Ми звикли до того, що пенсія — це виплати, які ми заробили тяжкою працею, і держава зобов’язана забезпечити її надання на рівні, що гарантує як мінімум гідне життя. Важко не погодитися з таким твердженням у цивілізованій державі у ХХІ столітті. З іншого боку, всі аналітичні дослідження вказують на поглиблення кризи пенсійної системи, яка впливає на всі державні фінанси та створює загрозу для економічного розвитку України.
Пенсійні внески, які стягуються із заробітних плат в Україні, є найвищими в Європі, що знижує чистий заробіток і є однією з причин відпливу працівників до тіньової сфери, псевдопідприємництва та, власне, за кордон. Ці внески є недостатніми для покриття видатків Пенсійного фонду на поточну виплату пенсій. Відтак, зростають бюджетні дотації на пенсії, що, своєю чергою, унеможливлює для бюджету фінансування звичайних видатків: на дороги, охорону здоров’я, освіту, систему правосуддя або національну безпеку.
Пенсійні витрати в Україні вже у 2008 році сягнули 16% ВВП, що є найвищим показником у Європі, за винятком Італії. Середній рівень державних видатків на пенсії у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (OECР) у 2005 році становив 7% від ВВП. Попередні оцінки вказують на те, що 2009-го цей показник в Україні зріс приблизно до 18%! Подальше збільшення навантаження на зайняту частину населення у вигляді підвищення внесків і податків на фінансування пенсійних видатків стимулюватиме тіньову сферу та деградацію решти галузей, що залежать від бюджету.
Демографічні тенденції доб’ють нинішню пенсійну систему
Майбутнє виглядає ще гірше. Старіння населення в Україні, аналогічно до інших країн, призводить до систематичного погіршення співвідношення між населенням працездатного та непрацездатного віку. Згідно із сучасними демографічними прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, все населення України у працездатному віці, яке не досягло пенсійного віку, зменшиться з 27,2 млн. у 2009 році до 22,9 млн. у 2025-му і 17 млн. у 2050-му.
Водночас, якщо пенсійний вік залишиться без змін, кількість населення пенсійного віку збільшиться з 11,7 млн. у 2009 році до 14 млн. у 2050-му. Фактична кількість платників внесків є набагато меншою, ніж кількість працездатних, а кількість пенсіонерів — більшою, ніж кількість осіб у непрацездатному віці. У 2009 році на 100 осіб, які сплачували пенсійні внески, припадало 88 осіб, які отримували пенсію. У 2025-му припадатиме вже 100 пенсіонерів на 100 платників пенсійних внесків, а у 2050-му — 125 пенсіонерів на 100 осіб, які сплачують пенсійні внески.
Що це означає для 20 млн. українців, які ведуть професійно активне життя, переважна більшість з яких доживе до пенсійного віку? З демографічних тенденцій випливає, що без радикальних реформ пенсійної системи майбутні пенсіонери потраплять у набагато гіршу ситуацію, ніж нинішні. Середня пенсія у 2009 році становила 40% від середньої заробітної плати, у 2050-му становитиме тільки 28%. Звісно, не такого майбутнього чекають сьогоднішні працівники і не на таке майбутнє вони заслуговують.
Пенсійна система вже сьогодні підтинає ту гілку, на якій сидить
Отже, виникає серйозна проблема з тим, як забезпечити гідний рівень життя для нинішніх і майбутніх пенсіонерів, як заохотити працюючих сплачувати пенсійні внески, а молодь — залишитися на Батьківщині, як створити для бюджету можливість фінансувати спорудження автошляхів, окружних доріг для міст, залізниць швидкісного руху, краще фінансувати школи та лікарні, інститути. Це — проблема загальнодержавного масштабу, для розв’язання якої необхідне об’єднання зусиль усіх політиків, без демагогії та популізму, якими була сповнена остання виборча кампанія, на основі наукових, документально підтверджених досліджень вітчизняних і закордонних аналітичних центрів. Інакше пенсійна система просто зруйнується, а економіка затримається у розвитку.
Якщо політики серйозно поставляться до демографічних та економічних аналітичних досліджень і пояснять виборцям, чому в непопулярних, на перший погляд, рішеннях мають бути зацікавлені самі виборці, то навіть таку складну проблему, як пенсійна реформа, можна успішно розв’язати і не створювати загроз для майбутнього нинішніх і майбутніх пенсіонерів.
Реформи традиційної «бісмаркської» пенсійної системи тривають у світі вже понад 30 років. Було накопичено багато як позитивного, так і негативного досвіду. Остання фінансова криза стала жорстким тестом і для традиційних пенсійних систем, і для найбільш модернізованих.
Відтак, Україна перебуває у чудовій ситуації, маючи змогу використати як позитивний, так і негативний досвід держав, які пройшли через реформу, не повторюючи їхніх помилок.
Збільшення пенсійного віку — перша та необхідна умова
Якщо врахувати весь зарубіжний досвід, а також демографічні прогнози, то для України найбільш реальний вихід — збільшення віку виходу на пенсію. Жодна реформа пенсійних внесків або способу нарахування пенсій не спроможна відвернути наслідки процесу старіння населення та зростання диспропорцій між кількістю працюючих та кількістю населення непрацездатного віку. При цьому Україна є володаркою кількох світових рекордів, які визначають необхідність збільшення пенсійного віку.
Вона має найменший пенсійний вік у світі: 60 років — для чоловіків та 55 років — для жінок. Аргумент, який найчастіше висувається проти збільшення пенсійного віку в Україні, полягає у тому, що середня тривалість життя є надто короткою: на момент народження вона становить 62 роки для чоловіків та 73 —для жінок, відтак, мало хто доживає до пенсійного віку. Якби це було правдою, то в країні не було б аж 13 млн. 650 тис. пенсіонерів, у тому числі 77% пенсіонерів за віком.
Хоча в Україні ми й надалі матимемо справу з гіперсмертністю чоловіків у середньому віці, більшість чоловіків та 3/4 жінок, які входять на ринок праці, доживають до пенсійного віку. Отже, необхідно враховувати середню тривалість життя не на момент народження, а на момент виходу на пенсію і порівнювати її з кількістю відпрацьованих років. Тоді з’ясується, що українські жінки встановили абсолютний світовий рекорд. На кожні 10 років роботи (враховуючи всі декретні та інші відпустки) перебувають пізніше на пенсії у середньому 7,1 року. У Великобританії на кожні 10 років роботи жінок їм припадає тільки 5,8 року на пенсії, в Угорщині — 4,9, Німеччині — 4,6, Польщі — 5,5, США — 3,8, Японії — 5,1 року.
Українські жінки на пенсії перебувають у середньому 25 років, в той же час британки — тільки 23 роки, німкені — 21, польки — 22, словачки — 18, американки — 18 років. Лише француженки перебувають на пенсії на рік довше, ніж українки.
Аргумент, що жінки «заробили собі» на пенсію, звучить дуже по-джентльменськи, але з економічними реаліями, на жаль, має мало спільного. Чоловіки перебувають на пенсії 3,5 року на кожні 10 відпрацьованих років, тобто приблизно стільки ж, як і в інших країнах (Англія — 3,5; Угорщина, Італія — 3,8; Польща — 3,1; США — 3,2; Чехія — 3,7; Швеція — 3,9; Японія — 4).
Інші країни, в яких вік виходу на пенсію настає на п’ять-десять років пізніше і демографічні пропорції складаються сприятливіше, ніж в Україні, також збільшують пенсійний вік. У країнах OECР мінімальним стандартом пенсійного віку для жінок і чоловіків уже є або незабаром будуть 65 років. У процесі збільшення пенсійного віку перебувають: Австрія, Німеччина, Угорщина, Італія, Японія, Корея, Португалія, Туреччина, Великобританія. Причому в Данії, Німеччині, Норвегії, Великобританії та США пенсійний вік становитиме 67 і більше років.
Із 30 країн OECР пенсійний вік менше 65 років для обох статей було залишено, напевно, ненадовго, тільки у трьох (Франція — 60 років, Чехія — 63, Словаччина — 62 роки), а ще в трьох було збережено цей привілей тільки для жінок.
Збільшення пенсійного віку навіть у найзаможніших країнах світу є необхідним, щоб гарантувати майбутнім пенсіонерам достойні умови життя. Тим більше така бідна країна, як Україна, не може собі дозволити відправляти на пенсію працездатних людей. Хто не зможе працювати, матиме, безумовно, можливість скористатися пенсією за інвалідністю.
Потрібно наголосити, що досягнення загального пенсійного віку 65 років у 2031 році (якщо таке рішення буде прийняте) стосуватиметься осіб, які народилися у 1966-му і наступних роках, тобто через багато років після Голодомору і Великої Вітчизняної війни. Відтак, це стосуватиметься осіб, які народилися та зростали у відносно пристойних матеріальних умовах, умовах харчування та охорони здоров’я. Якщо йдеться про це покоління, то смішно було б посилатися на аргументи про важке дитинство або жорстокість війни.
Збільшення пенсійного віку жодною мірою не стосується нинішніх пенсіонерів. Навпаки, обмеження збільшення кількості нових пенсіонерів, хоча й ненабагато, але створить можливість для поліпшення пенсійних виплат та умов медичного обслуговування нинішніх пенсіонерів.
Без зміни пропорцій між терміном життя, проведеним за роботою, та терміном життя, проведеним на пенсії, українських жінок і чоловіків очікують злидні.
І тому Аналітично-дорадчий центр «Блакитної стрічки» та інші українські центри, а також Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України пропонують збільшити пенсійний вік. Оптимальний варіант — підвищити пенсійний вік для чоловіків і жінок до 65 років, але дуже поступово, по півроку на кожен календарний рік, тобто розтягнути цей процес на 10 років для чоловіків та 20 — для жінок.
Схема, згідно з однією з пропозицій, виглядала б так: у 2011 році подовжити на шість місяців необхідний пенсійний вік для жінок, тобто з 55 років до 55 років і шести місяців, а для чоловіків — з 60 років до 60 років і шести місяців. У 2012 році, щоб набути право на пенсію, необхідно мати повні 56 років для жінок та 61 — для чоловіків і т.д. Таким чином вдасться довести пенсійний вік до 65 років для чоловіків у 2021 році, а для жінок — у 2031-му. Цієї м’якої формули буде достатньо, щоб починаючи з 2011 року щороку, впродовж десяти років, кількість нових пенсіонерів була приблизно наполовину менша, ніж за нинішньої схеми, а впродовж чергових десяти років — меншою на 25%.
Загалом таке збільшення пенсійного віку буде достатнім, щоб за нинішніх правил сплати пенсійних внесків і масштабу бюджетних дотацій зберегти співвідношення середньої пенсії до середньої заробітної плати приблизно на рівні 40%. Необхідно здійснити й інші реформи для того, щоб ці співвідношення поліпшити або знизити високі нарахування та дотації.
Зокрема, можна краще справляти пенсійні внески, обмежити пільгові внески, оподаткувати або обмежити розмір спеціальних пенсій, обмежити більш ранній вихід на пенсію. Все це — бажані заходи, але, враховуючи міць демографічних тенденцій, вони матимуть лише косметичний характер.
Індивідуальні пенсійні рахунки: скільки внесу, стільки й матиму
В Україні необхідно довести до кінця реформу, що полягає у запровадженні загальнообов’язкових індивідуальних пенсійних рахунків, на які працюючий вносить свої пенсійні внески.
Першою та найбільш радикальною реформою «бісмаркської» пенсійної системи стала реформа, здійснена 30 років тому у Чилі. Вона полягала у запровадженні приватних пенсійних фондів, які збирають з працюючих пенсійні внески та інвестують їх в акції та інші цінні папери. В Європі Швеція, Польща, Балтійські та кілька інших країн запровадили досить радикальні реформи наприкінці ХХ століття. На момент виходу на пенсію накопичені на рахунку кошти перераховуються у місячні пенсії до кінця життя на підставі розрахованих демографами таблиць середньої очікуваної тривалості життя в момент виходу на пенсію.
Безумовно, з такою системою виникає безліч проблем. Хто збирає пенсійні внески — держава чи приватні установи, які діють під жорстким контролем держави? Чи можуть такі установи конкурувати між собою за залучення платників пенсійних внесків? Що дозволяється робити із зібраними коштами протягом періоду до досягнення вкладником пенсійного віку — інвестувати в акції та облігації або ж позичати державі на виплату поточних пенсій? Як гарантувати те, щоб компанії, які управляють пенсійними фондами, були платоспроможними у майбутньому? Як врахувати інфляцію і під час накопичення пенсійних внесків, і під час виплати пенсій? Що робити тоді, коли демографічні тенденції у майбутньому відхилятимуться від прогнозів демографів?
В Україні фінансові ринки розвинуті слабко і не були б спроможні у широкому масштабі забезпечити достатньої пропозиції акцій для базової, обов’язкової пенсійної системи.
Крім цього, різке падіння вартості акцій під час останньої кризи призвело до значного зниження виплат, які розраховувалися саме у цей період. Пенсійні фонди, що інвестують у біржові папери, виявилися не надто стійкими до сильних коливань на біржах. Іншою вадою пенсійних фондів, що в багатьох країнах управляються приватними операторами, виявилися високі витрати на їхнє обслуговування, конкуренцію між ними.
Певні аспекти накопичувальної системи особливо дратували учасників. Працюючі повинні були, власне, вгадати, який із фондів буде більш ефективним та успішним в інвестуванні пенсійних внесків упродовж наступних кількох десятків років. Усе це нагадує лотерею: маючи однакові заробітки та сплачуючи такі самі внески, можна отримати зовсім різні пенсії. Конкуренція деяких фондів за залучення до себе платників внесків породжувала лише витрати на забезпечення функціонування системи. Всі ці витрати врешті-решт переносилися на платника внесків та зменшували обсяг коштів, які акумулювалися на його індивідуальному рахунку.
Ймовірно, що у випадку України індивідуальні пенсійні рахунки могли б діяти як єдиний державний фонд, що інвестує в державні облігації за заздалегідь визначеними умовами. На вклади на рахунках нараховувалися б відсотки залежно від темпів розвитку економіки та інфляції. Кожен учасник системи міг би у будь-який час перевірити, скільки він має на своєму рахунку і якою буде його пенсія при збереженні рівня внесків та з урахуванням даних чинної таблиці середньої очікуваної тривалості життя в момент виходу на пенсію. Таким чином можна було б уникнути видатків на рекламу та боротьби за платника внесків, видатків на управління багатьма фондами, а також ризику падіння біржових котирувань.
Водночас перевагою індивідуального рахунку є стимулювання виходу з тіньової діяльності та офіційне внесення коштів на власний рахунок: «Що більше назбираю, то вищу пенсію отримаю. Що довше працюватиму та вноситиму кошти, то більше одержуватиму згодом у вигляді пенсії». Держава могла б використовувати сплачувані пенсійні внески для фінансування поточних пенсій чи інших видатків, але ці запозичені гроші вважалися б державним боргом і в майбутньому потребували б чітко визначеної виплати у формі щомісячної пенсії на користь позикодавця, тобто майбутнього пенсіонера. Безумовно, належна підготовка такої системи потребує детальної розробки, досконалої нормативно-правової бази, запровадження певних перехідних періодів тощо.
Великою перевагою системи, що базується на індивідуальних рахунках, є її деполітизація. У цій системі пенсії не залежать від того чи іншого політичного аукціону обіцянок, на які потім забракне грошей і які можуть зруйнувати економіку, а тільки від самого страхувальника, від демографічних прогнозів і розрахунків інфляції.
Багато країн перейшло на індивідуальні рахунки. Україна також повинна розвивати власну систему індивідуальних пенсійних рахунків, максимально використовуючи позитивний і враховуючи негативний досвід попередників.
Підсумовуючи, зазначу, що експерти добре розуміють, що відсутність реформи пенсійної системи матиме катастрофічні наслідки для України. Це не питання ідеологічного вибору, а чисті математичні розрахунки та висновки, що з них випливають. Пенсійна реформа не має політичного забарвлення.