Якщо одна розвинена країна відстає від іншої в сфері науки, таке, як правило, трапляється тоді, коли уряд сам вирішує, що відкривати вченим. Іншими словами, коли занадто багато грошей витрачається на конкретні проекти і занадто мало на науку як таку. (Закон Паркінсона)
В нашому житті дзеркала відіграють неабияку роль. У когось роки пробігають перед люстерком, у інших - життя проходить у скельцях вітрин. В астрономів перед дзеркалами пишно велично постає Всесвіт. Власні інтереси ці люди присвячують зорям, малим планетам, космічним променям, сонячному вітру. Як захоплено зазначив Олесь Гончар у романі "Циклон", "астрономи пишуть Сонце".
Одного негожого дня космічних дослідників повернули до проблем земних, як космонавтів у романі Станіслава Лема "Повернення з зірок". Над дзеркалами старими, які мандрували з Німеччини дорогами війни, і новими, зробленими в Росії й Україні, пролягла тінь невігластва і байдужості. Калькуляція, проведена в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту, показала, що затрати на утримання НДІ "Кримська астрофізична обсерваторія" обтяжують його статки. Утримання майже 300 співробітників, з яких половина - науково-технічні працівники вищої кваліфікації, та обслуговування 26-ти телескопів пробиває діру в бюджеті. От і виникла ідея "оптимізувати" роботу наукової установи шляхом "припинення НДІ "Кримська астрофізична обсерваторія" та приєднання до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка".
У 2013 році обсерваторію передбачається профінансувати лише на 50% порівняно з минулим роком. Із восьми наукових тем обсерваторії (окремі з них мають світовий рівень) міністерство фінансово підтримало лише одну. Як наслідок -- половина працівників обсерваторії найвищої кваліфікації залишилися без засобів існування.
Чому так сталося? Відповідь дуже проста: фундаментальна наука значно складніша, ніж уявляють собі деякі чиновники міністерства. Попри всі намагання дотепер об'єктивної системи оцінок нового знання не існує, оскільки тут часто більш важливими є не кількісні, а якісні показники, які не піддаються вимірам. Значення тієї чи іншої наукової ідеї іноді можна оцінити лише через багато років, а то і десятиріч. Наприклад, роботи великого російського математика Лобачевского були визнані лише через 10 років після його смерті. Не має також нічого дивного, що Росія недавно відмовилась від використання в своїх академічних установах "показників результативності наукової діяльності".
Внаслідок утилітарного конкурсного підходу до науки, вчений, котрий проводить фундаментальні дослідження високого рівня (перш за все, науково-природничого напрямку), може стати неконкурентноспроможним у порівнянні з заробітчанами на паранауковій панелі. Паранауковці зараз ростуть на підкинутих грантах, як на дріжджах. Грантах, які сприятимуть виробництву в Україні непотрібних товарів, як-то білково-вітамінних концентратів, преміксів і БАДів замість натуральної продукції. Науковці-аграрії, залежні від грантів, не перешкоджатимуть, а навіть сприятимуть, захопленню ланів соєю і кукурудзою для європейського дизельного пального. Науковці-енергетики дадуть добро на затоплення ще десятків шахт замість розробок технологій запобігання вибухам метану. Як саме вигравалися конкурси на фінансування кліматичних досліджень, варто дізнатися з фільму С. Надєждіна "История одного обмана, или глобальное потепление". За такої реформи економіка стане розвиватися під контролем закордонних експертів, які працюватимуть під орудою закордонних політиків.
У зв'язку з цим процитуємо роздуми про науку російського доктора біол. наук В. Сонькіна: "Наука рисует "картину мира", но это полотно нельзя повесить на стену Эрмитажа, Лувра или Кремля. Нельзя продать или сдать в аренду. Нельзя заложить. Вообще нельзя "обналичить"… Ничего материального, вещественного, такого, что можно взять в руки или продать, академическая наука не производит. Научные теории не патентуют. Они ничего не стоят, потому что бесценны. Разнообразные производства могут быть построены на основе научных идей, и могут быть (а могут и не быть!) прибыльными, но сама по себе наука прибыльной быть не может по определению - иначе это не наука, а изобретательство (теперь модно говорить "инновационная деятельность")… В последние годы все больше заметно стремление чиновников перевести финансирование науки на "конкурсную" основу. Это, якобы, повысит объективность и создаст некоторую законную основу для распределения государственных средств. На самом деле, это создаёт неопределенность и нервозность в научной среде, и больше ничего. Если для прикладных задач такой подход и приемлем (тоже с большими оговорками!), то для истинной академической науки - сущая беда".
А тепер повернемося до наших реалій спочатку калькулятивно, а потім -- з висновками.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) України у 2011 р. у фактичних цінах становив 1 трильйон 316,6 мільярдів гривен. З них обсяг фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт за рахунок державного бюджету -- 3860 млн. грн. (0,29% ВВП). Це в шість разів менше, ніж передбачає Закон України "Про наукову і науково-техничну діяльність", у відповідності з яким "держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту України".
Чисельність науковців-дослідників в Україні з 1991 р скоротилася втричі. Всього в наукових установах і організаціях державного, підприємницького і освітянського секторів науки працює 135 тис. осіб (0,7% зайнятого населення), з них 70 тис. осіб - дослідники (16 тис. кандидатів наук, 4 тис. докторів наук і 50 тис. виконавців наукових і науково-технічних робіт без наукового ступеню). Багато це чи мало? Для порівняння - в сусідніх країнах скорочення науковців протягом останніх десятиліть було значно меншим, ніж в Україні, і на сьогодні чисельність працівників наукових організацій в Росії і Білорусі становить 1,1% та 1,3% від зайнятого населення, їх державне фінансування - 0,57% 0,76 від ВВП, що в 2-3 рази вище, ніж в Україні.
Прояви тотального зменшення ролі науки в суспільстві стають все більш загрозливими в Україні. (Щоб у цьому переконатися, достатньо просто подивитися телевізор). Якщо не вжити негайних заходів, спрямованих на підтримку фундаментальної науки, її в нас взагалі не стане. Для підготовки повноцінного вченого після ВНЗ потрібно не менше, ніж 10 років. Проте внаслідок різкого падіння престижу наукової праці талановита молодь в науку не йде, а число вчених старшого покоління, котрі ще здатні чомусь навчити, на жаль, зменшується в силу природних причин. Скорочення фінансування ще й штучно прискорює цей процес. Без наукових шкіл сучасну науку і високі технології не створити, бо навчити думати та кваліфіковано працювати можна тільки завдяки безпосередньому спілкуванню вчителя з учнем.
Сучасна фундаментальна наука забезпечує високі технології, якісну освіту, високу культуру, здорове суспільство з відповідними моральними та духовними цінностями. Без сформованої наукою "картини світу" уніфікується особистість і кожен ризикує стати іграшкою у руках пройдисвітів і шарлатанів.
Яким чином все це можна оцінити?
Не викликає сумніву, що давно вже назріла реформа науки в Україні. Без розробки критеріїв продуктивності науково-дослідницької праці і вагомості результатів, які отримуються, також не обійтись. Проте це треба робити публічно в тісному контакті з науковцями. Тільки так можна уникнути ролі слона в посудній крамниці.
Чи не час Кабміну "подивитися в дзеркало", осмислити свої розпорядження, які ґрунтуються на засадах, котрі не можуть зрозуміти ні науковці, ні українське суспільство?