Обнародування найстарішої карти зоряного неба, що зображує розміщення космічних об’єктів усього лише через 200 мільйонів років після Великого Вибуху, більшість астрономів назвали революційною подією. Причому найбільше її революційність виявилася у... відсутності революційних результатів. Інакше кажучи, нова інформація настільки точно вписується в структуру клаптевої ковдри, яку космологи «шили» кілька останніх десятиліть, що в науковців аж дух перехопило. Ні, звісно, деякі уточнення все ж таки було зроблено. Наприклад, вік нашого Всесвіту оцінюється нині в 13,7 мільярда років, а не у 12—15. Також з’ясувалося, що перші зірки існували вже через 200 мільйонів років після Вибуху, а не через 500, як передбачалося раніше. Однак сам факт Великого Вибуху можна вважати доведеним, і теорію розширення гіпотезою вже називати некоректно.
Зате ймовірність подальшого стискання опинилася під серйозним сумнівом. Тепер Всесвіт, судячи з усього, нескінченно розширюватиметься, і його існування припиниться після того, як щільність його речовини досягне нуля. До речі, про речовину. Виявилося, наш Всесвіт лише на 4% складається з атомів у тому вигляді, в якому це може собі уявити хоча б дехто з нас. Ще 23% припадає на «темну речовину» — коктейль із невідомих науці елементарних часток. А решта 73% представлені «темною енергією», про яку відомо лише те, що про неї взагалі ніхто нічого не знає.
Однак ця карта, що з’явилася на світ завдяки інформації, зібраній протягом року мікрохвильовим анізотропним зондом Уїлкінсона, стала найбільшим досягненням NASA за останні десятиліття.