Якщо вірити основній масі публікацій у пресі, наша країна фатально прив’язана до нафтової і газової труб. Ну, прямо немає ніякого виходу, і нам залишається лише йти на поклін і вислуховувати поради, що думають нафтові королі з приводу нашої поведінки...
Проте вихід, на щастя, є, і все не так складно, як це здається нашим мудрецям від енергетики. Щоб було переконливіше, проробимо нескладні розрахунки. Для початку запам’ятаємо, що українське сільське господарство споживає близько одного мільйона шестисот тонн дизельного пального і ще шістсот тисяч тонн бензинів різних видів. Здавалося б, це багато, але одну тонну біодизеля, до речі, можна зробити з трьох тонн ріпаку. Неважко підрахувати, що можна цілком забезпечити сільське господарство біодизелем, позбавивши його сезонних підвищень цін на пальне, якщо засіяти ріпаком приблизно десять відсотків ріллі у країні (при врожайності 1,5 тонни з гектара). Тобто для цього потрібно близько трьох мільйонів гектарів.
Усього лише! Якщо ж врожайність цієї культури підвищити до європейського рівня, ми забезпечимо себе біодизелем, вирощуючи ріпак на третині цієї площі, а дві третини вирощеного продамо на світовому ринку, де попит на таке паливо необмежений. Так, якщо вирощування ріпаку матиме державне значення, можна різко поліпшити нашу енергетичну безпеку. І це ще не все, чим може допомогти сільське господарство енергетиці.
Не менші можливості відкриває ще один екологічно чистий вид палива для двигунів — етанол, який слугує добавкою в бензин. У Євросоюзі діє 25-та директива, яка зобов’язує всі країни співтовариства вживати цю добавку. А в нас керівництво АПК б’ється з лютого нинішнього року, щоб якось зрушити з місця проблему. І це при тому, що в Україні є 84 заводи для виробництва спирту — вочевидь, забагато для однієї країни, якщо ми, звичайно, не збираємося переконати населення брати спиртові ванни.
Керівництво АПК готове половину заводів перепрофілювати на виробництво етанолу й відразу денатуралізувати його бензином. У такому разі заводи, які збережуть свою попередню орієнтацію на виробництво питного спирту, зможуть цілком завантажити потужності.
Здавалося б, усі умови є: потреби необмежені, а сировина — все, з чого виготовляється спирт: кукурудза, зерно, буряк, меляса — у нас може вироблятися в надлишку. При цьому літр спирту коштує вдвічі дешевше, ніж літр бензину! Питається: навіщо нам купувати стільки нафти? Чому не взятися за виготовлення етанолу й не постачати його всім, хто хоче купити?
Бажаючих за кордоном — предосить. Тим більше що в такому разі у нас з’явиться маса робочих місць і буде надано потужний стимул розвитку буряківництва та цукрової промисловості. Важливо, що буряк у цьому випадку можна буде вирощувати не тільки для одержання цукру, але й для виробництва етанолу. Це різко змінило б (у позитивний бік) ідеологію буряківництва...
Усі вищезазначені дані надані міністром АПК
Олександром БАРАНІВСЬКИМ під час інтерв’ю, яке він дав оглядачу «ДТ».
— Олександре Петровичу, енергетична цінність ріпакової олії вражає, і все ж таки її виробляють в Україні вкрай мало. У чому ж причина такої зневаги до цієї культури?
— Слід врахувати, що ріпак придатний не тільки для виробництва біодизеля. Він має багато інших переваг. За економічними показниками, він конкурує із соняшником, яким можна зайняти посівні площі на півдні і сході країни, а центр України, північ і захід засіяти ріпаком. Притому він не такий вимогливий до грунту, як соняшник. Переробляючи ріпак, ми одержуємо не лише біодизель, а й шріт. А це надзвичайно важлива білкова добавка в кормову базу тваринництва. Вже є технології, які дозволяють із ріпакової олії одержувати навіть пральні порошки. Тобто ця культура може підняти економіку цілого сектора виробництва і підвищити екологічність нашої промисловості.
— Наскільки реальна ця перспектива?
— Торік восени ріпаком було засіяно менше 100 тис. га.
Навесні довелося переконувати працівників сільського господарства, що це вигідний бізнес. Якоюсь мірою вдалося — в Україні 2005 року цією культурою засіяли вже 200 тис. га. І вперше за багато років було зібрано врожай понад 300 тис. тонн ріпаку. Коли про це дізналися в Європі, про нас відразу ж заговорили, і можна було завважити навіть деякі ознаки паніки на ринку ріпаку — тут з’явився новий серйозний гравець. 216 тис. тонн насіння вивезено за кордон. Це вигідно міжнародному ринку і нам, тому що в Україні немає власної переробки. Поки що ми набуваємо важливого досвіду в його вирощуванні. Відзначене зростання інтересу до цієї культури — восени ми вже засіяли ріпаком практично 400 тис. га. Порівняймо: 100 тис. га торік і 400 тис. нинішнього року восени. Тобто робота, яку проводимо, дала результат. Навесні готуємося посіяти ще стільки ж. Нині комплектуємо насіннєвий фонд ріпаку, закуповуємо за кордоном елітні сорти...
— В Інституті агропромислового виробництва в Івано-Франківську мені сказали, що вони всю Україну можуть забезпечити насінням ріпаку — навіщо ж його купувати за кордоном?
— Бажання в них хороше, і ми його підтримуємо, але Україні потрібні елітні гібриди, тому оголошені тендери на насіння. Наступного року (навіть з урахуванням можливих несприятливих природних умов) зможемо одержати понад мільйон тонн насіння ріпаку і виготовити 300 тис. тонн біодизеля. Вже проведено переговори в Німеччині, Австрії, Канаді, США, Литві, Угорщині, Чехії, Словаччині з приводу перспектив такого виробництва. До речі, щойно ми розпочали проектування двох заводів із переробки ріпаку, відразу ж активність закордонних інвесторів різко зросла — інформацію вони отримують дуже швидко. Днями приїжджав представник із Канади й поклав на стіл бізнес-план будівництва в нашій країні п’яти заводів, які виробляють по сто тисяч тонн олії кожен.
Ми також порушуємо питання виділення коштів із бюджету на запуск двох заводів. Загалом на цьому напрямі позначився прорив.
— Проте серед працівників сільського господарства не видно особливого оптимізму. У чому причина?
— Скажу відверто, не так легко все йде, як хотілося б. Відчуваємо величезний опір. Насамперед із боку Аграрної академії наук на чолі з її президентом Михайлом Зубцем. Тут, напевно, є особисті мотиви — мовляв, чому ми не ведемо цю тему? Але академія нічого не робила роками на цьому надзвичайно важливому напрямі, а тепер її представники іронізують з приводу того, що Баранівський займається «ріпакізацією України».
Обвинувачення, м’яко кажучи, недоречне, тому що в Німеччині 12 відсотків ріллі зайнято під ріпаком і ніхто не іронізує з приводу «ріпакізації» цієї країни. Всі сусідні країни засіяли цією культурою до 10 відсотків ріллі. Французи вже виробляють 1,5 млн. тонн біодизеля. А нам напрям не підходить, бо цим, бачте, не займається пан Зубець! Він висуває «аргумент», що в нас ріпак вимерзає. Я його запитую: «А де твої сорти і чому не розроблена технологія для України? Що зробила наука, щоб він не вимерзав?»
— Нині на Заході увага вчених прикута до ГМ-сортів ріпаку, а у ваших виступах я натрапляв на висловлювання, які свідчать про те, що ви не сприймаєте цього напряму. Чому?
— ГМ не всі визнають на Заході! Практично генно-модифіковані сорти використовують тільки в Канаді і США. І коли в цих країнах мене запитують про ставлення до ГМ, я відповідаю: «Якось незручно Україні лізти «поперед батька в пекло». Спочатку ви освойте ці сорти, тоді й ми після вас спробуємо. Я не можу брати на себе особисту відповідальність і просувати в Україну щось такого плану»...
— У вас ще є опоненти?
— Із серйозних противників відзначив би нафтове лобі. Вони розуміють, що в разі нашого успіху (а в цьому немає жодних підстав сумніватися!) попит на їхню продукцію істотно знизиться, тому що з’явиться серйозний конкурент. Крім усього іншого, в нас — екологічно чисте паливо. Ми нинішнього року демонстрували на виставці виробництво біодизеля і роботу трактора на цьому пальному. Кожен, хто сумнівався, міг піднести білу хустинку до вихлопної труби трактора й переконатися, що вона такою й залишається. А спробуйте провести аналогічний експеримент із вихлопною трубою дизеля, який працює на солярці з нафти... Важливо й те, що під час виробництва біодизеля не утворюються ніякі шкідливі продукти — вибрали олію з зерна ріпаку, а відходи — високобілковий корм для тварин.
— Що заважає вам швидко налагодити виробництво етанолу — адже потужності спиртових заводів недозавантажені?
— Тут знову наражаємося на шалений опір із боку того ж таки нафтового лобі, тому що їм необхідно частково переоснастити свої заводи, щоб змішувати бензини з етанолом. Тому й тут для успішного руху вперед потрібна жорстка політична воля. Тоді і в нас вийде так, як це виходить у Європі, США, Бразилії... Весь світ стимулює виробництво змішаних бензинів. Для цього вводиться пільговий акциз. А в нас, коли розглядали закон у другому читанні у ВР, Мінфін категорично виступив проти нього.
— А Мінфіну ж навіщо це потрібно?
— Вони пояснили це тим, що акциз на етанол нижчий, ніж на нафту, і бюджет нібито від цього втратить. Я запитую: «Що втратить бюджет, якщо ми взагалі не виробляємо етанол? Якщо ж завтра почнемо розвивати новий напрям, то з’явиться виробництво й акцизні збори зростатимуть»...
Проте позиція в наших опонентів залізобетонна — не пущать. Варто було б пригадати, що в США Буш ішов на другий термін під гаслом розвитку біодизелю й етанолу. Тоді американці його підтримали. А ми на цьому напрямі наражаємося на жорсткий опір. Ну хай нафтове лобі — його можна зрозуміти, там безпосередньо зачіпаються інтереси певних груп, — але те, що в перших рядах борців із нововведенням виступає Аграрна академія на чолі з президентом паном Зубцем, — це вже ні на що не схоже…