У невелике приміщення з вибіленими стінами й високими, майже до стелі, вщент забитими грубезними теками шафами ведуть залізні двері з кодовим замком. Відразу відчуття недоступності й секретності. Однак за дверима Борис Михайлович уже розкладає різні схеми, договори, друковані матеріали, що стосуються його дітища - наносупутника PolyITAN-2. Він зустрів мене з невеликою картонною коробочкою кубічної форми в руках.
"Потримайте і ви, - пропонує Борис Михайлович. - Цей куб розміром 10х10х10 см, або ж 1U. Саме така одиниця вимірювання є визнаною для супутників формату CubeSat. Його вага - 1 кг. PolyITAN-2 - розміром 2U, тобто має прямокутну форму і важить вдвічі більше. Наша команда довго думала, як назвати супутник. У результаті взяли частину слова "політехнічний" і абревіатуру від "технологічний автоматичний наносупутник". Так і нарекли. Це не просто космічний транслятор інформації, а інтелектуальний робот, здатний виконувати свою роботу чітко, як автомат: самостійно підзаряджатися і працювати на великих відстанях".
Керівник проекту розповів, що це вже другий супутник, розроблений у стінах КПІ. Перший - PolyITAN-1, випущений у "відкрите плавання" наприкінці червня поточного року, четвертий місяць успішно досліджує земну атмосферу. Другий - більший за розміром і вдосконалений - представлятиме український технічний виш серед 50 інших, переважно європейських, університетів у травні 2015 року в рамках космічної ініціативи QB-50. Проект фінансує Європейська Комісія в межах 7-ї Рамкової програми з розвитку наукових досліджень і технологій. Крім того, активно співпрацюємо з бінаціональною компанією "Алкантара Циклон Спейс" (АЦС) та Інститутом фон Кармана (ІФК) у Брюсселі. Останні в січні 2014 року вже офіційно уклали контракт на надання пускових послуг для QB-50. Супутник призначений для того, щоб досліджувати нижні шари атмосфери - термосферу та іоносферу. Однак один супутник формату CubeSat замалий для подорожей на велику відстань і значний період часу. Тому майбутня космічна місія триватиме три місяці на низькій орбіті за 320 км від Землі і носитиме більше освітній та практичний, ніж науковий характер. Проте проект матиме й історичну цінність - як наймасовіше угруповання малих супутників на низькій орбіті.
"На останньому жовтневому семінарі в Бельгії ми підтвердили свою участь у QB-50. Обравши для себе навантаження, не маємо права його не виконати. Тому нашим пріоритетом нині є робота над фіпексом - невеликим структурним елементом супутника для дослідження концентрації таких частинок, як атомарний кисень, азот і ксенон. Уся отримана інформація записуватиметься в архів центрального бортового процесора і за допомогою плати радіоканалу передаватиметься на Землю. Також маємо забезпечити отримання інформації від нашого супутника з тієї точки орбіти, де він перебуває, і розсилання її в банки даних усіх університетів, що беруть участь у проекті. Це одна з кінцевих цілей", - коментує ситуацію Борис Михайлович.
Як відомо, у кожної медалі дві сторони, і одна з них обов'язково зворотна. Фінансування таких розробок і проектів у нашій державі не просто бажає бути кращим, а взагалі бажає хоча б якось бути. Київська політехніка на свої ж дослідження коштів не виділяє зовсім, а Міністерство освіти і науки підживлює хіба що крихтами. В офіційному договорі про участь у QB-50 чітко вказано, що всі університети повинні зробити внески в сумі 20 тис. євро. Ці кошти йтимуть за забезпечення корисного навантаження під час запуску супутника на орбіту. Інші витрати, пов'язані із запуском та транспортуванням, Інститут фон Кармана бере на себе. Тож лишається тільки розробка, на яку теж, ні багато ні мало, за приблизними розрахунками потрібно 60-80 тис. євро, а за європейськими стандартами - цілих 400 тис. євро.
"Нам непросто знайти вихід, бо Державна казначейська служба грошей не виділяла, і практично немає можливості, щоб через це відомство було оплачено такі послуги. Більша частина коштів потрібна для придбання всіх комплектуючих супутника, які ми замовляємо за кордоном. Спонсорська підтримка нам життєво необхідна. PolyITAN-2 став одним із переможців конкурсу Sikorsky Challenge, що майже місяць тому відбувся в нашому університеті. Це один із заходів, на якому можна знайти реальних спонсорів для втілення своїх задумів та стартапів у життя. Однак не все сталося, як гадалося: Фонд імені академіка Михалевича запланував дати нам 500 тис. грн, але фінансового підтвердження цього ми й досі не отримали".
Михайло Борисович уважно гортає договір "про наміри" із вказаним венчурним фондом і звертає увагу на найважливіші місця в документі. Виявляється, що фонд може відмовитися від фінансування проекту за невиконання встановлених умов, серед яких головними є надання бізнес-плану та фінансового проекту розробки у визначений проміжок часу. У договорі також прописано, що остаточні рішення може ухвалювати тільки рада фонду.
"Якщо протягом місяця фонд не побачить позитивної динаміки в розробці супутника, він має повне право відмовитися від неї як від претендента на фінансування, - зазначає Б.Рассамакін. - А в нас просто немає можливості скласти бізнес-план, бо на це теж потрібні кошти. Ми, звісно, боремося з обставинами і щосили намагаємося завершити проект. Інакше доведеться просто відмовитися від участі в QB-50. Я навіть не можу уявити, якими проблемами для державного престижу в сфері науки це може обернутися. Залишиться тільки один вихід: деякі іноземні університети хочуть підписати з політехнікою угоди про навчання своїх студентів на нашому першому орбітальному супутникові. Йдеться, зокрема, про китайські виші. Тому Міжнародний QB-50 - це хороший шанс для нас проявити себе. Він потрібен нам, щоб не стати виконавцями китайських замовлень. Уся команда сподівається на продовження фінансування і робить усе можливе, щоб Україна все ж таки гідно закінчила проект і представила себе в Міжнародному проекті".