Оприлюднення вагової структури для розрахунку індексу споживчих цін в Україні на 2019 р. викликало широку дискусію в експертному співтоваристві.
Зокрема, в яких ще країнах частка витрат на продукти харчування та безалкогольні напої перевищує 45%? Про що свідчить питома вага алкоголю та тютюну більш як 8%? Чому у кошику впала вага житлово-комунальних послуг, що дорожчають рік у рік? Про це, а також про світову практику перегляду вагової структури споживчого набору - у цій статті.
Індекс споживчих цін (ІСЦ) розраховується Державною службою статистики України (ДССУ) відповідно до світової практики та рекомендацій міжнародних організацій. Саме цей індекс використовує НБУ для цілей своєї монетарної політики - таргетування інфляції. Своєю чергою, індекс інфляції базується на сукупній зміні середніх цін репрезентативного набору товарів і послуг. А сам репрезентативний набір формується на основі даних щодо споживчих витрат домогосподарств.
Важливо розуміти, що ваги в інфляційному кошику відображають усереднене споживання всіх українців, а не окремих осіб. У щоденному користуванні кожна людина надає перевагу різним продуктам і послугам - хтось більше любить рибу, а не м'ясо; декому подобається, коли у квартирі горять усі лампи, а інший віддає перевагу напівтемряві; а деякими товарами та послугами взагалі користується лише певна частка домогосподарств (оренда житла, манікюр, їжа для тварин).
Крім того, до усередненого споживчого набору входять товари тривалого користування. Наприклад, побутову техніку люди купують раз на кілька років, тому громадяни менш схильні слідкувати за цінами на них і включати до свого індивідуального набору, що формує їх особисте сприйняття інфляції. Адже, як правило, ми добре пам'ятаємо ціни на те, що купуємо регулярно: хліб, молоко, яйця, квиток на транспорт, житлово-комунальні послуги.
Нюанси методології
Перегляд ваг Держстатом (і, відповідно, визначення питомої ваги компонента в інфляції) індивідуальних цінових індексів для різних категорій товарів і послуг відбувається щороку. А сам список товарів і послуг переглядається статслужбою один раз на п'ять років. Зазначимо, що товар (послуга) включається у набір споживчих грошових витрат, якщо його вага у витратах становить не менш як 0,1%.
Востаннє споживчий набір переглядався 2017-го. І цьому передувала принципова зміна методології. До 2017 р. для розрахунку ваг окремих компонентів у індексі інфляції використовувалась інформація за результатами обстеження умов життя домогосподарств (ОУЖД). Результати цього спеціального опитування мали кілька суттєвих недоліків. Передусім у його вибірці був надлишок представників старших вікових груп, а рівень участі жителів великих міст був украй низьким.
Наприклад, згідно зі Стандартним звітом з якості державного статистичного спостереження ОУЖД, у 2017-му рівень участі в опитуванні у Києві становив лише 40,4%. Тобто з десяти відібраних учасників лише четверо погоджувалися брати в ньому участь. При цьому більш заможні прошарки населення взагалі неохоче беруть участь у докладних опитуваннях щодо своїх статків. Згідно з даними ОУЖД за 2017 р., опитані домогосподарства в тій же українській столиці в середньому за місяць витрачали менше, ніж сім'ї, що мешкають у Закарпатській чи Тернопільській області. Це виглядає дивним.
Тому з 2017 р. Держстат кардинально змінив підхід до вагової структури складових інфляції, - тепер вона будується на даних системи національних рахунків (СНР) щодо споживчих витрат домогосподарств відповідно до міжнародної класифікації індивідуального споживання за цілями (КІСЦ). У результаті вагова структура інфляційного набору наблизилася до споживання всіх домогосподарств. А сам показник почав точніше відображати інфляційні процеси.
Далі відбуваються певні коригування. Зокрема, з даних СНР виключаються витрати на наркотичні вироби, азартні ігри, страхування життя, товари власного виробництва, покупки українців за межами країни, плата за проживання у власному житлі. Натомість додають витрати іноземних громадян, здійснені на території України.
Дані за СНР публікуються із запізненням майже на рік, оскільки обробка величезної кількості статистичних даних потребує часу. Так, у 2019 р. основою для розрахунку ІСЦ є структура споживчих витрат за 2017-й. Однак це не є застарілою інформацією, оскільки статистичні відомства у своїх розрахунках актуалізують питомі ваги з урахуванням динаміки цін за цей проміжок часу.
Іншими словами, для розрахунку ІСЦ у січні 2019 р. вага кожної компоненти за 2017 р. множиться на зміну цін з 2017-го до грудня 2018-го. Потім отримані вагові коефіцієнти нормалізуються, тобто приводиться сума усіх ваг до 100% (див. рис. 1).
Їжа - найбільша стаття витрат для країн із низьким рівнем доходів
Необхідність їсти та пити є базовою потребою людини за пірамідою Маслоу. Тож передусім жителі планети задовольняють свої потреби у продуктах харчування та безалкогольних напоях. Що більше залишається на інші витрати, то багатші громадяни.
Україна - найбідніша країна в Європі. Частка продуктів харчування та безалкогольних напоїв у ІСЦ в Україні становить 45,4% (див. рис. 2). Як ми бачимо з рисунку, протягом останніх трьох років ця частка дещо зросла, що пов'язано зі стрімким подорожчанням продуктів харчування протягом цього часу.
Найближчі європейські сусіди за цим показником - Молдова (38,6%) та Албанія (40%). Сусідами України за часткою продуктів харчування в споживчому кошику є Камбоджа, Гана, Танзанія, Афганістан, Алжир, Єгипет. Водночас зазначимо, що ми далекі від таких украй бідних країн, як острівна держава Сан-Томе і Принсіпі та Південний Судан, де у людей на харчі йде майже три чверті витрат - 72,7 та 71,4% відповідно.
Водночас у країнах з високим рівнем доходів жителі значну частку грошей залишають у закладах громадського харчування. Наприклад, частка послуг ресторанів і готелів у ІСЦ жителів Швейцарії становить 9,4%, Великої Британії - 9,7, Австрії - 12, Ірландії - 18,8%. В Україні все скромно - лише 2,5%.
А от частка алкогольних напоїв і тютюнових виробів є в нашій країні вельми високою - 8,3%. Це суттєво більше, ніж відповідний показник у сусідніх країнах (Росія - 5,7%, Білорусь - 5,5, Молдова - 3,3%), але відповідає рівню багатьох країн - членів ЄС, де такі витрати можуть перевищувати 9% сімейного бюджету.
Чим це пояснити? Високими темпами зростання цін на тютюнові вироби в Україні, що викликано поетапним підвищенням акцизів на них. Так, на виконання зобов'язань України в рамках Угоди про асоціацію з ЄС акцизи на сигарети в нашій країні мають досягти
90 євро за тисячу до 2025 р., що також відповідає рекомендації ВООЗ - 70% від ціни. У 2017 р. частка акцизів у ціні сигарет становила в Україні 57%, тоді як у Росії, Білорусі та Молдові - 36, 32 і 42% відповідно (за даними The Tobacco Atlas).
Цікаво, що, незважаючи на суттєве збільшення цін в останні роки, частка витрат на алкоголь і тютюн серед українців практично не змінилася. Це може пояснюватися поступовим скороченням споживання тютюнових виробів. За даними Global Adult Tobacco Survey, 2017-го кількість жителів України, що курили тютюнові вироби, знизилася порівняно з 2010 р. на 19%, а загальна частка курців скоротилася до 22,8%.
Житлово-комунальний парадокс
Ще шість років тому витрати середньостатистичного українця на послуги ЖКГ впевнено перевищували 11% споживчого кошику. Нинішнього року питома вага розділу "житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива" в українському ІСЦ становила лише 4,9% і сьогодні є однією з найнижчих у світі. Найбільше витрачають на ці послуги жителі США, Великої Британії, Німеччини, Об'єднаних Арабських Еміратів, Ірану (понад 30%), найменше - Екваторіальної Гвінеї, Тонги та Південного Судану (2–3%) (див. рис. 3).
Така низька роль витрат на житлово-комунальні послуги у кошторисі провокує недовіру до індексу інфляції, адже ціни на ці послуги в Україні постійно зростають, а люди, за відчуттями, сплачують за ЖКП набагато більше. Спробуємо розібратися з цим феноменом.
Згідно з даними ДССУ (а саме: експрес-випуском "Про оплату населенням житлово-комунальних послуг"), у 2017 р. населенню України було нараховано до оплати за житлово-комунальні послуги 86 млрд грн. Але фактичний рівень оплати (нагадаємо, для розрахунку ІСЦ використовуються фактичні грошові витрати населення) становив лише 88%, тобто було сплачено 75,6 млрд грн. За даними СНР, загальні наявні доходи населення у 2017 р. становили 2008 млрд грн. Відповідно, для усередненого українця сплачена сума за ЖКП становила лише 3,8% наявних доходів.
Близькі цифри отримаємо й при порівнянні обсягів фактично оплачених населенням житлово-комунальних послуг з кінцевими споживчими витратами чи загальними витратами населення на придбання товарів і послуг за 2017 р., - 3,9 і 3,2% відповідно. Звичайно, як ішлося вище, для потреб розрахунку вагової структури ІСЦ суми витрат/кінцевого споживання проходять кілька коригувань. Але порядок наведених цифр свідчить, що частка нарахувань населенню за спожиті комунальні послуги загалом відповідає даним вагової структури інфляції.
Чому ж за відчуттями ми сплачуємо більше? Найголовніша причина - вже згадана невідповідність індивідуального споживчого набору та усередненого для всіх українських домогосподарств. Хтось платить за опалення 500 грн навіть у люті морози, а інший - 4000. Причому різниця в платіжках за опалення може залежати не лише від доходів, а й, наприклад, від енергоефективності будинку та площі помешкання.
До того ж варто враховувати, що навантаження житлово-комунальних витрат на сімейний бюджет протягом року нерівномірне. Так, упродовж 2017 р. такі нарахування в опалювальний період у середньому за місяць були у 2,2 разу вищими порівняно з відповідним показником у неопалювальний період (з травня по вересень включно). А люди схильні пам'ятати більші суми витрат порівняно з меншими.
Також радикально вплинули на структуру споживчого кошика громадян субсидії. Згідно з даними Держстату, 2017-го майже половина домогосподарств отримувала субсидії на оплату ЖКП. Їх загальний обсяг згідно з Річним звітом про виконання Державного бюджету України за 2017 рік від Державної казначейської служби України становив майже 70 млрд грн - майже стільки ж було нараховано населенню до сплати за спожиті послуги у 2017 р. (нараховані до сплати суми за спожиті послуги ЖКГ не враховували субсидій). Тобто приблизно половину таких витрат несли мешканці, а половину компенсувала держава із бюджету.
Порівняно з 2016 р. загальний обсяг субсидій збільшився на 58%, а охоплення домогосподарств програмою субсидій було найвищим саме 2017-го. Нагадаємо, що до цього року субсидії переважно сплачувалися державою напряму постачальникам комунальних послуг. Відповідно, обсяг субсидій не включається до розрахунку ані кінцевих споживчих витрат, ані грошових витрат населення.
Відповідно, монетизація субсидій, запроваджена у 2019 р., ймовірно, змінить ситуацію, але на вагах це відобразиться лише у 2021 р.
Нарешті, має місце і більш ощадливе споживання домогосподарствами ресурсів на тлі збільшення тарифів, - це ще одна причина скорочення частки витрат на комунальні послуги в кінцевих споживчих витратах та у ваговій структурі ІСЦ. Зокрема, згідно з даними НАК "Нафтогаз України" споживання газу населенням у 2017-му скоротилося на 6% порівняно з попереднім роком.
Решта - як у сусідів
Частка витрат на непродовольчі товари та послуги в Україні мало відрізняється від сусідніх країн (див. рис. 4).
Так, питома вага одягу та взуття в ІСЦ становить 5,3%. Суттєвий вплив на роль цієї компоненти в різних країнах, серед інших чинників, мають кліматичні умови країн. Частка витрат на одяг і взуття в Україні загалом відповідає країнам зі схожими кліматичними умовами: у Туреччині - 7,2%, Латвії - 6, Польщі - 5,7, Румунії - 5,6, Словаччині - 4,4%.
Частки витрат на охорону здоров'я та транспорт у 2017 р. також дещо знизилися порівняно з попередніми роками. Перехід на СНР у 2017-му сприяв точнішому відображенню витрат на ці компоненти. Зокрема, було збільшено вагу палива, яке купують переважно більш заможні громадяни з власним авто. Також збільшення витрат на охорону здоров'я відображало поширення платних медичних послуг. Загалом частка витрат українців на ці компоненти відповідає значенням як сусідніх країн, так і інших держав світу зі схожим рівнем економічного розвитку.
Як бачимо, вагова структура для розрахунку ІСЦ у цілому відображає стан соціально-економічного розвитку країни. Це також підтверджується міжнародними порівняннями, а щорічний перегляд вагової структури є необхідною умовою підтримання актуальності таких розрахунків.