Пенсійна тема займає важливе місце в політиці будь-якої країни, що зумовлено масштабністю фінансових потоків і чисельністю залученого населення.
З допомогою реформ політики намагаються адаптувати пенсійну систему до змін - демографічних, економічних, соціальних, культурних. Спосіб і характер здійснення пенсійних реформ різняться. Коли реформи детально прораховуються наперед, їхня імплементація, як правило, відбувається плавно та спокійно, навіть рутинно. Коли реформи доводиться робити в пожежному порядку, процес може нагадувати лихоманку. Популізму, звичайно, теж ніхто не скасовував, утримати баланс між "пряниками" та "пігулками" у пенсійній реформі особливо важко.
Принаймні ще жодна країна не досягла абсолютного успіху, щоб можна було зупинитися та оголосити про завершення пенсійної реформи. Понад те, останні десятиліття принесли чимало розчарувань, коли теоретично стрункі та гарні концепції, такі як приватизація частини солідарної системи та умовно-накопичувальна система, на практиці обернулися додатковими проблемами. У пенсійній політиці немає швидких і легких рішень, кожна реформа ставить нові запитання, на які потрібно шукати відповіді, і цей процес на сьогодні виглядає нескінченним.
У нас в Україні, коли мова заходить про пенсійну реформу, часто реакцією буває подив, якщо не роздратування, - та скільки вже можна! Насправді ми дуже мало провели реформ узагалі, і в пенсіях у тому числі. Необхідність реформ очевидна, адже нікого не влаштовує те, що є нині, і неможливо залишити все, як є, тому що стане ще гірше. Ми всі хочемо, щоб наші пенсіонери жили краще, і для цього потрібні реформи. Річ навіть не в конкретних інструментах і кроках (вони більш-менш відомі), а в правильному настрої та розумінні, навіщо та чому. Усвідомлення проблеми, правильна мотивація, готовність суспільства розділити відповідальність для успіху пенсійної реформи мають вирішальне значення. У зв'язку з цим особливої уваги потребує подача реформ.
По-перше, нашим політикам потрібно прийняти, що пенсія сама по собі не є стимулом до зайнятості. Підвищення пенсійного віку, прив'язка права на пенсію до тривалості стажу, скорочення пільгових пенсій і подібні заходи є дієвими стимулами до подовження періоду зайнятості, але ці стимули включаються вже наприкінці трудової кар'єри. Для того, щоб люди всіх віків були мотивовані до зайнятості, потрібна переоцінка ролі праці в системі суспільних цінностей. Ми декларуємо прихильність до європейських цінностей, але, схоже, у свідомості багатьох українців ці цінності зводяться до бажаного високого рівня життя. Насправді нам потрібно повернути поважне ставлення до праці, навчитися сприймати роботу не як тяжку повинність, а як служіння, спосіб розвитку та самореалізації. На рівні суспільства має бути розуміння, що зайнятість - це найправильніший шлях до благополуччя, і нам доведеться гарненько попрацювати, щоб перестати бути однією з найбідніших країн Європи.
По-друге, потрібно розпрощатися з ілюзіями, що пенсійні питання можна вирішити без обов'язкової участі в публічних пенсійних системах. На кожному етапі життєвого циклу люди мають різні пріоритети та вирішують різні завдання. Молоді люди, люди середнього й навіть цілком зрілого віку не так уже часто замислюються про те, як і на що житимуть у старості. Причина не в легковажності, а в тому, що в переважної більшості немає достатніх фінансових знань і дисципліни, а головне, грошей, щоб робити заощадження не на чорний день, а на 15–20–30 років пенсійного періоду. Таке завдання під силу тільки масштабним пенсійним системам із професійним управлінням, включаючи інститути державного та/або колективно-договірного регулювання. Перевага страхової пенсійної системи полягає саме в тому, що фіскальне навантаження з формування ресурсів розподіляється між працівником і роботодавцем.
По-третє, потрібно визнати, що пенсійна реформа не може подолати тіньову економіку. Дослідження МВФ, виконані за даними понад 100 країн, доводять, що якість інститутів визначає масштабність тіньової економіки більшою мірою, ніж розміри податків і внесків. Якщо бізнес зустрічається з обтяжливим адмініструванням, вибірковістю в застосуванні законів і корупцією, це стимулює приховувати свою діяльність. Досвід 2016 р. ще раз показав, що механічне зниження ставки єдиного соціального внеску без поліпшення адміністрування та загальної фіскальної дисципліни не зменшило масштабів тіньової економіки і не дало ні нових робочих місць, ні додаткового підвищення зарплат.
По-четверте, потрібно зрозуміти, що пенсійна система - це не тільки про гроші. Це відображення стосунків між поколіннями, між людьми. Часто доводиться чути від нинішніх молодих людей (і не тільки молодих), що вони не збираються платити внески/податки, тому що не доживуть до пенсії, не претендуватимуть на пенсію, або навіть пенсій на той час узагалі не буде. І водночас вони обурюються, що їхні батьки/бабусі/дідусі працювали все життя, а держава платить їм такі мізерні пенсії. Ця розірваність у розумінні причини та наслідків не що інше, як спроба виправдати себе та перекласти всю відповідальність на державу. Однак права та обов'язки розподілено між громадянами, і держава не може забезпечити у нормальний спосіб права пенсіонерів, якщо працездатна частина населення не виконує своїх фіскальних зобов'язань.
Пенсійне майбутнє України повністю залежить від того, як швидко ми зрозуміємо, що держава - це ми; що наші майбутні пенсійні права визначають наші сьогоднішні обов'язки; що пенсійна система об'єднує зусилля з підтримки людей похилого віку, отже, ми теж свого часу можемо розраховувати на солідарність поколінь.
Першочерговими кроками в цьому напрямі мають стати:
- інформаційна кампанія з роз'яснення принципів функціонування пенсійної системи та публічних фінансів, пропаганда концепції суспільства для всіх віків і солідаризації поколінь;
- посилення політики зайнятості, боротьба з проявами дискримінації за віком на ринку праці, відпрацьовування процедур взаємодії всіх соціальних служб із метою сприяння стабільному працевлаштуванню, включаючи людей, яким не вистачає стажу для призначення пенсії;
- налагодження регулярної інформаційної взаємодії між Пенсійним фондом України та пенсіонерами й застрахованими особами, розвиток аналітичної надбудови до реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; включення сум перерахованого роботодавцем єдиного соціального внеску в перелік даних обов'язкового інформування працівників про оплату праці;
- удосконалення пенсійних правил, щоб зробити їх максимально прозорими та зрозумілими для всіх, включаючи урахування стажу та заробітку, саму пенсійну формулу, систему мінімальних гарантій і додаткових надбавок/бонусів.
Що ж до недавньої ініціативи з додатковим підвищенням пенсій залежно від віку (спочатку тим, кому виповнилося 80+ років, з наступним охопленням 75+ і 70+), то такий досвід у світі є. Наприклад, у Білорусі пенсіонерам віком 80+ установлюється надбавка на догляд у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. У Російській Федерації пенсіонерам 80+ подвоюється розмір фіксованої частини страхової пенсії. В Ірландії пенсіонери 80+ отримують надбавку до пенсії 10 євро щотижня. У Польщі пенсіонери 75+ отримують додаткову доплату на медичне обслуговування (близько 50 євро щомісяця).
Головне, щоб в Україні розподіл додаткових надбавок за віком опирався на справедливе обґрунтування та не посилював нерівність, щоб не вийшло так, що найбільше підвищення отримають люди, в яких пенсії й нині порівняно високі, а люди з низькими пенсіями залишаться з мінімальним підвищенням. Також потрібно пам'ятати, що ці надбавки не можуть забезпечити всіма необхідними у похилому віці медичними та соціальними послугами, актуальність розвитку цієї інфраструктури тільки зростає.