Людство переживає постіндустріальний етап свого розвитку. Особливої актуальності у країні, інтелектуальна еліта якої через історичні обставини століттями орієнтувалася на роботу на чужі столиці та наукові центри, набуває проблема серйозної інвентаризації цивілізаційних досягнень українства. Образ сучасної України буде неповним, якщо не забезпечити об’єктивну наукову інтерпретацію складних і нерідко трагічних явищ історії, заповнити численні білі плями, дезавуювати хибні або поверхневі оцінки, зняти пелену тенденційності та заполітизованості в оцінці великих діянь українського народу в цілому й окремих його представників зокрема.
Нова книжка відомого політика голови Міжнародного економічного комітету кандидата історичних наук Ігоря Шарова «Вчені України: 100 видатних імен» саме й є черговою сходинкою у великотрудній справі постіндустріальної «інвентаризації». Присвячена другу, колезі та наставникові автора академіку Іванові Курасу, книга репрезентує сто видатних учених України — гордість, славу і духовне багатство української нації.
Свою роботу у сфері популярної історії Ігор Шаров розпочав кілька років тому. Його три досить масивні томи «100 видатних імен України», «100 визначних місць України» і «100 сучасників: роздуми про Україну» 2004 року було перевидано, що свідчить, по-перше, про вдало обраний формат, а по-друге, про доступність викладу й актуальність систематизації знань про Україну та її видатних представників.
У своїй новій книжці автор підкреслює, що писати про діяльність ученого треба, «мову звітів перетворюючи на цікаву, захопливу розповідь про винаходи та відкриття».
Іноді ж розповідь Ігоря Шарова не тільки захоплює, а й ставить під сумнів усталені погляди на роль окремих особистостей у науковому прогресі й їхньому внеску у винаходи, що помітно вплинули на долю людства. Приміром, у книжці йдеться про значення роботи нашого земляка Івана Пулюя у відкритті та вивченні рентгенівських променів. Погоджуючись із низкою дослідників, Ігор Шаров уважає внесок Рентгена у вивчення Х-променів «явно завищеним»: «Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Хоч як дивно, певний час він заперечував вивчення механізму явищ, у тому числі й нововідкритих променів».
Уже через півтора місяця після першого повідомлення Рентгена Іван Пулюй обнародував свою наукову працю, присвячену вивченню Х-променів. У ній набагато глибше, ніж у статтях Рентгена, аналізуються природа й механізми виникнення променів. Крім того, пулюївські рентгенограми мали вищу якість, довго залишалися неперевершеними за технікою виконання. Показово й те, що Пулюй першим у світі зробив знімок повного людського скелета.
Ігор Шаров пропонує увазі читачів версію: Рентген познайомився з Пулюєм під час роботи в лабораторії Кундта й проводив досліди з катодними трубками під його впливом. Пропонує саме як версію! І водночас наводить думку Гельмута Ліндера про те, що шлях, яким Рентген прийшов до свого відкриття, є загадковим: працюючи в лабораторії, він перебував у цілковитій ізоляції від зовнішнього світу, записи про свої спостереження тримав у секреті й заповідав спалити відразу після своєї смерті; посилаючись на досліди попередників у сфері газорозрядних процесів, Рентген, проте, ніколи не згадував імені Пулюя, хоча в той час український учений був одним із найавторитетніших наукових світил Європи.
Усе сказане дало підставу авторові книжки «Вчені України: 100 видатних імен» зробити висновок, що Івана Пулюя аж ніяк не менше, ніж Рентгена, можна вважати основоположником науки про рентгенівські промені. І ще один цікавий факт дізнаємося ми від Ігоря Шарова: Іван Пулюй виступав за відродження української державності; володіючи 15 мовами, серед яких старогрецька й староєврейська, він зробив вагомий внесок у розвиток духовності свого народу: понад 20 років він творчо співробітничав із Пантелеймоном Кулішом у роботі над перекладом Біблії українською мовою!
Узагалі діапазон талантів українських учених вражає. Наприклад, діаграми видатного математика Георгія Вороного використовуються в теоретичній комп’ютерній науці. Багато дослідників датують народження обчислювальної геометрії саме моментом, відколи діаграмами Вороного стали повсюдно послуговуватися під час конструювання геометричних алгоритмів, зазначає Ігор Шаров. Інший відомий математик Михайло Остроградський мало того, що вивів формулу перетворення подвійних інтегралів у потрійні, він ще й створив ефективну школу прикладної механіки. Його учнями були видатні вчені І.Вишнеградський, М.Петров, Д.Журавський, Г.Паукер, М.Ястржембський, С.Кербедз.
Автор, розповідаючи про героїв своєї книжки, наводить цікаві подробиці. Стаття про конструктора важких танків Миколу Духова не схожа на сухий текст з енциклопедії. З розповіді про видатного конструктора читач дізнається, що ще хлопчиком Микола Духов захоплювався радіосправою: з алюмінієвих пластинок вирізував потрібні деталі, ізоляційні планки робив із проварених у парафіні дощечок, а конденсатором слугувала фольга з обгорток від цукерок.
Погодитеся, дуже важко уявити в якійсь квінтесенції наукову думку, досягнення і біографію кожної персоналії. Звичайно, перед автором стояло важке завдання: вмістити в невеличкий текст статті найголовніше. Утім, скрізь можна знайти сконденсовану інформацію, яка дає уявлення про значущість тієї або іншої постаті в історії науки. При цьому, що важливо, самий стиль і спосіб викладу пробуджують у читача бажання дізнатися про конкретного вченого, про його діяльність і життя набагато більше, ніж розповідається у статті. Кому адресоване це видання? Очевидно, що це свого роду посібник для студентів вузів, учнів шкіл, усіх тих, хто цікавиться історією, біографіями та відкриттями вчених. По суті ж, перед нами унікальне поєднання довідника, підручника й подарункового видання.
Окремо зазначимо: Ігор Шаров пише й про сучасних учених: директора Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України доктора філологічних наук Миколу Жулинського; доктора історичних наук Івана Кураса; директора Інституту філософії імені Г.Сковороди НАН України доктора філософських наук Мирослава Поповича; доктора фізико-математичних наук Володимира Семиноженка... Звісно ж, гостро порушуються в цих статтях і проблеми сучасної української науки. Відомий у світі вчений-біолог Дмитро Гродзинський розмірковує на сторінках книжки про місце науки в шкалі цінностей для держави, про відтік здібних молодих учених в інші країни, про «фактично повне припинення розробок у сфері не тільки фундаментальних, але й прикладних наук, поступове зниження рівня освіти».
Слова відомого біолога, сказані кілька років тому, на жаль, продовжують бути актуальними й тепер: «...Ми при своїй бідності готуємо кадри вчених для інших, багатих, країн і, одержуючи іноді гранти, працюємо знову ж на них. У результаті практично гинуть наукові школи України, які мали світове визнання. І саме в цей час у науці здійснюються надзвичайно важливі відкриття, що докорінно змінюють технології й переводять людство з ери індустріальної в еру високих технологій...»
Про імена, що творять завтрашню славу української науки, будуть написані книжки, вони обов’язково потраплять в енциклопедії та довідники. Головне, щоб держава й суспільство створили такі умови, за яких цих імен було б більше.