Соціальне страхування «на всі випадки життя», яке ми мали за радянських часів, уже не один рік адаптується до нових капіталістичних умов. Вітчизняні реформатори подрібнили страховий моноліт на складові: пенсійне, медичне страхування, страхування на випадок безробіття, страхування від нещасного випадку на виробництві... Щоправда, цей поділ залишається теоретичним. До практики перейти не дають традиційні фінансові негаразди.
Потрапивши в їхню смугу, черговий страховий закон нині перебуває в глибокому нокауті. Нагадаємо, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» прийняла Верховна Рада і підписав Президент ще восени 1999 року. Його «запуск» планувався на 1 січня 2001 року. Однак напередодні старту закон відсторонили від польоту — забракло «пального».
Інакше кажучи, під законодавчу надбудову забули підвести фінансовий базис. Фінансове забезпечення закону покладається на спеціально створений Фонд соцстраху від нещасного випадку, куди мали надходити внески від роботодавців. Впровадження в дію «нещасного» закону розтяглося в часі саме через наповнення нової страхової скарбнички. Але з кого і по скільки стягувати, розробники так і не визначили.
А в грудні 2000 року парламент вирішив перенести термін надання чинності базовому закону про державний соцстрах від нещасного випадку на виробництві на 1 квітня 2001 року. І це не смішно. А дуже навіть сумно.
Пробуксовування документа пояснюється незавидною долею супутнього законопроекту — про страхові тарифи на цей вид страхування. (Саме від нього і залежить наповнюваність фонду.) Двічі він обговорювався у Верховній Раді, але консенсусу в поглядах парламентарі і Кабінет міністрів так і не досягли.
— Ми не можемо ухвалити закон про тарифи без економічного обгрунтування. Депутати досі не отримали відповідних розрахунків Міністерства фінансів, — констатує народний депутат Інна Богословська.
Міністр праці і соціальної політики України Іван Сахань наполягає на якнайшвидшому впровадженні в дію «нещасного» закону, мотивуючи цю терміновість непомірними регресними боргами (на 1 січня 2001 року — понад 614 млн. грн.), які, зрештою, треба віддавати, і катастрофічною ситуацією в «ризикових» галузях промисловості, насамперед — у вугільній. Те саме кажуть і профспілкові лідери шахтарських організацій...
Отже, представники парламенту, уряду й народу в особі профспілок сіли за стіл переговорів, сподіваючись реанімувати бездиханний страховий закон. Але на одному зі спільних засідань «на трьох» голова підкомітету з податкової політики парламентського комітету з питань фінансів народний депутат Сергій Терьохін, відомий своїм скептицизмом щодо таких законопроектів, заявив представникам Мінсоцполітики, котрі представляли закон:
— Я бачу вашу позицію. Мовляв, ми написали класний закон і будемо його знову пропонувати на розгляд Верховної Ради. Я можу вам сказати, що результату не буде...
«Нещасний» соцстрах спіткнувся об три камені. По-перше, народні депутати засумнівалися в доцільності солідарної системи страхування і пропонували передати його приватним страховим компаніям. Лобістом цього пункту виступає знову ж пан Терьохін, стверджуючи, що «таємниця нашого бюджету в тому, що фінанси в держсекторі використовуються менш ефективно, ніж у приватному». Солідарній системі Сергій Анатолійович готовий віддати на відкуп страхування бюджетників, дітей і виплату регресних боргів. Інше в контексті «нещасного» соцстраху — на відкуп приватним страховикам. Коротше: жінці — квіти, дітям — морозиво.
Водночас з боку парламентарів на адресу Кабміну звучить риторичне запитання: чи може в країні існувати солідарність у страхуванні від виробничого нещастя, коли кількість працюючих у промисловості скоротилася з 7,8 млн. (1991 рік) до 3,4 млн. чоловік. Кабмін опускає очі і наполягає на диференціації тарифних ставок залежно від рівня ризику на виробництві. А нардепи за своє: мовляв, чи в змозі вуглевидобувна галузь — одна з найбільш кризових у промисловості, відраховувати високий тариф за власний ризик? І яким чином визначити тарифи по галузях, щоб ті з них, у яких немає підвищеного травматизму, не зазнали додаткового навантаження на фонд заробітної плати?
По-друге (і це, мабуть, було головним каменем спотикання), парламентарі наполягали і наполягли, щоб об’єктом нарахування страхових тарифів був не обсяг реалізованої продукції, а фонд оплати праці. А ось із відсотком нарахувань знову заминка. Спочатку було закладено 0,5% від фонду зарплати. А на спільному засіданні в парламентському комітеті з питань соціальної політики і праці прозвучало — 0,8%.На думку С.Терьохіна, йдеться про запровадження ще одного податку. А це справа державного значення, і тому фонд — збирач цього податку — має затверджуватися парламентом.
Третім каменем, об який вдарився «нещасний» закон, став сам фонд і його бюджет. У розрахунках уряду бюджет Фонду страхування від нещасного випадку на 2001 рік пропонується в розмірі 1060 млн. грн. (спочатку було 1600 млн.). При цьому на медичну, професійну і соціальну реабілітацію постраждалих на виробництві заплановано 12,5% від цієї суми. А на створення резерву фонду й утримання апарату — 9%. Депутати стурбовані такою диспропорцією фінансових пріоритетів: знову на чиновницьку армію витрачатимуться чималі народні гроші. Мовляв, повторюється історія з Фондом зайнятості, у якому, за даними перевірки Рахункової палати, чверть коштів ішло на утримання самого фонду. Цей закид головний «відповідач» — соціальний міністр Іван Сахань — несміливо парирував повідомленням про те, що в трьох областях України (Запорізькій, Луганській та Львівській) заплановано експеримент із суміщення функцій збирачів «нещасних» внесків зі збиранням внесків у Пенсійний фонд. І займатимуться цим, відповідно, відділення ПФ.
Отже реанімація передчасно померлого закону триває. Цікаво, хто сміятиметься останнім 1 квітня?