ціна—функціональність», чимало цифрових іграшок від безіменного, але працьовитого і не звиклого до надприбутків виробника, добряче б потіснили своїх іменитих суперників. Бо вся відмінність між «дідусем Ляо» і «брендами» останнім часом зводиться до невловимого маркетингового флеру довкола останніх — адже реальне «залізо» виробляють якщо й не на одній фабриці, то на сусідніх. Хоча корейські та китайські виробники останнім часом дедалі активніше залучають до співпраці європейські дизайнерські бюро.
І покупець свято вірить, що живе десь неподалік від переднього краю прогресу. У маленькому провінційному магазинчику двійко дівчаток — касир і продавець — знічев’я розглядають і порівнюють свої мобільні телефони. «А у мене фотокамера...», «А у мене блутус»... З фотокамерою, загалом, зрозуміло. Однак кого тепер нею здивуєш? Інша справа блутус... Він, звичайно, тепер теж є чи не в половині моделей телефонів. Але дівчинку за касою важко запідозрити в тому, що вона зуміла налаштувати цей самий блутус і з’єднати телефон... гм... з чим?.. ну, не має значення. Важко уявити, що вона взагалі має якнайменше поняття, що це за звір такий і яке його призначення. Це не в образу споживачеві — він, може, і не купував би цей самий блутус. Проте реклама говорить — треба. А нам залишається втішатися тим, що блутус, що б не означало це слово, — це круто. Так само, кількість пікселів у фотокамерах стала чимось подібним до магічної формули — і в сенсі втратила майже будь-яке прикладне значення.
Технічні характеристики багатьох споживчих продуктів при виході на широкий ринок перетворюються з власне характеристик на «маркетингові фічі». Вони прикрашають наші мобільні телефони і фотокамери не гірше за перламутрове напилення. Ми не використовуємо три чверті заявлених можливостей. Вони нам не потрібні. Вони нас напружують. Ми взагалі не завжди знаємо, що означають ті чи інші слова в інструкції. Вони тільки на те й годяться, щоб пишатися ними перед друзями і знайомими. Ну, яка розсудлива людина (не маніяк-фотолюбитель), фотографуючи переважно дружні пиятики, морочитиметься з ручними режимами, які з доброго дива з’явилися в її фотомильниці? І чи багато дасть використання цих режимів в напівтемній кімнаті, з матрицею, трохи більшою за горошину, непевно тремтливою рукою «маестро»? Але все одно власник згорда розпрямить плечі і дивитиметься на вас звисока, якщо виявиться, що у його камери на два мегапікселя більше. Що це означає? А хто його зна. Ясно одне: його камера — крутіша. От навіть наклейки спеціальні з кількістю мегапікселів наліплюють на різнобарвні пластикові коробочки — щоб крутизною мірятися легше було.
Гаджет стає прикрасою, пікантним доповненням до туалету, родзинкою. Просто біжутерією. Найпопулярніша ідея цифрової біжутерії — флеш-карти, МР3-плеєри, мобільні телефони, фотокамери. Рідше в цій якості виступають ноутбуки. Найчастіше хайтек-дрібнички постають перед нами у вигляді витонченого кулона, брошки або брелока для ключів. Можуть бути об’єднані з складаним ножем чи запальничкою в солідному шкіряному чохлі. Все залежить виключно від фантазії дизайнерів, які нині і змагаються на цьому полі, витіснивши «технарів» на самий його краєчок. Досягнення останніх просто не встигають за маркетинговою потребою випускати все нові і нові товари — і, по можливості, абсолютно «ексклюзивні». Що ж, можна, як свідчить історія, навіть засунути комп’ютер в опудало бобра. Лише навіщо?
То чому б не інкрустувати смарагдами флеш-карту? Все до того йде, що з царини біжутерії гаджети перекочують в розряд ювелірки. Так, на останньому CeBit’і флешки демонстрували в режимі показу мод виключно на розкішних декольте. Зрозуміло, враховуючи наявність телефонів із золотими пластинами, можна очікувати, що на ювелірному ринку з’явиться сегмент IT. Але чи виживе він і буде прибутковим для індустрії? Можна уявити собі, як бабуся передає онуці старосвітський золотий перстень з сапфіром. Але якось дивно було б побачити серед фамільних коштовностей флешку або Мр3-плеєр. Річ, яка через два роки застаріє, а через п’ять, можливо, взагалі вийде з ужитку через зміни стандартів, навряд чи є сенс робити надто вже дорогою. Тому вдягати гігабайти в золото і коштовності, так само як і перетворювати гаджет на витвір мистецтва, просто нераціонально.
Крім того, є ще один чинник, який не дасть можливості ІТ-індустрії довести свої творіння до того рівня «товарів для обраних», яким оперують у ювелірному чи автомобільному бізнесі. Зрозуміло, можна покрити мобілку золотом, ноутбук — дубовим шпоном, рояльним лаком і стразами від Сваровськи, а плеєр — хутром китайських хом’яків, зробивши з них «ексклюзивний товар». Але всередині залишиться майже та сама електронна начинка, що і в масових недорогих моделях. Ну, трохи більше пам’яті, трохи суворіший контроль запчастин, проте загалом — все однакове. Тому певна декоративність такого підходу кидається в очі. Все одно, якби BMW, Mitsubishi і китайські джипи складали на одному заводі з одним двигуном і ходовою, і тільки пакували в різні корпуси. Несерйозно виходить. Може, тому «золоті телефони» становлять інтерес переважно для «золотої молоді».
А споживачам, які менше опікуються питаннями соціального престижу, моди і «правильного стилю», залишається сподіватися, що за маркетинговою метушнею і рекламними витратами «кити індустрії» не забудуть профінансувати ще й дослідницькі відділи. І «фотомильниці» навчаться не лише одягатись у рожевий корпус, а й швидко фокусуватись, якісно фотографувати в сутінках й економити електрику. А флешки зможуть замінити не лише кулони на дівочих персах, а й жорсткі диски в тісних і гарячих комп’ютерних корпусах. Інакше все має дуже вже якийсь… гламурненький вигляд.
Сергій ДОРОФЄЄВ, керівник департаменту маркетингових досліджень холдингу AVentures Group
— Наскільки повно використовуються можливості високотехнологічних приладів (фотокамер, мобільних телефонів тощо)? Наприклад, Bluetooth, GPRS, ручні настроювання фото справді необхідні більшості користувачів чи вони залишаються прерогативою вузького кола ІТ-ентузіастів?
— Додатковий сервіс використовується не надто активно. Це пов’язано насамперед із тим, що з моменту появи сервісу до початку його активного використання має минути певний час. Процес упровадження нового сервісу можна прискорити шляхом його просування в середовище споживачів з допомогою маркетингових інструментів. Це потребує додаткового бюджету, на що готові йти не всі провайдери.
— Чи спрацьовує «жіночий» дизайн — рожеві ноутбуки, яскраві фотокамери тощо? Чи готові користувачі переплачувати за подібні знахідки?
— Хай як дивно, але останнім часом класифікація телефонів за принципом чоловічого/жіночого дизайну стає менш чіткою. На перший план у споживачів, які вибирають цифрову техніку, дедалі частіше виходить співвідношення ціна/якість/функціональність.
— Які соціальні та вікові категорії покупців, на вашу думку, звертають найбільше уваги на дизайн високотехнологічної продукції?
— Сучасні тенденції розвитку ринку цифрової електроніки свідчать про те, що дизайн є важливим параметром покупки будь-якої цінової категорії — від «економ» до «преміум». Тим більше що цікаві дизайнерські рішення перестали бути прерогативою дорогих пристроїв і тепер притаманні усім ціновим категоріям.
— Чи існують сьогодні вироби або бренди, популярність яких неможливо пояснити простим співвідношенням ціни та якості (тобто ті, що продаються завдяки моді)?
— Так, на сучасному ринку цифрової електроніки є бренди, придбання яких означає для покупця не тільки володіння високотехнологічним пристроєм, а й належність до певної соціальної групи. Як приклад можна навести мобільні телефони Vertu — бренд VIP-категорії.
— Чи трапляється таке, що високотехнологічні споживчі товари (МР-3-плеєри, фотокамери тощо) від різних виробників із приблизно однаковою ціною дуже відрізняються функціонально?
— Така ситуація є досить характерною для сучасного ринку IT. Щоб захопити свою частку українського ринку, менш розкручені у нас бренди пропонують нижчі ціни на свою продукцію порівняно з популярними торговими марками. Відповідно, покупець за ті самі гроші може отримати більш просунутий функціонал, купивши продукцію менш відомого виробника.
Ноутбуки
Вірус дизайнерства вразив ноутбуки відносно недавно. І цей вид IТ-продукції поки що не вдалося перемолоти остаточно. Однак — може. І не тільки Vertu. У лінійці дуже дорогих телефонів працює фірма Gresso. Деякі популярні в народі фірми—виготовлювачі мобільних телефонів середнього та нижчого цінового класу також випускають невеличкими партіями або під спеціальне замовлення дуже дорогі моделі.
Вони справді дуже дорогі. Крім повного набору всіх можливих мобільних «фіч», це ще й сапфірове скло, благородні метали (Vertu, Sony Ericsson), дорогі породи дерева (Gresso).
Втім, є варіанти простіші, дешевші й цілком ефектні на вигляд. Наприклад, фірма Samsung запропонувала своїм споживачам модель U708 — телефон у чохлі від Сваровськи.
Спостерігається тенденція до залучення до розробки дизайну мобільних телефонів відомих кутюр’є. Що, зрозуміло, робить телефони ще вишуканішими та дорожчими.
МР3-плеєри
Ось він, предмет чистої розваги. Або, якщо хочете, зброя в боротьбі за свій інтимний простір, на який так і норовлять зазіхнути всі-всі-всі. Від сусідів по маршрутці з їхніми нескінченними телефонними романами і до шкільних учителів, які нудять над вухом усі академічні години поспіль. Наша відповідь усім цим інтервентам — заткнуті вуха, повні улюбленої музики. Плеєр — тло нашої повсякденності. Він же — стиль.
Різнобарвні кулони Beatsounds і EMP-Z. Спортивні моделі DYNO Energy. Оригінальні дизайнерські рішення деяких моделей Iriver. Sansa Shaker —затишного вигляду чайної чашки.деталі складаного ножа, кулони, брошки й навіть дитячі іграшки. Варіанти дизайну варіюються від іграшкового до імітації дорогої ювелірки. Цей гаджет може відбивати ваші смаки — як, скажімо, флешка у вигляді восьминога для любителів суші. Може поширювати під час роботи пахощі (Debreu). Може стати подарунком для дитини як флешки—герої мультфільмів (Buffalo). Загалом, стильна штучка. Єдине «але» — ціна. Особливо з огляду на той факт, що вишуканий дизайн часто супроводжує не надто велику ємність. А також те, що такі дрібні штучки, особливо якщо носити їх не в глибокій кишені, а на видному місці, легко загубити.
Ч і Ж
Статеву належність гаджета можна вгадати так само, як дитини, коли її виносять з пологового будинку — за стрічками, тільки з віком кольори стають густішими. Отже, червоненьке — це для жінок. А синеньке — для чоловіків. Зрозуміло, є безліч варіантів унісекс — на кшталт чорного чи металіку. Ну й жінки можуть виявитися примхливими (якими їм і годиться бути) і зажадати рожевенького, салатового чи фіолетового в цяточку. Будь-яка забаганка — від дешевого МР3-плеєра до модного ноутбука — буде задоволена індустрією.
Отже, Ж — означає маленьке, кольорове, обсипане чимось блискучим. Жіночу продукцію виробники заявляють як альтернативну «чоловічій» — із її простим дизайном, невибагливою формою та сірим кольором. Жінка має право на забаганки! Феміністки можуть іти на пенсію — інакше на них чекає нервовий зрив, коли вони побачать бізнес-леді з рожевим ноутбуком під пахвою. Можна не рожевим — можна червоним/салатовим/блакитним, обов’язково тонким, бажано інкрустованим. У «жіночих» мобільниках переважає червоний колір. Хоча він уже настільки звичний, що виробники гарячково шукають будь-яких інших «сексуальних орієнтирів» для «жіночого товару» — останнім часом у хід дедалі більше йдуть інкрустації та стрази. Також на «блискучу обкладинку» роблять ставку виробники флеш-драйвів, перетворюючи свою продукцію на справжні кулони та брошки.
Однак і Ч — уже давно не щось таке сіре, щоб бути повноцінною альтернативою червоно-рожевій гамі «жіночих лінійок». А якщо навіть справді сіре — то це щось проінтерпретоване як урбаністичний чи екстремальний стиль. На повноцінне «мілітарі» — так уже склалося — має право тільки продукція зі справді екстремальними показниками, яка, певне, від початку розроблялася для польових потреб. Абсолютна ж більшість «чоловічих» продуктів із дизайном у стилі екстрим — паркетні джипи. Якщо для жіночої лінійки головне — забаганка та екстравагантність, то для чоловічої — солідність і престиж. Тут переважають темні тони, інкрустація дорогими сортами дерева й камінням. Флеш-драйв умонтований у дорогий швейцарський ніж або захований хоча б у шкіряний футляр, який чіпляють до паска.