На запитання депутата Волкова «Куди йде Україна?», яке схвилювало всіх, є ще одна відповідь: вона взагалі нікуди не йде — країна стоїть і дивиться вслід від’їжджаючому поїзду, в першому вагоні якого мчать у блакитну далечінь Китай та Індія, місця в літерному вагоні давно зайняли США, Японія та Європа, а за останнім вагоном дедалі енергійніше мчить, намагаючись зачепитися за підніжку, Росія. При цьому всі згадані країни керуються, як любить повторювати наш президент, одною дорожньою картою — нарощують економічний потенціал, розвиваючи інноваційні технології, і передусім технопарки. На це уряди не шкодують коштів...
Українські вчені, які нещодавно побували в місті Дзі Нань (провінція Шаньдунь, Китай) познайомилися з роботою китайсько-українського технопарку. За дев’ять місяців китайці спроектували і побудували найсучасніший будинок площею 128 тисяч квадратних метрів. Для порівняння: усі будинки гіганта НАНУ — Інституту електрозварювання імені академіка Є.Патона — займають приблизно таку ж площу. Китайці не заощаджують і на фінансуванні роботи технопарку — за рахунок бюджету міста забезпечується близько 80 відсотків проекту, за рахунок провінції — 15 і за рахунок держави — п’ять.
У роботі технопарку беруть участь Національний технічний університет України «КПІ» зі своїми високотехнологічними розробками, Херсонський університет (із текстильними проектами) і навіть Харківський інститут шовківництва, який розробив біологічно активні речовини, що значно збільшують продуктивність шовкопрядів. Українські вчені усвідомлюють, що в найближчій перспективі їхні унікальні знання будуть використані в інтересах Китаю і їх викинуть як непотрібний шлак. Але виходу немає — ситуація в країні і ставлення до науки у наших нуворишів такі, що доводиться шукати докладання сил хоч десь. Не до жиру...
На початку року міністр фінансів Віктор Пинзеник повідав країні про те, що жоден із проектів наших технопарків не працює, а от пільги з бюджету ці вчені ну просто гребуть лопатою. Інший молодий реформатор Микола Томенко був ще більш категоричний. На запитання про те, що збирається влада робити з технопарками, відповів: нічого не збирається — їх просто не буде. А скільки було технопарків, стільки буде кримінальних справ...
Гоніння на технопарки з подачі своїх міністрів фінансів й економіки почала ще Юлія Тимошенко. Втім, перед відставкою з посади вона визнала, що це було помилкою і технопарки, які чесно працювали, будуть відновлені...
Після відставки Юлії Володимирівни президент не раз заявляв, що курс України — вперед до інновацій... І всю провину за провал на цьому напрямі поклав на колишній уряд.
Та все ж таки, коли парламент у листопаді прийняв Закон про відновлення спеціального режиму інноваційної діяльності технопарків, гарант Конституції вже 7 грудня наклав на нього вето. А як же проголошений вами курс на інновації, Вікторе Андрійовичу?..
Втім, не царська це справа — розбиратися в деталях. Їх повинні проаналізувати експерти й підготувати необхідні документи на підпис. Скажу більше — не така вже це біда, що міністр фінансів (нехай і професор) не розуміє тонкощів функціонування технопарків в умовах сучасної економіки.
Щоб донести потрібну інформацію про неї у вищі ешелони влади, у МОН є спеціальний департамент науки, який очолює Андрій Гуржій. Поки не зчинилася веремія, йому необхідно було в усьому розібратися самому і захистити технопарки, що перебувають у його віданні. Андрію Миколайовичу не можна дорікнути в тому, що він не володіє інформацією про розвиток технопарків у світі — перший заступник міністра щороку по кілька разів у найкращий курортний сезон вирушає до Китаю, Індії, Єгипту й інших країн, які мають теплі моря й технопарки, і там вивчає досвід разом з ученими друзями і не менш ученими подругами...
Однак Андрій Гуржій не вважав за потрібне спростувати хибні дані про те, що українські технопарки 2006 року нібито завдадуть шкоди державі в 400 мільйонів гривень. А адже ними оперував міністр фінансів, і вони лягли на стіл президенту країни.
Андрію Миколайовичу, звідки з’явилася ця явно облудна цифра — адже за всі п’ять років існування технопарки отримали у вигляді пільг усього 387 мільйонів гривень, а в бюджет переказано 252 мільйони? Вже хто-хто, але ж ви, пане Гуржій, мусили дати правдиву інформацію, щоб не підставляти президента, міністра фінансів і не заносити сокиру над найкращими українськими вченими й інженерами, котрі ще залишилися працювати в цій бідолашній країні!..
Чесна державна людина мала доповісти президенту про ту незліченну державну шкоду, якої завдасть знищення цього напряму. Нарешті, він міг (ні, повинен був!) порушити питання на Раді національної безпеки про те, що вищі державні чиновники чинять дії, котрі підривають безпеку країни і ведуть її в прірву.
Однак своя сорочка виявилася ближчою до тіла. Як і в багатьох інших аналогічних випадках, Андрій Миколайович промовчав, подумавши «як би чого не сталося». Він і всім своїм підлеглим натякає, щоб ті особливо не метушилися в просуванні всяких ідей. Мовляв, що менше ми тривожимо начальство, то краще для нас. Ось така людина, котра вміє проголосити улесливий тост, направити вчасно поздоровлення і подарунок, яка володіє надзвичайною гнучкістю в спині, виявилася геть незамінною як за минулої влади, так і за нинішньої. І брехливі цифри було покладено на стіл президенту. Гарант Конституції наклав вето...
Далі події розвивалися стрімко. Верховна Рада прийняла рішення знову розглянути питання про технопарки. Точку зору уряду та мотиви, що спонукали президента на вето, мав обгрунтувати міністр. Але він не прийшов через... хвороби. Доповідав його перший заступник — А.Гуржій. Виявилося, що керівник департаменту науки зміг вичавити із себе тільки... обвинувальні слова на адресу технопарків, які хотіли почути від нього в Міністерстві фінансів ним же самим дезінформовані чиновники. Навіть інтелігентний Ігор Юхновський змушений був, заперечуючи Гуржію, вдатися до непарламентських висловлювань і заявити, що «ця цифра абсолютно висмоктана з пальця». Верховна Рада 15 грудня 245 голосами прийняла рішення про прийняття закону з деякими поправками...
«ДТ» не раз писало про те, що далеко не всі технопарки заслуговують захисту. Серед них чимало таких, які дійсно були дірами в бюджеті. Для них є КРУ, Кримінальний кодекс, але навіщо ж закривати ті, які були бюджетонаповнюючими одиницями?
Приміром, «Технопарк Інституту електрозварювання імені Є.Патона» 2004 року отримав пільг на 61 мільйон гривень, а відрахувань у держбюджет повернув 84 мільйони. У цілому за п’ять років діяльності цього технопарку податкові пільги склали 143 мільйони, а до бюджету було переказано 179 мільйонів гривень. І це при тому, що, як показує досвід західних технопарків, справжні надходження в бюджет вони починають давати лише на п’ятий—шостий рік. Такий період упровадження великого винаходу. Навіщо ж треба було підстрілювати птаха, який несе золоті яйця, на злеті?
Взагалі питання «пільг» українським технопаркам заслуговує на окрему розмову. Ми любимо рахувати гроші в чужих кишенях, очевидно, тому в країні поширена думка, що технопарки за законом отримують право 50 відсотків пільг класти собі в кишеню. «Це неправда, — пояснив директор технопарку Олександр Мазур. — За законом, виконавці інноваційного проекту, які працюють у нас, 50 відсотків пільг переказують собі на спецрахунок і потім використовують їх тільки на інноваційні проекти. Інші 50% переказуються на централізований спецрахунок технопарку. Використовують ці кошти також для фінансування лише затверджених інноваційних проектів. Навіть інститут, при якому працює технопарк, не має права використовувати з цих коштів ані копійки. Тож технопарк — це стартовий прискорювач для нових проектів. Він видає кошти із загальної каси тільки для початку інноваційного рішення».
До речі, постанова Кабміну чітко розписує правила, куди можна витрачати кошти зі спецрахунку. Наприклад, там є пункт, відповідно до якого можна виділяти кошти на участь у конференціях, виставках. Причому спеціально застережено — на це можна витрачати не більш як п’ять відсотків від загальної суми спецрахунку. Практично в патонівському технопарку не використовували навіть одного відсотка. Тут до 93 відсотків коштів йшло на оновлення устаткування, приладів.
Генеральна прокуратура з подачі Мінфіну обвинуватила технопарк «ІЕЗ імені Є.Патона» в тому, що він прирахував просту руду до інноваційного продукту і заробляє на цьому шалені гроші. Знову виникає запитання: невже департамент науки МОН не міг дохідливо пояснити своїм колегам із Мінфіну, що ця претензія не витримує ніякої критики?
Керівництво департаменту могло б пояснити фінансистам, економістам і КРУ, що українські залізні руди, на жаль, бідні і тому, як правило, повинні проходити через збагачувальні фабрики. Звідти концентрат виходить із вмістом заліза 60—62%. Водночас російська залізна руда з Курської магнітної аномалії містить 64—65% заліза. Ось ця, здавалося б, невеличка перевага російських руд ледь було не зіграла злий жарт з українськими ГЗК. Металургам використовувати бідні руди не вигідно, тому що збільшуються витрати палива, час на виплавку тощо. В Україні через це почав швидко зростати імпорт збагаченого концентрату з Росії. Над нашими гірничо-збагачувальними комбінатами нависла та ж загроза, що й над нашою вугільною промисловістю. А що вийде, якщо захлинуться українські ГЗК? Адже це, як правило, містоутворюючі підприємства. В Україні з’явиться другий Донбас із його важковирішуваними соціальними проблемами.
Нова українська технологія дозволила різко поліпшити показники. Зараз (хоча залишається ще півтора року до закінчення проекту, який розроблявся в рамках технопарку) на Інгулецькому ГЗК досягли 69 відсотків вмісту заліза. Чудовий результат! Залишається запитати у заступника міністра, котрий «обгрунтовував» у Верховній Раді вето президента на технопарки: скільки втратила б Україна, якби цей проект не було реалізовано, і хто відповідав би за те, що українські ГЗК залишили ринок?
Показовим є приклад із претензіями до ВАТ «Веста-Дніпро». Він свідчить про жахливу некомпетентність і упередженість чиновників від науки й економіки. З їхньої подачі Генеральна прокуратура пред’явила до ВАТ «Веста-Дніпро» претензії в тому, що на ньому нібито немає інновацій і випускаються прості автомобільні акумулятори. Які, мовляв, тут інновації? У «ДТ» (№43, 5—11 листопада 2005 р.) докладно розказано про більш ніж 40 патентів, закладених в унікальні акумулятори заводу. Свідченням того, що це інноваційне досягнення дійсно світового класу, є той факт, що завод працює за замовленнями Німеччини, Італії, Росії... Портфель замовлень розписаний на рік наперед. У заводу величезні плани...
Але після закриття технопарків підприємство не може в колишньому темпі впроваджувати нововведення. Рік втрачено. За нинішньої конкуренції на світовому ринку — це ціла вічність. Західні конкуренти наздоганяють українських виробників акумуляторів, які пішли вперед. Припинено ще масштабнішу програму з випуску енергозберігаючої продукції, котра використовує енергію сонця та вітру. Хотілося б знати: кому вигідна ця підніжка українським виробникам? І чому так відбувається, що головним ворогом українського розробника й виробника інноваційної продукції найчастіше є український чиновник?..
Парламентарії проголосували за відновлення роботи технопарків. Хотілося б сподіватися, що поставлено остаточну крапку в перемозі над корисливим консерватизмом чиновників. Але щось не видно особливої радості серед інноваторів. Вони зі сторожкістю чекають, що ще придумають у Мінфіні, і яку підніжку підставить їм, побувавши цього тижня (укотре!) за кордоном, «головний науковий турист України», а за сумісництвом перший заступник міністра освіти й науки А.Гуржій...
Зараз усі роботи в технопарках зупинено. У них немає грошей на утримання навіть виконавчої дирекції технопарку. Молоді талановиті спеціалісти вже підшукують собі роботу і незабаром поїдуть до Китаю, США, Європи. І не треба звинувачувати їх у відсутності патріотизму — люди не можуть роками не одержувати зарплату і слухати брехливі промови чиновників, які пояснюють усім, з одного боку, як гарно розвиваються технопарки в Китаї, а з іншого — підписують заборони на розвиток їх у нашій країні. Розвалюються структури, котрі з такими труднощами створювали в нашій країні. От уже рік, як не розробляють нові проекти. Статистика показує — у нас різко падає відсоток інноваційної продукції. І це в той час, коли конкуренти йдуть уперед на повних парах...
Ще один із озвучених у Верховній Раді мотивів Мінфіну, через які було закрито технопарки, — вони нібито суперечать нашим зобов’язанням щодо вступу в ГАТТ-СОТ. Давайте розберемося і з цією хибною думкою на прикладі Польщі. Наші сусіди нещодавно вирішували подібну проблему. Тоді польське міністерство економіки порахувало, що коли піти на виконання вимог ГАТТ-СОТ, воно повинне буде компенсувати інвесторам 972 млн. дол. І Польща не стала підписувати документи. Наші сусіди п’ять років дискутували з міжнародними організаціями, обстоюючи свої інтереси. У результаті вторгували собі 15-річний перехідний період, під час якого всі пільги технопаркам існуватимуть. У Польщі на сьогодні діють 14 технопарків. Вісім із них створено в 2003—2004 роках, тобто вже після того, як країна вступила в ГАТТ-СОТ. Гадаю, і тут коментарі зайві...
Сьогодні в технопарки Індії, Китаю, Америки вкладають величезні гроші, і ні в кого в уряді чи суспільстві не капає слина з приводу того, що це кошти — у бюджетну діру. Тут розуміють — йде вкладання грошей у майбутнє економіки їхньої країни. Ці країни надають ученим і інженерам будівлі, початковий капітал, а потім і кошти на супровід проектів — від 20 до 90 відсотків (найбільш просунуті китайці фінансують усі 100 відсотків) поточних витрат на діяльність технопарків, звільняють від податків і мит.
У нас «пільги» навіть у старому законі, котрий так дратував Пинзеника, покривали всього десь 6—10% коштів, необхідних для виконання інноваційних проектів. Притому держава нічого не давала з бюджету, а тільки дозволяла розпоряджатися заробленими коштами в застереженому законом обсязі. Фактично це була не реальна допомога, а морквина, яку підвішували перед віслючком — підприємством, яке наважувалося налагодити інноваційні проекти. Але за нашої бідності українські інноватори й заради цієї морквини тугіше затягували паски, розуміючи, що без цього країна не має майбутнього.
Найдраматичніше в цій ситуації те, що технопарки — не панацея. Вони повинні були стати лише першим кроком на шляху до інновацій. Справді, «Веста-Дніпро» побудувала своє виробництво більш ніж на 40 патентах. Завод зварювального устаткування в Каховці — на 52-х. Так, саме це дозволило прорватися на світовий ринок. Але вони — лідери, еліта наших інноваційних справ. А країні необхідний потік інновацій на всіх рівнях. Україні потрібні інновації на рівні області, району, села, щоб і тут організувати нові робочі місця. Наведу такий екстравагантний приклад: Канада колись видала візу українському інноватору для роботи в країні, тому що він привіз із Карпат рецепт приготування... самогону.
А чому б нашій державі не заохотити інноватора-гуцула, який хоче виробляти на карпатських полонинах якийсь особливий сорт сиру чи бринзи? Чому б не допомогти сільській громаді, котра замість ненадійних ліній електропередачі візьметься за встановлення термоелектрогенераторів, розроблених у Чернівцях, або сонце- та вітрогенераторів тієї ж фірми «Веста-Дніпро»?
Для цього колись було розроблено й затверджено закон про інноваційну діяльність. Там було менше пільг, ніж у законі про технопарки. Там було виписано менш жорсткі вимоги, він був більш демократичним — простіше було затверджувати проекти, і багато в чому ініціативу було віддано місцевій владі. Прекрасне починання, але закон... теж не діє, як це було й раніше, адже відразу ж після його ухвалення економічні статті закону було заблоковано. А зараз і взагалі ліквідовано...
Давно час запровадити комплекс законів управління інноваційною діяльністю і ув’язати їх з іншими діючими у нас законодавчими актами: на прибуток, про бюджет тощо. Україні потрібен не тільки свій Кримінальний, Цивільний чи Господарський кодекси, нам потрібен свій Інноваційний кодекс, де б усі питання законодавчого забезпечення, регулювання та роботи було вирішено в комплексі...
Рада національної безпеки має намір незабаром розглянути питання про стан і перспективи інноваційної діяльності. У законі про національну безпеку України чітко записано, що інноваційна діяльність є однією з найважливіших складових безпеки України і її ефективна державна підтримка — запорука забезпечення національної безпеки. Те, що діялося дотепер, — пряме шкідництво. Як сказав один із поважних податкових чинів, владі чхати на світле майбутнє — їй потрібно забезпечити наповнення бюджету сьогодні. А далі — хоч трава не рости. І вона не росте...
P.S. Економіст Анатолій Сухава якось розповів про те, що група вчених 2001 року розробила стратегічний план розвитку Донбаського регіону, який повністю спирається на інноваційний розвиток. Щоб перевірити правильність напряму, вони запросили представників НАНУ на чолі з Б.Патоном. Після розповіді про свої плани, доповідачі були здивовані тим, яким розчулено щасливим виглядав президент Національної академії. Певне, істинний учений уперше за останнє десятиріччя побачив людей, яким усерйоз потрібні були наукові досягнення.
Про інновації ми постійно чули від колишнього президента. Згодом це починало викликати усмішку, а потім і позіхальний рефлекс. Але той президент хоча б розумів, про що говорив. Певне, йому просто бракувало часу між двома чарками відволікатися на конкретну справу.
Зараз ми знову на кожному кроці, як отче наш, чуємо від нового гаранта про важливість інновацій. Відмінність в одному — є серйозна підозра, що новий президент просто не відає, про що говорить...