Шукати програму нардепа, де б не містилася обіцянка суттєво поліпшити добробут пенсіонерів, — це практично те ж саме, що намагатися довести теорему Ферма. Оскільки не було, немає і, напевно, не буде такого народного обранця, котрий якщо не обіцяє ветеранам тризначні суми в так званих умовних одиницях, то, у крайньому разі, зобов’язується «забезпечити гідну старість». Що ж, стосовно обіцянок люди не скнаристі, як, утім, і в їхньому виконанні не педантичні. Одне з наочних і, на жаль, далеко не виняткових підтверджень тому — продовження зволікання з прийняттям Верховною Радою пенсійних законопроектів. Отже, розв’язання однієї з найгостріших соціальних проблем знову відкладається «на потім». А вона тим часом дедалі погіршується.
Вітчизняне пенсійне забезпечення базується на системі ще радянських часів, яка передбачала більш ніж 60-відсотковий податок на фонд оплати праці. Щоправда, нині його ставка скоротилася вдвічі, але й вона є відчутним тягарем для товаровиробників. Тому наповняти пенсійний бюджет, щоб із нього збільшувати розмір пенсій, за рахунок підняття ставки відрахувань у ПФ абсолютно нереально. Інакше навіть розмова про конкурентоспроможність підприємств утратить усякий сенс. Як свідчить світовий досвід, проблема упирається в необхідність упровадження механізмів накопичувального страхування (як державної, так і недержавної форм), що дозволяють самим робітникам брати участь у формуванні власного матеріального благополуччя в літньому віці. Найкращий аргумент на користь реформи — демографічна динаміка, яка свідчить про постійне зростання кількості пенсіонерів.
Про те, що проблема з кожним роком набуває дедалі більшої гостроти, свідчить стан справ навіть у регіонах, які традиційно вважаються відносно благополучними. До їхнього числа входить і Запорізька область, де третину населення складають пенсіонери, котрі отримують належні виплати без затримок протягом останніх п’яти років.
За підсумками дев’яти місяців, план наповнення бюджету обласного Пенсійного фонду за рахунок власних ресурсів виконано без малого на 107 відсотків. Зростання надходжень майже на 700 млн. грн. порівняно з відповідним торішнім періодом дозволило своєчасно й у повному обсязі профінансувати виплати пенсій і грошової допомоги навіть із урахуванням збільшення їхніх сум. Однак за пильнішого погляду зовні благополучна картина постає у трохи іншому світлі.
Для п’яти районів області плани із власних зборів виявилися непосильними. Зрозуміло, фінансову дірку усунуто за рахунок більш успішної діяльності інших територій, та й це є дуже відносною розрадою, коли врахувати безперервне зростання недоїмки платників перед ПФ. За три минулі квартали 2,5 тис. підприємств області збільшили її майже на 63%, довівши суму до 155 млн. грн. Це змушує вдаватися до заходів адміністративного тиску, ефект від яких, на жаль, малозначний. Хоча з початку року заборгованість і вдалося скоротити на 63 млн. грн., але зусилля були практично зведені нанівець 59-мільйонним боргом, який утворився знову.
Такі тенденції є цілком закономірними, коли врахувати загальний стан економіки регіону. Хоча в третьому кварталі і намітилися деякі ознаки економічного оздоровлення (спад промислового виробництва склав 3%, а не 7, як було за підсумками півріччя), говорити про суттєве поліпшення ситуації, мабуть, передчасно. Питома вага збиткових підприємств складає майже половину від їхньої загальної кількості в області. Та й результати фінансової діяльності в цілому явно невтішні. До вересня обсяг кредиторської заборгованості запорізьких підприємств і організацій склав 10,4 млрд. грн., перевищивши дебіторську більш ніж на 3 млрд. І це при тому, що для першої характерним є зростання (більш ніж на 4% з початку року), а для другої — зменшення на 15,2%.
Особливе занепокоєння в працівників Пенсійного фонду викликає ситуація на селі. У плані боргів вона там найбільш напружена. Пенсійне забезпечення всіх сільських районів стабільно залишається дотаційним, оскільки їхні власні ресурси дозволяють покрити менше третини необхідних витрат. Це — загалом. А коли враховувати надходження в Пенсійний фонд лише від агровиробників, показник не перевищує 7%. Основна причина в тому, що встановлений на період реформування АПК фіксований сільськогосподарський податок від початку не був спрямований на повне фінансування пенсій. До того ж його повною сплатою навіть за мінімальною ставкою переймаються далеко не всі виробники. Зокрема, у масштабах області це характерно майже для третини платників, 124 із яких узагалі самоусунулися від сплати фіксованого податку. У результаті заборгованість сільгоспвиробників області перед Пенсійним фондом сягнула 7,5 млн. грн. і зберігає стійку тенденцію до зростання.
Звісно, місто не залишить сільських жителів напризволяще, і перерозподіл на користь останніх триватиме. Хвилює інше: чи знають сущі трудящі і заробляючі, чим обернеться нинішня несплата через п’ять-десять-п’ятнадцять років, коли настане час і їм оформляти пенсію. У графі «участь у Пенсійному фонді» напроти місяців несплати будуть значитися нулі, що не може не вплинути на підсумковий розмір пенсійних виплат — природно, у бік зниження.
На кого тоді будемо нарікати — на Пенсійний фонд, фіксований податок чи власну легковажність у молоді роки?