Молодь — до 29 років замість 35, молода сім’я — до 35 років. Такі новації пропонує закон «Про основні засади молодіжної політики», ухвалений парламентом у першому читанні в червні. ЗМІ написали в заголовках: «Парламент хоче зменшити вік молоді». Мало хто став розбиратись у причинах такого рішення.
Чому ж вік молоді в законопроєкті зменшено? Законодавство гармонізується із законодавством країн ЄС. У Європі лише кілька «найбагатших» країн мають вік молоді вище 30 років: Україна, Румунія, Греція, Кіпр... До цієї групи південно-європейських моделей дуже прагне потрапити й Італія, де періодично ведуться дискусії про збільшення віку молоді до 35 років.
Пересічна європейська модель — 15–29 років. А цілий ряд успішних країн зменшує нижній вік молоді до нуля років: Австрія, Ісландія, Швейцарія, Люксембург і Ліхтенштейн… За фінським законом, молодь — це «до 29 років», без зазначення нижньої межі. Соціалізація тепер відбувається не в 14 років, як колись, а раніше.
Найефективніші країни гармонізують свої дитячу й молодіжну політики. Перша захищає права дітей, друга — створює можливості для їх участі в суспільному житті.
Як аргументують зменшення віку молоді? В Естонії вважають, що вже в початковій школі в дитини з’являються перші суспільні обов’язки. І молодіжна політика має допомагати формувати відповідальність.
У сусідній з Україною Словаччині молодіжна робота тісно пов’язана зі школами. Основними віковими групами є діти та молодь віком 5–14 років. Старша вікова група охоплюється переважно через молодіжні організації.
У Швейцарії пішли ще далі: національний закон про молодь визначає свою цільову аудиторію так: «усі діти та молоді люди, що живуть у Швейцарії від моменту їх запису до дитячого садка і до 25 років».
Законопроєкт про молодь, який зараз готується в українському парламенті до другого читання, застосовує підхід, запозичений у Швейцарії. Молодіжна політика націлюється не лише на молодих людей, а й на дітей. Щоб соціалізація відбувалася не в 14 років, як записано зараз у законі, а тоді, коли це цікаво й важливо для дитини.
Про фейк, який тиражують наші міністерства. Парадоксально, але зразу два міністерства (МОН і Мінсоцполітики) та ще дві поважні державні інституції написали у своїх офіційних зауваженнях до законопроєкту, що вік молоді аж ніяк не можна зменшувати. Начебто і Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) вважає, що молодий вік тепер починається у 25 років, а закінчується в 44.
Насправді в системі агентств і організацій ООН вікові рамки молоді визначені дуже конкретно. ЮНЕСКО і Міжнародна організації праці (МОП) молоддю вважають 14–25-літніх. Програма розвитку ООН (UNDP) — 15–25-літніх. А UNICEF, WHO (вищезгадана ВООЗ) та UNFPA (Фонд народонаселення) працюють із трьома визначеннями: «підлітки» — 10–19 років, «молодь» — 15–24, а разом вони творять групу «молодих людей» — 10–24 років.
Аналогічне оонівському трактування молоді віком 15–24 роки використовує і Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD). Британський департамент міжнародного розвитку (DFID) — 10–24 роки, американський USAID — 10–29 років, Світовий банк — 12–24 роки.
Чому в законопроєкті пропонується вік молоді до 29 років, а молодої сім’ї до — 35? Досі молоді сім’ї були «зашиті» в молодіжному законодавстві України саме з прицілом на можливе отримання ними кредитів на житло. Автори закону планують залишити таку опцію й надалі. Однак ефективнішим був би підхід Естонії, де молодою вважається не та «сім’я, вік членів якої не перевищує 35 років» (як це зараз записано в законопроєкті), а та, в якій є неповнолітні діти.
Щоб політика молодіжного кредитування мала реальний сенс, закон не просто повинен визначати пільгове кредитування для всіх (жодних коштів МВФ не вистачить, аби покрити такі кредити), а чітко прицілюватися на певні категорії, які потугою наших скромних бюджетів — державного і місцевих — можна реально підтримати. Наприклад, багатодітні молоді сім’ї.
Цікаво, що ООН Хабітат (Молодіжний фонд) спирається на найвищу вікову планку і трактує молоддю 15–32-річних. Ця організація займається підтримкою будівництва соціального житла, зокрема для молоді. На жаль, Україна належить до списку тих небагатьох країн, у яких Хабітат досі не має своїх проєктів.
Чи зможуть молоді науковці віком після 29 років отримувати стипендії? Очевидно, що зможуть, — зменшення віку молоді не передбачає зміни відповідної норми в освітньому законодавстві. Хоча відкритим залишається питання, чи потрібні взагалі такі «вікові» стипендії в науці.
Краще прив'язуватися до рівня кваліфікації дослідника/ці. Є хороший термін — early career scientist — вчені, що починають кар'єру, яка відповідає рівням R1 та R2 в європейській системі кваліфікації.
На будь-якому сайті з пошуку постдок позицій (між PhD та асистентом професора) можна побачити, що прив'язуються переважно до кількості років після захисту дисертації, а не до паспортного віку.
У кожному разі, вік молодих науковців не обов’язково має збігатися з віком молоді. А стипендії для науковців мають бути частиною освітньої і наукової політики, а не молодіжної.
Зменшення віку молоді — світовий тренд? У велетенській за кількістю населення Індії, де мешкає понад 17% люду планети, ще донедавна вік молоді був як в Україні — 13–35 років. Однак 2014 року країна змінила свій підхід. Тепер в Індії молоддю вважаються особи у віковій групі 15–29 років.
Організація африканської молоді у своїй Хартії визначає молоддю 15–35-річних. Однак у Південній Африці вважається, що цю вікову межу запроваджували без глибшого змістового осмислення і що таке рішення було поспішним. Ані громадяни, ані міністерства не вважають 30–35 літніх молоддю. Тому там рухаються в напрямі зменшення віку молоді до 28 років.
Організація ісламського співробітництва (ОІК), яка охоплює країни Північної Африки і решту мусульманських країн світу, констатує, що африканська молодь донедавна трактувалася взагалі в межах 15–39 років. Тепер же ОІК рекомендує таку класифікацію: діти — до 12 років; підлітки — 12–16 років; молодь — 16–30 років. А групу 30–35-річних позиціює як молодих дорослих.
У Малайзії раніше молоддю вважалася вікова категорія 15–40 років, тепер же — 18–25-літні. Індонезія практикує підхід трьох п’ятирічок: 15–19, 20–24 і 25–29 років (для кожної з цих категорії є своє прицілювання). Саудівська Аравія може дозволити собі будь-який вік молоді, але визначила такою категорію 15–24 річних. У Туреччині молоддю вважаються 14–29-літні.
Найнижчу в Європі вікову планку у визначенні молоді має Франція — 4–24 роки. В Азії найнижчу планку запровадив новий Корейський закон про молодь — 9–24 роки.
Неповнолітні, підлітки чи юнацтво? Законопроєкт про молодь, який готується до ухвалення у Верховній Раді, не лише відбиває світовий тренд на зменшення віку молоді, а й частково впроваджує підхід Люксембургу. Ця країна — єдина в ЄС, де в законі про молодь прописано зразу три вікові категорії: діти до 12 років, підлітки 12–18 років та молоді люди 18–30 років.
Законопроєкт вводить дітей у молодіжну політику. Згідно із Законом «Про охорону дитинства», дітьми вони є до повноліття — 18 років. А шостою статтею Сімейного кодексу визначена й категорія неповнолітніх — діти 14–18 років.
Законодавчого поняття «підліток» в Україні немає. Але в Законі «Про культуру» двічі згадується термін «юнацтво». Законопроєкт пропонує замінити його на «молодь», однак правильніше було б дати визначення цього терміну. Така інновація прояснила б смисл загадкової (непоясненої) вікової категорії для працівників культури, а також допомогла б у майбутніх нормативних документах точніше прицілювати зусилля, спрямовані на цю вікову групу.
«Юнацтвом» доцільно законодавчо назвати дітей віком 10–18 років. Адже активна соціалізація молоді тепер відбувається зовсім не з 14 років. Саме тому в системі ООН її виокремлено. З нею також зобов'язує працювати законодавство у сфері культури. А визнаний тепер законодавчо «Пласт» уже більш як століття своєю основною цільовою аудиторією має саме «юнацтво» віком 11–18 років.
Без окремого визначення в законі прицілювати державну політику на цю вікову групу, яка найбільше потребує підтримки у час свого соціального становлення, буде вельми складно.
Вводячи термін «юнацтво», звісно, потрібно залишити й нинішнє визначення «неповнолітніх» (14–18 років), яке пов'язане з юридичною відповідальністю. Тобто така інновація мала би посприяти, аби, прицілюючись на «юнацтво» з 10–12 років, ми дедалі менше мали справу з терміном «неповнолітні» злочинці. Держава має переключитись із негативного трактування молоді на позитивне, із боротьби з наслідками на інвестиції в ліквідацію причин їх виникнення.
Удар по молодіжних лідерах. Зменшення віку молоді в новому законопроєкті найбільше вдарить по молодіжних активістах. Це зменшення призведе до того, що 30–35 річний актив буде позбавлений можливості отримувати премію уряду для молоді на досить істотну суму — майже 50 тис. грн. Сам розмір премії адвокатувався у 2014–2015 роках для того, щоб хоч частково підтримати волонтерський актив молодіжного руху, оскільки ані тоді, ані тепер держава жодним чином не підтримує інституційну спроможність молодіжних громадських організацій.
Крім того, це зменшення може вимити з членства і правлінь молодіжних організацій відповідну вікову групу активістів. Адже закон, як і чинне законодавство, передбачає квоту молоді в загальній кількості членства і в керівних органах молодіжних організацій.
Тому доцільно буде прописати в законопроєкті додаткове визначення «молодіжні лідери». За аналогією, як це зробили у Швейцарії, де молодь — люди віком до 25 років, але в законі окремо відзначено, що до цієї категорії належать також молоді люди віком до 30 років, які на волонтерських засадах виконують функції управління, консультування або інструктажу в громадських організаціях.
Підсумую: домінуючою моделлю в Європі є вік молоді 15–29 років. Вибір у нас простий: залишитися в «африканському» стандарті до 35 років і змінюватися після відповідних змін в Африці; пишатися тим, що в нас краще законодавство стосовно віку молоді, ніж в Італії. Або нарешті визнати фактичний стан речей, усвідомлено підійти до націлення молодіжної політики (із додатковим визначенням у законопроєкті терміну «юнацтво» та «молодіжні лідери») і наблизити вікові межі молоді до європейського законодавства.
Такий підхід зменшить формальне охоплення молоді більш як на два мільйони осіб 30–35 років (залишаючи для цієї категорії інструменти, які досі демонстрували свою ефективність), але дасть змогу сконцентруватися на решті більш як вісьмох мільйонах молодих українців. При цьому в цільову аудиторію молодіжної політики додатково буде включено близько трьох мільйонів дітей-школярів віком до 14 років.