До того, як вчинить нове керівництво столиці стосовно тарифів на комунальні послуги, які кроки зробить, інтерес особливий. У середині літа мери українських міст, зіштовхнувшись із проблемою співвідношення нових цін на енергоносії та старих розцінок, які не покривають їх, очікували, що саме столиця, котра має особливий статус, продемонструє всім, як вирішити гостре «тарифне» питання. Але ці надії не виправдалися. Київська влада не квапилася опинятися попереду від усіх. Навпаки, зволікаючи з вирішенням питання, вона надала можливість іншим мегаполісам «відзначитися». Коли в ряді міст вимушено йшли на підвищення цін на комунальні послуги, столиця, використовуючи фінансові резерви, ще досить тривалий час утримувала ціни на колишньому рівні, демонструючи на заздрість регіонам завидну стабільність. Напередодні ж майбутнього підвищення оплати за послуги жителі столиці користуються такими розцінками: за кубометр холодної води 0,52 грн., гарячої — 3,42 грн., за водовідведення — 0,30 грн. Залежно від поверховості будинків і наявного інженерного устаткування квартирна плата в розрахунку на квадратний метра становить від 0,36 до 0,58.
Хоча столиця тривалий час різнилася від інших міст стабільними цінами на комунальні послуги, але все ж таки виникли реальні перспективи підвищення платежів. У будь-якому разі, так виходить із розрахунків чиновників, які вони перевіряють укторе, але навряд чи вже підуть на більше зниження розцінок. Отже, за кубометр холодної води киянам доведеться платити вже не 82 коп., а 2,94 грн., за гарячу — не 3,72, а 10,74 грн. Опалення в розрахунку на квадратний метр житла збільшиться з 80 коп. до 2 грн., квартплата на одиницю тієї ж площі зросте з 51 коп. до 1,83 грн.
Закон про житлово-комунальні послуги невблаганний, він ставить органи самоврядування перед вибором: або ж піднімати ціни на комунальні послуги до рівня їхньої самоокупності, забезпечуючи хоча б мінімальний рівень рентабельності, або ж компенсувати створений розрив із місцевого бюджету.
Колишня міська влада люб’язно надала можливість відзначитися новій. Мер Л.Черновецький неодноразово обіцяв не взяти жодної зайвої копійки у малозабезпечених. Водночас вважав за можливе покласти частину погашення зрослих у ціні тарифів на багатих людей, яких у Києві, за його словами, чимало. Але в представленій тарифній сітці, яку публікує «ДТ», саме це і не проглядається. Нехай читач робить висновки сам, орієнтуючись на одну з таких таблиць, в якій наведено попередні розрахунки, зроблені для родини з трьох осіб, що мешкає в двокімнатній квартирі площею 46,3 кв. м.
Звернімо увагу на те, що для малозабезпечених справді передбачений цілком конкретний соціальний захист. Деякі родини за новими тарифами платитимуть навіть менше, аніж за старими. Але загалом обіцянки мера перекласти вантаж зрослих тарифів на багатіїв не проглядається ні в наведеній таблиці, ні в аналогічній, але розрахованій для трикімнатної квартири площею 66,2 кв.м, в якій мешкає родина з чотирьох осіб. У таких скромних помешканнях багатії не живуть. І як він допомагатиме бідним акуратно платити за зрослими тарифами, незрозуміло.
Зате впадає в око інше. За себе і за того хлопця, котрий із якихось, далеко не завжди поважних, причин не платить за комунальні послуги, розплатяться «багатії» іншого роду — люди, які вважаються у нас такими, що мають середній статок, лише тому, що є прошарки ще бідніші. Напрошується висновок про те, що для малозабезпечених передбачено цілком конкретний захист, багатим же за демонстрованого підходу таке підвищення тарифів — що дробина для слона. Ціновий удар влучить у середнього киянина. Він і заплатить по повній програмі.
Ідея такого роду диференційованого підходу до оплати за комунальні послуги сприймається неоднозначно. Навіть на стадії розробки, не кажучи вже про впровадження, новий підхід викликав багато запитань. Скажімо, наскільки він відповідає ринковій ідеології? Як в умовах поширення «тіньової» економіки розмежувати, хто з мешканців має більші витрати, а отже, має сплачувати по повній програмі, а хто бідний, із кого міська влада не повинна брати «жодної зайвої копійки»?
Населення ж без шуму та галасу робить те, що необхідно. Попит на вікна, двері, що зберігають тепло, стверджують аналітики, у столиці зріс порівняно з минулим роком десь у 1,5 разу. Застосовуються екзотичні методи утеплення будинків. Що ближче до зими, то частіше можна спостерігати картини, коли на стінах зданих будівельниками будинків висять на тросах робітники, вдягаючи будинки у своєрідні «шуби». З’явилося чимало фірм, які оперативно виконують замовлення, і такого роду бізнес має міцну основу. Утеплювальні матеріали доступні й дешеві, тоді як тепло, що його вони зберігають, дорожчає. Попит породжує пропозицію. Показово, що розгорнута робота, в яку вкладають чималі кошти, ініційована безпосередньо мешканцями будинків.
Намагаючись отримати кваліфікований коментар на «тарифну» тему, кореспондент «ДТ» звернувся до прес-служби Київської міськдержадміністрації. Але оскільки її працівники запропонували журналісту зробити письмовий запит керівництва «ДТ» (знаючи, як повільно рухаються папери в чиновницьких коридорах, неважко здогадатися, скільки часу гуляла б ця «чолобитна»), ми звернулися до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України. Державний уповноважений, голова Київського відділення, академік Академії будівництва України Микола Лисицький розповів, що, наскільки йому відомо, Київрада більшістю голосів ухвалила рішення привести тарифи у відповідність із розмірами економічно обгрунтованих витрат на їхнє виробництво, але тарифну сітку у своєму остаточному вигляді ще не визначено. Нові тарифи будуть затверджені у встановленому порядку, і робота над ними триває.
Микола Федорович підкреслив, що територіальне відділення Антимонопольного комітету відстоюватиме свою позицію щодо забезпечення більшої прозорості при визначенні кількості спожитих ресурсів конкретних видів послуг. Споживачі мають точно знати, із яких складових формується ціна кожної послуги. В настільки змінених умовах необхідно змінити ненормальну ситуацію, коли населення, скажімо, розраховується за спожиті кубометри гарячої води, а «Київенерго» розраховує оплату за гігакалорії, вносячи плутанину в розрахунки, накопичуючи фіктивні борги споживачів перед тепловиками, за які потім все одно доводиться розраховуватися.
Якщо тарифи злетять, то реакція на такого роду «накрутки» виробників послуг обіцяє бути зовсім іншою, аніж раніше. Ще одна особливість. За умови зростання тарифів підвищується значення організацій і структур, які безпосередньо займаються збиранням коштів зі споживачів комунальних послуг. Жеки критикують з обох боків. Населення невдоволене якісним боком послуг. Чиновники — тим, що ці організації не забезпечують повного і своєчасного збирання коштів за надані послуги. Судячи з надісланих пропозицій, жеки перестануть займати монопольне становище в справі збирання, обліку та нарахування стягуваних коштів (а вони, до речі, чималі). Оскільки останнім часом дедалі частіше й наполегливіше кажуть про те, що зі своїми обов’язками жеки справляються погано, очікується, що замість них цим займуться люди і структури більш рішучі й напористі. Додаткові кошти, які найближчим часом надійдуть у цю нещодавно архаїчну сферу, цілком дадуть змогу перетворити її на непоганий бізнес.