Тривалі дебати про те, в якому вигляді найкраще надавати людям адресну допомогу, уже вилилися в постанову Кабміну про надання населенню субсидій готівкою. Щоправда, поки що для відшкодування витрат на придбання зрідженого газу та пічного палива. До чого це призведе за нинішніх умов, з часом стане ясно. А сьогодні однозначної відповіді на це питання немає.
Запитайте в людини: «Що краще — мати пільги на оплату комунальних послуг чи додаткові гроші на ці самі послуги»? І ви почуєте: «Краще мати гроші». Однак проблема в тому, що додаткових грошей — сущі копійки, і перед громадянами стоятиме та сама дилема — на що їх насамперед витратити? І немає жодної впевненості, що людина понесе їх до каси, щоб заплатити за газ, світло та воду. Тому працівники соціальних служб переконані: поки що краще залишити все, як є. І не лише тому, що за наших злиднів людина навряд чи стане витрачати цільові гроші за призначенням. Надто вже великі сумніви в тому, що населення вчасно отримає ці адресні крихти на руки.
Усім відомо: якщо держава й планує в бюджеті гроші на соціальні виплати, то це зовсім не означає, що вона їх виплачує. Взяти хоча б ті самі субсидії на зріджений газ і тверде паливо. 2001 року Одеській області на такі цілі потрібно було 6,1 млн. грн. Та зима практично закінчується. А виділено лише 1,04 млн. Коли ж надійде решта, невідомо. І сподіватися практично немає на що. Доводено це в попередні роки, борги за які не погашені дотепер.
І все-таки людина хотіла б мати в кишені гроші. Нехай навіть мізерні. Скажімо, 4 гривні на місяць додатково до пенсії. Саме таку суму виділяє Одеська мерія своїм малозабезпеченим громадянам на хліб. Та не грошима. А хлібними картками. У мерії переконані, що сьогодні це найнадійніший спосіб не залишити людину без шматка хліба. І найпередовіший, якщо говорити про адресну цільову допомогу малозабезпеченим. Кажуть, що подивитися на одеський винахід приїжджали з Росії і навіть із Казахстану.
Щоправда, у самій Одесі людський поголос розносить про хлібні картки більше негативу, ніж позитиву. Люди знаючі запевняють, що чіп-картки — це досить витратний механізм для такої сфери, як соціальна, де кожна копійка на вагу золота. Та в мерії вважають за краще не говорити на цю тему. Головне — кожному малозабезпеченому надати гарантовану хлібину.
Річ у тім, що хліб в Одесі давно став продуктом політичним. У пресі періодично піднімається галас, що в хлібному місті найдорожчий хліб. Коли приймалося рішення про впровадження карток, теж стояв великий галас, викликаний дефіцитом зерна, дорожнечею борошна й зростанням цін на хліб. Щоб не розпалювати пристрастей, влада вибрала досить легкий шлях. Вона придумала картки. Мовляв, незаможних ми захистили, а багатим скаржитися немає на що. Про середній клас вона теж немов не забула. Був оголошений список магазинів і магазинчиків, де хліб продаватиметься за цінами на 10—12% нижчими, ніж у звичайних. І в такий спосіб питання закрили. Отже, в справі з хлібними картками, звичайно, більше політики, ніж економіки. Втім, міркуйте самі, чи справді мета виправдує витрачені кошти.
Система чіп-карток була впроваджена в Одесі два роки тому. А точніше, у березні 2000-го. Суть нововведення полягає в тому, що людина, яка отримала таку картку, може купувати хліб і хлібобулочні вироби на 40 копійок дешевше. Приміром, якщо булка хліба «Обіднього» коштує 1 грн. 48 коп., то пільговику вона обійдеться в 1 грн. 08 коп. Та оскільки на картці значиться 4 грн., людина має право зробити не більше 10 покупок на місяць.
Сьогодні хлібними картками в Одесі користуються понад 23 тис. чоловік. Видавали їх людям двічі — 2000 року й 2001-го. Спочатку їх виготовили в розрахунку на рік у кількості 25 тис. штук. Потім, коли термін експлуатації минув, була виготовлена нова партія, але вже розрахована на два роки роботи. Через те, що картки ламаються, стираються, губляться і т.п., їх виготовили в кількості 28 тис., тобто з запасом. Це, звичайно, вилилося в копієчку. Не забуватимемо, що сама система чіп-карток включає не тільки виготовлення пластикових карток, а й терміналів для зчитування з них інформації та іншого устаткування, а також розробку програмного забезпечення і потім технічне обслуговування всієї цієї справи. Ясна річ, виготовлене устаткування якістю не відрізнялося. Термінали, встановлені в магазинах, постійно ламалися. Щоправда, останнім часом намітилося позитивне зрушення. А спочатку, за словами продавщиць, просто працювати було неможливо. Природно, ремонт теж вилився в копієчку.
Та скажу відразу: з’ясувати, у що обійшлася місту програма «Дешевий хліб», до кінця не вдалося. Одеський фонд реконструкції та розвитку міського господарства, який займався впровадженням цієї програми та її обслуговуванням, так і не зважився назвати суму. Устаткування за завданням фонду виготовляла ПКФ «Телекарт». Проте, що стосується вартості проекту, то керівництво фірми теж відмовилося повідомити цифри, пославшись на комерційну таємницю.
Що ж до бюджетних коштів, то витрати на хлібну програму для малозабезпечених верств населення виглядають так. 2000 року на це було заплановано 1,07 млн. грн. З них безпосередньо на дотацію населенню — 977,8 тис. грн. Решта — це витрати на виготовлення карток (89,5 тис. грн.) при ціні однієї в 3 грн. 58 коп., а також на виробництво устаткування для реєстрації карток і системи обліку їх обороту в кількості п’яти одиниць (3,8 тис. грн.) У скільки обійшлося виготовлення терміналів, встановлених у магазинах, невідомо. Їх оплачували самі магазини. Ціна однієї одиниці — понад 700 грн.
У бюджеті 2001 року на хлібну програму в цілому було заплановано вже 1 млн. 330,3 тис. грн. Безпосередньо на дотацію населенню — 1,2 млн. Решта 130,3 тис. грн. пішла на виготовлення нових карток, на удосконалення програмного забезпечення та технічне обслуговування системи. На цей рік безпосередньо на дотацію населенню місто виділило знову 1,2 млн. грн. А ось на технічне обслуговування сума цього разу, кажуть, набагато менша.
Однак так виглядають планові цифри. Фактично ж все інакше. Звичайно, щодо витрат на роботу системи, то тут усе о’кей. А ось із виплатою дотацій населенню великі коливання. Проблема в тому, що програма розроблена таким чином, що коли людина за місяць не змогла отоварити свою картку, то видані 4 грн. «згоряють». А причин не дістатися до магазину в старих, хворих людей більш ніж достатньо. До того ж магазинів, де можна купити хліб по картках, на всю Одесу аж 69. Відстані між ними, як ви самі розумієте, пристойні. За хлібом доводиться йти кілька кварталів, хоча хлібні лавки буквально на кожному розі.
Проблема в тому, що не кожний магазин захотів брати участь у програмі «Дешевий хліб». Багатьох хазяїв просто-напросто змушували прилучитися до благородної справи. І причина не тільки в додаткових хлопотах, а й у тому, що термінали магазини мали купувати за свій рахунок. А це, як уже було сказано, понад 700 гривень. Для деякого ця сума на той час дорівнювала місячній зарплаті колективу. Та в міському управлінні соцзахисту переконували, що сьогодні на дислокацію магазинів скарг немає. Люди, мовляв, задоволені тим, що мають картки. І це головне. «Ви б бачили, — казали мені, — який був ажіотаж при їх одержанні».
Можливо, але частина людей усе-таки не отримують навіть виділені їм крихти. Це факт. Ось цифри. Сьогодні на обліку в місті стоїть 25 тис. малозабезпечених. Але картками користуються чомусь лише 23 тис. 200 чоловік. У міському управлінні соцзахисту переконують, що люди з різних причин відмовилися від них самі. Дивно, звісно. Хоча покупка хліба по картках і пов’язана с певними незручностями, та для бідних людей — це все-таки краще, ніж нічого. Це по-перше. По-друге, той, хто користується картками, теж не використовує виділені йому на рік 48 грн. У результаті 2000 року на хлібну дотацію населенню було витрачено 721,4 тис. грн. Це на 256,4 тис. грн менше, ніж було виділено. Минулого року також спостерігалась значна «економія» коштів у розмірі 261,6 тис.
Виходить, що мерія з такими великими труднощами знаходить у своєму бюджеті додаткові гроші на хліб, а частина з них потім спливає в безвість. Звичайно, якби людям замість карток давали гроші, то не було б такої безглуздої економії. І не було б, звичайно, таких величезних витрат на обслуговування всієї карткової системи. І потім, практика показує, що не всі люди хочуть хліба. У магазинах вони просять продавців відпустити їм по картках печиво, цукерки та інші продукти. Продавці — звичайно, там, де це можливо, — йдуть їм назустріч. І навіть міські чиновники з огляду на це вирішили останнім часом розширити асортимент. Додатково до хлібобулочних виробів вони дали команду відпускати людям ще й макарони.
Та попри це, у мерії вважають, що система чіп-карток показала себе з найкращого боку, і цей досвід необхідно поширити й на інші сфери життя. Скажімо, на транспорт, медикаменти... Чиновники всерйоз говорили про плани з установки терміналів в аптеках, тролейбусах, автобусах. Мовляв, весь світ давно перейшов на пластикові картки. І жодної тобі готівки, і жодних зловживань. Правда, при цьому вони чомусь забули, що в цивілізованому світі людина користується карткою, тому що в неї є гроші, а в нас — щоб їх не було...