Пов’язка Феміди сповзає
на рот, коли та підморгує закону.
Геннадій Малкін
«Наука на полі чудес» — у публікації з такою назвою («ДТ», №35, 2009 р.) йшлося про нечуваний дерибан земель наукового центру НАН України. Ця земельна справа, як, мабуть, ніяка інша, протягом останнього часу набула гучного суспільного розголосу. Тема отримала продовження в №41 (2009 р.) нашого тижневика. Однак, хай як це прикро, розкраданню державної землі досі не покладено край.
Вілли на ріллі
Певне, ця земельна оборудка не мала б такого гучного розголосу (хіба когось нині здивуєш фактами земельного дерибану, а надто в Києві та столичній області?), якби йшлося не про особливо цінні землі, якими є селекційні поля ДП «Державне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі — ДСВ ІФРГ). Колекцію сортів та гібридів, створених ученими інституту, визнано національним надбанням. ДСВ ІФРГ — єдина база орних земель НАНУ, науковий центр із багаторічною історією. За значущістю для дослідження проблем землеробства, рослинництва, фізіології, генетики та селекції рослин його прирівнюють до всесвітньо відомої Ротамстедської дослідної станції, що у Великобританії. Саме на дослідних полях ДСВ ІФРГ вирощується оригінальне високоякісне насіння, яким забезпечуються всі насіннєві господарства України. І ось землі, на яких, образно кажучи, народжується наш завтрашній коровай, місцева влада вирішила забрати під забудову. Чи приходила в гарячі голови ініціаторів такого рішення думка — а які наслідки це може мати для держави? Мабуть, не зайво нагадати слова заступника директора Інституту фізіології рослин і генетики, члена-кореспондента НАНУ Віктора Швартау: «Таке рішення — ніж у серце зернової України. Ці землі воістину безцінні. Їх відчуження призведе до того, що Україна уже в найближчі роки може втратити незалежність із селекції вітчизняних сортів пшениці. Ми вже втратили її стосовно гібридів кукурудзи, соняшнику, овочевих культур. Нині перед державою виникла загроза втратити власну насіннєву базу. Це матиме катастрофічні наслідки…»
Коментуючи ситуацію із захопленням землі науково-експериментальної бази НАНУ, відомі вчені-академіки дали цьому однозначне визначення — рейдерська атака на продовольчу безпеку держави. Проти незаконного відчуження академічної землі виступили десятки наукових установ країни, під зверненнями у вищі державні інстанції, до президента та прем’єр-міністра підписалося майже півтори тисячі науковців. Проте, хоч як дивно, реакція з боку найвищого керівництва на цей земельний «беспредел» не йде в жодне порівняння, приміром, із тією, яку ми спостерігали при звільненні з посади одіозного ректора В.Скопенка, коли президент прибув до червоного корпусу університету, аби перед ошелешеними професорами і доцентами особисто оголосити «вирок», тобто указ про звільнення. Вочевидь, через кволу реакцію «верхів», у Глевасі продовжують чинити беззаконня.
Про суть протистояння між Глевахівською селищною радою та НАНУ за «наукову» землю ми вже писали. Нагадаємо, що воно триває ось уже два роки, відколи керівництво місцевої влади затіяло судовий процес з метою заволодіння землями науково-експериментальної бази Академії наук. На початку минулого року Глевахівська селищна рада звернулася до суду з позовом про вилучення в ДСВ ІФРГ земельної ділянки площею близько 1000 гектарів, тобто фактично всієї землі, що належить НАНУ. Васильківський міжрайонний суд відмовив селищній раді у вилученні державних земель і водночас визнав недійсним державний акт на право постійного користування землею. У вересні минулого року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області скасувала рішення Васильківського міжрайонного суду від 28.05.08 р. і закрила провадження у справі.
Тоді селищна рада подала позов до Господарського суду Київської області з вимогою вилучити у ДСВ ІФРГ земельну ділянку площею майже 400 га і визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею. Обласний Господарський суд вирішив справу напрочуд оперативно, повністю задовольнивши позовні вимоги Глевахівської селищної ради. При цьому, як зазначили юристи-експерти, було порушено цілу низку норм матеріального права. (Про це детально йшлося в попередніх публікаціях.)
27 травня ц.р. Вищий господарський суд України, розглянувши касаційну скаргу НАН України, скасував рішення Господарського суду Київської області і ухвалив нове, яким відмовив Глевахівській селищній раді в задоволенні позову до ДСВ ІФРГ. Проте програти справу, вочевидь, не входило в плани керівництва селищної ради та тих, хто диригує процесом відчуження землі дослідного підприємства. Глевахівська сільрада оскаржила ухвалу Вищого господарського суду у Верховному суді. Постановою ВС України від 18 серпня ц.р. землі науково-експериментальної бази НАНУ — майже 400 га — передано в комунальну власність Глевахівській селищній раді.
За позовом третьої сторони — науково-інженерного центру «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Є.Патона (вилучена земельна ділянка слугує захисною зоною, оскільки тут розташовано полігон для випробувань і склад вибухових матеріалів) — Вищий господарський суд 08.10.09 р. скасував постанову Київського міжобласного апеляційного суду та рішення Господарського суду Київського області, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції — Господарського суду Київської області.
Селищна рада стоїть на своєму і подає касаційну скаргу до Верховного суду на постанову Вищого господарського суду від 08.10.09 р.
Тим часом стало відомо, що Васильківська міжрайонна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом внесення службовими особами Глевахівської селищної ради до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та видачі неправдивих документів за ознаками злочину, передбаченого ч.1
ст. 366 КК України. У ході розслідування цієї кримінальної справи перевіряється, крім іншого, законність рішень Глевахівської селищної ради про передачу у приватну власність земельних ділянок. На підставі виявлених порушень Васильківська міжрайонна прокуратура підготувала 15 позовних заяв про скасування рішення селищної ради щодо передачі безоплатно (дивовижна безкорисливість!) у приватну власність земельних ділянок під забудову та визнання недійсними державних актів на право власності на землю.
Однак незважаючи на те, що судовий марафон іще триває (а отже, відсутні правові підстави для приватної забудови), будівельні роботи на захоплених ділянках ведуться повним ходом. На ріллі, де донедавна колосилися елітні сорти пшениць, виростають приватні будинки та вілли «скоробагатьків». Забудовників не зупиняє навіть попереджувальний знак «Заборонена зона», вони явно квапляться. Очевидно, будучи цілковито впевненими, що по їхніх хоромах не пройдуться бульдозерами. До речі, такий радикальний метод боротьби із самозахопленнями, як примусове знесення незаконно побудованих дач та інших будівель, уже практикується в наших сусідів — росіян.
Замість наукового полігона — сміттєзвалище?
Козирною картою у претензіях Глевахівської селищної ради в особі її голови О.Шепеленка до ДСВ ІФРГ є твердження про «нецільове використання землі». А щоб у разі чого завжди було чим крити, на одному з дослідних полів інституту він ініціює облаштування сміттєзвалища. При цьому в незаконному створенні смітника звинувачує дирекцію ДСВ ІФРГ. Мовляв, погляньте, що робиться на землях Академії наук — забур’янені, засмічені, наукою там і не пахне!.. Зрозуміло, що місцеві жителі також нарікають на сусідство зі сміттєзвалищем, від якого, особливо літньої пори, вітер доносить страшенний сморід. Звісно, це призводить до забруднення значної території, завдає шкоди довкіллю.
Керівництво інституту запевняє, що на неодноразові звернення директора ДСВ ІФРГ М.Брухова до контролюючих органів щодо закриття сміттєзвалища та притягнення винних за його утворення до відповідальності ніхто не реагує. Триває затяжне листування дослідного виробництва з різними контролюючими організаціями та інстанціями щодо вирішення проблеми зі сміттєзвалищем, проте домогтися його ліквідації так і не вдалося. У листах, зокрема, йдеться про те, що «сміття вивозиться з с. Глеваха та с. Іванковичі незважаючи на відповідні приписи екологічної інспекції та санепідстанції» (вказуються навіть номери машин та прізвища водіїв), що посіви знищуються автомобілями, які привозять сміття на «ліве» звалище, більше того, асенізаційні машини зливають на поля нечистоти.
В ході цього листування несподівано з’ясувалася цікава деталь. Однією з перевірок районні правоохоронці встановили, що ініціатива щодо облаштування сміттєзвалища, в чому тривалий час звинувачували ДСВ ІФРГ, насправді належить керівництву місцевої влади. Селищна рада має всі необхідні для цього документи, а тому звалище цілком законне — розводять руками контролери.
Розуміючи, що домогтися вирішення цієї проблеми на місцевому рівні не вдасться, керівництво інституту звернулося до народного депутата України Костянтина Бондарєва, який направив депутатське звернення до Міжрайонної природоохоронної прокуратури з проханням притягти О.Шепеленка до кримінальної відповідальності та вжити заходів прокурорського реагування щодо закриття звалища та відшкодування завданих збитків.
Задля всебічного та об’єктивного з’ясування спірної ситуації, що склалася навколо землі науково-експериментальної бази НАНУ та перевірки законності ухвалених рішень, відповідні запити голови Тимчасової слідчої комісії ВР України з питань розслідування фактів порушення посадовими особами земельного законодавства в Київській області — народного депутата К.Бондарєва направлено до Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Київській області та інших державних інстанцій. Варто зазначити, що лише після того, як цією земельною справою зацікавилася Тимчасова слідча комісія ВРУ, припинився шалений тиск на інститут з боку певних правоохоронних структур. Це дає підстави для висновку, що «деякі співробітники МВС фактично виконують замовлення окремих фігурантів цієї справи», вважає народний депутат. Як, зрештою, ніхто не має сумнівів і в тому, що ця земельна справа має політичний відтінок. Певні політичні сили та окремі політики використовують її в своїх особистих інтересах. Як і окремих посадовців, приміром того ж таки голову селищної ради, відводячи йому роль того, хто «підносить патрони».
«Цей прикрий випадок є підтвердженням того, що в державі немає влади. А тому знайти управу на правопорушника практично неможливо. Судова гілка влади в нас дуже слабка, — вважає народний депутат К.Бондарєв. — Суди приймають рішення, за які ніхто не несе відповідальності. Тому я звернувся до Вищої апеляційної комісії і до профільного комітету Верховної Ради, щоб розібралися, як таке може бути, що прийняли одне рішення, потім інше, затим іще інше... І цей бардак ми називаємо правосуддям?..»
Наостанок — анекдот «з бородою», який нагадав нам один із читачів «ДТ».
Суддя звертається до підсудного: «Ваше останнє слово». Злочинець: «70 тисяч». Суддя: «Ви визнаєте себе винним?». Злочинець: «Ні». Суддя: «Як мовиться, «на нет и суда нет».
Замість постскриптуму. 1 грудня парламент «провалив» (як і слід було очікувати) законопроект під номером 3428 щодо боротьби з хабарництвом. Згідно з ним чиновника, якого спіймають на отриманні хабара на суму 10 тисяч доларів і більше, чекає покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна і без права амністії. А якщо за такі протиправні дії будуть схоплені за руку слідчий, прокурор або суддя — їм «світить» довічне ув’язнення (з конфіскацією майна і без права амністії). Суворо, але справедливо. До речі, цей законопроект раніше був підтриманий Верховною Радою в першому читанні. Його автор — голова комітету з питань національної безпеки та оборони Верховної Ради України кандидат у президенти Анатолій Гриценко пообіцяв іще раз внести цей законопроект на розгляд на наступній сесії ВР.