Напередодні Нового року заведено мріяти про майбутнє — певна річ, хороше та щасливе. Також заведено зичити цього «доброго та щасливого». У ці дні мало хто згадує торішні побажання. Мовляв, прожили його, і слава Богу.
Утім, іноді такі спогади корисні — хоча б для того, аби захистити себе від нав’язливого відчуття «дежа-вю». Отож...
Гасили і недогасили
«Серед пріоритетних завдань соціально-економічної політики держави в 2001 році уряд визначив збільшення грошових доходів населення, запобігання бідності в Україні», — говорив на початку року в інтерв’ю одному з центральних видань міністр праці та соціальної політики Іван Сахань. Тоді ж він заявляв, що «максимум до вересня, тобто до Дня Незалежності, має бути ліквідована заборгованість на підприємствах державної, комунальної власності і тих, де корпоративні права держави становлять 50% і більше. За виконання цього завдання несуть персональну відповідальність керівники всіх рівнів...» На жаль, за кілька днів до нового, 2002-го, мусимо констатувати, що віддати всі зарплатні борги уряд не зміг.
— Залишається борг у 2,9 мільярда гривень, — визнає сьогодні соціальний міністр. — І все-таки протягом року трудовому народу повернули 2 млрд.
Іван Якович вказує на те, що виконавча влада не зуміла поставити менеджерів, зокрема й державних підприємств, у ситуацію, коли вони не можуть, не мають права не платити зарплати працівникам. Мовляв, органи й інших гілок влади не завжди були послідовні, судова система ще не досить мобільна... Звісно, борги — це передусім економічна проблема, визнає пан Сахань, але й адміністративні заходи не дали очікуваного ефекту.
Справді, заборгованість зменшилася. Але погашали її за номіналом, без урахування інфляції. Ліквідувати борги у виробничій сфері апріорі проблематично, у бюджетній це можливо лише за умови жорсткого адміністрування.
Однак саме тут явно недопрацювали. Очевидно, погано налякали керівників-боржників. Та й чим було лякати — адміністративними штрафами? То це краплина в морі тих «боргових» грошей, яких тільки ледачий і дурний не пустив би в оборот...
— Заявляючи торік, що 2001-го вдасться погасити зарплатні борги, уряд розраховував на більш інтенсивне економічне зростання, — розмірковує голова парламентського комітету з питань пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич. — Тепер ми маємо проблеми з надходженнями в бюджет. Той заряд оптимізму, який був в уряду спочатку, під кінець року вичерпався. Ми затрималися з податковою реформою, з реформою оплати праці. Сьогодні вже ніхто не говорить про неї. Це вже традиція безсистемності в нашій соціалці й економіці!
Бідність — не вада,
однак велика незручність
Другим пунктом у соціальному порядку денному року, що минає, стояла тотальна боротьба з бідністю. Коли в парламенті обговорювалася відповідна програма, то самі доповідачі плуталися в стратегії питання: що, власне, робити з нашою бідністю — боротися чи запобігати?
Авжеж, розумніше було б займатися профілактикою. Себто від початку не давати громадянам зубожіти. Але як? Процес пішов. Щоправда, досі на законодавчому рівні не визначене саме поняття «бідність». Хоча, за попередніми оцінками, зробленими на основі дослідження домогосподарств, до категорії бідних належить майже 30% (14,5 млн.) населення України.
Сьогодні в основі тактики, що пом’якшує цю ситуацію, лежить адресна допомога. Аби забезпечити повне торжество справедливості, Міністерство праці та соціальної політики ввело в штат так званих соціальних інспекторів, котрі мають не допустити, аби допомогу бідних одержали ті, хто її не заслужив. Перевіряється, чи є присадибна ділянка (адже на ній можна вирощувати продукти харчування і в такий спосіб прогодуватися), доходи, житло (адже зайву житлоплощу можна здавати) тощо. Загалом, призначення соціального інспектора — не дати небідним громадянам обдурити державу.
Та сама державна соціальна політика, схоже, не зовсім чесна щодо тих, кого покликана захищати. Йдеться про наші нестандартні соціальні стандарти. «Межа малозабезпеченості» (тимчасовий термін, запроваджений на період кризи), як і раніше, становить 118 грн.
До речі, за даними Інституту реформ, 22,3% працівникам, зайнятим у легальному секторі економіки, торік нараховано зарплату нижче «межі». Мінімальну зарплату на наступний рік затверджено на рівні 140 грн., а прожитковий мінімум становить 342 грн. За таких нормативів адресна допомога малозабезпеченим здійснюється тоді, коли сукупний сімейний доход на одного члена не перевищує 60 гривень. Щоправда, у новому році цю планку збираються підвищити до 85 гривень.
За даними Мінпраці, нинішнього року адресну допомогу (загалом понад 100 млн. грн.) одержали близько 400 тис. громадян. За даними статистики, доходи громадян збільшилися на 8%, а доходи пенсіонерів аж на 31% (пенсії 2001-го уряд підвищував тричі). Але багатшими вони навряд чи стали, бо при цьому споживчий кошик подорожчав на 20%...
Працюй — і їстимеш!
У багатьох країнах пряма залежність економічного зростання та соціального добробуту давно вже стала аксіомою. У нас же все не так. Досі конячка волочеться позаду візка, а не тягне його. Хоча, на думку радника Президента, доктора економічних наук Елли Лібанової, ефективно допомагати соціально незахищеним прошаркам населення можна лише тоді, коли буде створено умови праці працездатним громадянам.
— Як і раніше, всі кошти в нас ідуть на соціальне забезпечення. Ми концентруємо зусилля на тому, щоб підтримати найзлиденніших, — каже пані Лібанова. — А акцент державної політики слід змістити на підтримку працюючих. Тоді вони трансфертом через бюджет підтримають незаможних.
Отже, за загальний добробут потрібно боротися на робочому місці. А що в нас із робочими місцями? Пригадується, позаторік Президент зобов’язав виконавчу владу навести лад на ринку праці і створити додатково мільйон робочих місць до 2005 року.
У номінації «соціальний позитив року» вітчизняні соціальники серед інших досягнень називають зниження рівня безробіття. Певною мірою це заслуга внесених у трудове законодавство змін, відповідно до яких, підприємства не мають права тримати своїх працівників у тривалих неоплачуваних відпустках. Ця категорія прихованих безробітних легалізувалася і вплинула на загальний показник.
За підрахунками Елли Лібанової, повне безробіття (зареєстроване, незареєстроване і приховане) за дев’ять місяців 2001 року становило 16,4%, а за аналогічний період 2000 року воно обчислювалось у 19,7%. Це непоганий показник. Але постає запитання: куди ці люди поділися? Елла Марленівна вважає, що ситуація на ринку праці цього року справді трохи стабілізувалася, але про кардинальні зміни говорити рано.
Втім, парадокс нашого місцевого безробіття полягає не у відсутності робочих вакансій і навіть не в диспропорції попиту та пропозиції на біржі робочої сили, а в зарплаті. Саме вона — наріжний камінь усієї нашої заможності.
У темній кімнаті
кицьки немає
У зв’язку з цим згадаємо ще один новорічний тост уряду в переддень 2001 року — мовляв, зобов’язуємося реформувати систему оплати праці. І знову — не збулося. Якщо, звісно, не брати до уваги нових розмірів мінімальної зарплати, проголосованих (як того вимагає законодавство) перед самісіньким прийняттям бюджету.
На думку соціального міністра країни, реформування в остаточному підсумку зводиться до підвищення рівня оплати праці. Нинішнього року, за словами пана Саханя, зарплата зросла практично на 38%. А головне — зростає її питома вага в доходах населення. Зараз вона становить понад 51%.
Керуючись цими даними, міністр констатує, що реформа оплати праці в Україні вже почалася, і результати, як -то кажуть, у статистичних звітах. Головний козир такої заяви — зростання номінальних та реальних доходів населення. Мовляв, навіть реальна зарплата зросла майже на 20%. У цілому трудящі України за одинадцять місяців 2001 року одержали заробітної плати на 11 млрд. грн. більше, ніж за такий самий період минулого року.
— Номінальна і навіть реальна зарплата об’єктивно справді зростають, — підтверджує радник Президента з економічних питань Елла Лібанова. — Але ми ловимо кицьку в темній кімнаті, у якій її немає. Приблизно половину доходів наше населення отримує без реєстрації, тому говорити про те, як змінилися доходи громадян, об’єктивно не можна. Ми не знаємо, яким є тіньовий компонент. Це ще не реформа оплати праці. Цілком нормально і логічно, що при збільшенні обсягу ВВП зростає і зарплата. Ще бракувало, щоб вона падала!
Наприкінці нинішнього року депутати проголосували за Державний бюджет на 2002 рік. І вже зараз можна прогнозувати, як фінансуватимуться соціальні програми. Очевидно, що наше законодавство (і це стає традицією) відірване від життя. Традиції 62-ї, 58-ї «пільгових» статей нині спробувала продовжити 48-а. Парламент, у шляхетному пориві захисту прав громадян, зберіг усі пільги, але не передбачив гарантій їхнього фінансування. Народний депутат Віктор Суслов визначає ситуацію як «популізм, доведений до маразму».
І що ми з цього матимемо?
— постає тут одеське запитання.
Відповідь: ті, хто покладатимуться на милість держави, — нічого. А ті, хто домагатимуться правди (між іншим, гарантованої законом) через суд — мають усі шанси виграти процес і отримати в матеріальному вираженні свої соціальні гарантії та пільги. Щоправда, коли почнеться масове ходіння народу в суди, то розвалиться бюджет. Ми можемо отримати в мініатюрі аргентинський варіант...
Отже, у новому році членів українського соціуму чекає:
— зростання плати за житлово-комунальні послуги;
— адресна допомога, яка нараховуватиметься, якщо сукупний доход на одного члена сім’ї не перевищує 85 грн.;
— мінімальна зарплата 140 грн. з 1 січня і 165 — з 1 липня;
— судові процеси з вибивання зарплатних боргів і одержання гарантованих бюджетом соціальних гарантій;
— а також численні передвиборні обіцянки зробити наше життя ще кращим, ситнішим і веселішим. Отож якщо не наїмося, то наслухаємося...
Що ви вважаєте позитивом року в державній
соціальній політиці, а що — негативом?
Валерій Сушкевич, голова комітету ВР з питань пенсіонерів, ветеранів та інвалідів:
— Позитив, на мій погляд, стосується насамперед законодавчої бази. У першому читанні ухвалено закон про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і про недержавне пенсійне забезпечення. Добре, що в наступному році Нацбанк усе-таки поділиться 200 млн. грн. доходів із бюджетом. Після переговорів з урядом було вирішено 160 млн. спрямувати на розв’язання проблем шахтарів, а 40 — на потреби інвалідів.
А взагалі, я вважаю, сьогодні недостатньо профінансовані питання, пов’язані з соціалкою. Вони не відповідають реаліям, подорожчанню життя... Не виконуються норми, пов’язані з такою соціальною категорією, як прожитковий мінімум.
Віктор Суслов, член комітету ВР з питань фінансів та банківської діяльності:
— Час зрозуміти, що ті заходи, які треба проводити для економічного розвитку держави, лежать саме у сфері соціальної політики. Звичайно, давно назріла пенсійна реформа. Адже врегулювання пенсійних проблем — це не тільки соціальна політика. По-перше, це створення умов для того, щоб розмір пенсії відповідав індивідуальному трудовому внеску, по-друге, це значні пенсійні накопичення на тривалий період. Адже те, що в Україні не накопичуються кошти у пенсійних фондах, на мій погляд, — один зі стримуючих чинників вітчизняного економічного розвитку. Немає джерел для інвестицій. Цього в нас не розуміють досі.
Говорячи про реформу оплати праці, знаходимо причину вузькості внутрішнього ринку. Неоподаткований мінімум у нас досі 17 грн. Україна — єдина країна у світі, яка оподатковує доходи, нижчі за офіційно встановлений мінімум зарплати. Все це призводить до вкрай низької платоспроможності населення.
Я б зазначив слабке кадрове забезпечення соціальних реформ. Очевидно, немає тямущих фахівців. Звідси, мабуть, недооцінка значення соціальних перетворень.
Юрій Донченко, член комітету ВР з питань соціальної політики:
— Позитивним вважаю прийняття цього року закону про державне страхування від нещасного випадку на виробництві. Цим законом у рамках солідарної системи розв’язується проблема виплати регресних позовів. Негативом соцполітики року, що минає, я б назвав ухвалення в першому читанні закону про пенсійне страхування. Він не принесе нашим громадянам позитивних моментів.
Іван Сахань, міністр праці та соціальної політики:
— Уряд і я, як міністр, у цілому не задоволені підсумками року. Хотілося в соціальній сфері досягти більшого. І все ж протягом року нам пощастило зробити серйозні кроки на шляху підвищення рівня життя людей. Підвищилися доходи населення, помітно зріс рівень номінальної та реальної заробітної плати. Знято нарешті проблему з виплатою регресів, допомоги безробітним, практично ліквідовані борги перед сім’ями з дітьми. Вперше нинішнього року запровадили соціальне страхування — і від безробіття, і від нещасних випадків на виробництві, і на випадок тимчасової непрацездатності.
Вдалося істотно зменшити напруженість на ринку праці. Якщо на початку року на робочу вакансію претендувало близько 20 чоловік, то сьогодні — близько 10.
До негативу я зарахував би те, що нам не вдалося ввести в дію закони про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і недержавне пенсійне забезпечення, хоча в першому читанні їх ухвалено. Та я не полишаю надії, що ВР ще цього скликання прийме ці закони в цілому.
Елла Лібанова, радник Президента з економічних питань:
— По-перше, потрібно стимулювати економічну активність працюючих громадян. Слід повністю змінити наше трудове законодавство. По-друге, необхідна реформа освіти. У нас багато юристів та економістів і дуже маленький відсоток інженерів. Про якість освіти в розвинених країнах судять за відсотком студентів, які вивчають саме інженерні науки. А в нас немає професійних кадрів для проведення економічних реформ.
Що ж до соціалки, то тут немає серйозних реформ — обмежуються косметичними ремонтами.