Водночас усі ми усвідомлюємо, що необхідно істотно підвищувати якість підготовки наукових кадрів, адже від цього залежить, як швидко країна обере інноваційний напрям розвитку національної економіки, наскільки дієво використовуватимуться ендогенні чинники економічного зростання, яке має бути щорічно хоча б на рівні 5–6%. Лише за таких передумов економіка країни зможе поступово стати конкурентоспроможною.
Одне з основних завдань у вирішенні цієї проблеми - безперечно, розвиток і державна підтримка вітчизняних наукових шкіл у кожній галузі знань, кожній спеціальності. Не так багато наукових шкіл на даний час функціонує в країні, їх кількість істотно зменшилася, порівняно з кінцем дев'яностих років минулого століття - першими роками нинішнього. Не сприяє збереженню наукового потенціалу і ситуація, що склалася в Україні останніми роками, а саме: значно погіршилося фінансове забезпечення соціального захисту населення, знизився рівень фінансування вищої освіти, науки, підвищилися тарифи на комунальні послуги, триває війна на сході країни; більшість громадян опинилася за межею бідності, низка провідних вітчизняних учених працюють за кордоном, створюють валовий внутрішній продукт інших країн. Держава повинна фінансувати насамперед провідні наукові школи, тоді матимемо відповідні наукові результати, їх дієве впровадження в економіку, промисловість, систему державного регулювання.
На жаль, сьогодні далеко не всі виконані науково-дослідні роботи мають наукові результати, належні науково-практичні висновки. То яка може бути результативність використання бюджетних коштів, загалом користь суспільству від такої "науки"? В умовах вкрай складного фінансово-економічного стану країни, обмеженості бюджетних ресурсів держава може фінансувати тільки, безперечно, пріоритетні, важливі для науково-технічного прогресу та суспільного розвитку наукові дослідження. До наукового державного замовлення мають залучатися провідні наукові школи, справжні науковці, для яких наука, за великим рахунком, - це і є їхнє життя.
Для підвищення рівня підготовки наукових кадрів спеціалізовані вчені ради, особливо докторського рівня, мають створюватися тільки в тих наукових установах, закладах вищої освіти, де функціонують відповідні провідні наукові школи. З кожної спеціальності їх може бути не більше 5–10 в країні, але це істотно впливатиме на якість наукових результатів у дисертаціях і поступово повертатиме довіру до наукових ступенів. Необхідно посилювати відповідальність наукового керівника (консультанта), опонентів, голови, вченого секретаря спеціалізованої вченої ради за наявність, перш за все, наукових результатів у захищених дисертаціях, академічної доброчесності саме в цих питаннях. Науковий ступінь присуджується за отримання науково обгрунтованих нових знань. Якщо у вчених відповідної спеціальності виникають сумніви щодо наукових результатів, академічної доброчесності будь-якої дисертації, наукової публікації, то експертиза, проведена провідними вченими відповідної спеціальності, може дати відповідь на всі запитання. Оцінки громадських активістів щодо наукових результатів, академічної доброчесності, які надаються не науковцями з відповідної спеціальності, не можуть бути науково обгрунтованими. Зазначене явище негативно позначається на розвитку вітчизняної науки, діяльності й так незначної кількості наукових шкіл і загалом завдає значної шкоди суспільному розвитку.
З метою покращення підготовки наукових кадрів, безумовно, важливо підвищити якісний рівень підготовки магістрів, бакалаврів. Стандарти вищої освіти, які є сукупністю вимог до змісту та результатів освітньої діяльності на кожному рівні вищої освіти в межах кожної спеціальності, відіграють вагому роль у вирішенні цього завдання. На державному рівні нині затверджено незначну кількість стандартів вищої освіти. Тим часом у деяких провідних закладах вищої освіти ще два роки тому було розроблено й затверджено стандарти вищої освіти, зокрема в Київському національному торговельно-економічному університеті це зроблено з кожної спеціальності та спеціалізації.
Важливе також питання державного замовлення на підготовку фахівців. Оскільки це є засобом державного регулювання задоволення потреб економіки та суспільства у кваліфікованих кадрах, необхідно запровадити механізм розподілу державного замовлення відповідної кількості бюджетних місць за спеціальностями, спеціалізаціями, у яких є державна потреба, з метою забезпечення соціально-економічного розвитку країни.
Підготовка наукових кадрів, як відомо, починається з аспірантури. Останніми роками створено низку проблем у системі функціонування аспірантури. Насамперед, зростає їх кількість, у тому числі в непрофільних закладах вищої освіти, в яких немає відповідних наукових шкіл, спеціалізованих вчених рад, тому вкрай низька якість проведення наукових досліджень, підготовки дисертацій. Проблеми починаються вже на етапі затвердження теми дисертаційної роботи, визначення мети дослідження, об'єкта і предмета дослідження, завдань, які необхідно вирішити в роботі для досягнення поставленої мети дослідження. Через чотири роки дисертація, виконана на незадовільному рівні, подається до спеціалізованої вченої ради іншого закладу вищої освіти. Змінити вже майже нічого неможливо, насамперед - відсутність наукових результатів, така дисертаційна робота може навіть не відповідати паспорту наукової спеціальності.
Значна проблема існує також і з терміном вступу до аспірантури - серпень-вересень наступного року після отримання у грудні попереднього року диплома магістра. За вісім місяців майже всі випускники, котрі мають хист до наукової роботи, вже працевлаштовані. Освітньо-наукова програма підготовки доктора філософії має, як правило, значну освітню складову. Якщо країні необхідні наукові розробки на досить високому рівні, належні наукові результати, що відповідає інноваційному напряму розвитку національної економіки, доцільно істотно посилити наукову складову цієї програми. Якщо в аспірантурі навчання триває чотири роки, то в докторантурі - лише два. Як за такий короткий термін можна провести наукові дослідження на рівні докторської дисертації?
Всі зазначені проблеми, безумовно, негативно позначаються на якості підготовки наукових кадрів у країні. Якщо держава справді бажає розвивати науку, необхідно найближчим часом вирішувати проблеми підготовки наукових кадрів, забезпечити розвиток наукового потенціалу, провідних наукових шкіл, які ще є в Україні.