Володимир Анатолійович Сидоров — доктор біологічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України й Української аграрної академії наук. До від’їзду за кордон (у 1993 році) керував відділом клітинної селекції Інституту клітинної біології і генетичної інженерії НАНУ. 1984 року за видатні праці в галузі біотехнології рослин, виконані київськими генетиками спільно з російськими колегами, удостоєний Державної премії СРСР, а в 1989-му — Державної премії УРСР. Із іменами Юрія Глєби та Володимира Сидорова пов’язані проривні дослідження в генетичній інженерії рослин.
Нині В.Сидоров працює старшим науковим співробітником у компанії «Монсанто» (США).
Нещодавно стало відомо, що в Росії дозволено вживати в їжу першу генетично модифіковану, або трансгенну, картоплю. Створено її на основі місцевого сорту з використанням американської технології. Головна відмінність нового сорту (назву він дістав справді-таки царствену — «Єлизавета +») — стійкість до колорадського жука. Тобто тепер не доведеться по кілька разів за сезон обприскувати поля і грядки хімічною отрутою, марно намагаючись виграти битву з полчищами ненажерливої комахи. «От сусіди нас і випередили. Адже така картопля в нас могла з’явитися раніше», — сумно прокоментував новину один київський генетик. Могла б... Пам’ятається, 1997 року тодішній міністр науки і технологій В.Семиноженко назвав серед пріоритетних державних програм, які можуть уже в найближчі роки принести неоціненний народногосподарський ефект, «створення трансгенних форм картоплі української селекції, стійкої до колорадського жука». Проте з різних причин, у тому числі й не відомих широкій громадськості, ГМ картоплю в нас не було зареєстровано. (Народ дотепер наляканий страшилками про трансгенних мутантів.) Нині ГМ рослини на території України офіційно не вирощуються і не створюються. І хоча нещодавно наша країна мала достатньо вчених, які працюють на сучасному рівні в галузі генетичної і клітинної інженерії, більша частина з них тепер проводить свої дослідження в провідних західних університетах і відомих біотехнологічних компаніях.
Один із талановитих українських генетиків — Володимир Сидоров уже понад десять років працює у США, в науковому центрі компанії «Монсанто». У приміській зоні Честерфілда в нього є будинок із садом і квітником. На невеличкому клаптику землі біля типового американського котеджу тягнуться до сонця вишні і яблуні — «Білий налив», його улюблена «Антонівка», щеплені на місцеві сорти. Сусіди-американці, котрим і на думку не спадало займатися садівництвом біля свого будинку (фрукти в достатку у супермаркеті в будь-яку пору року), спочатку поглядали на Володимира як на дивака, потім і самі перейнялися інтересом до його дослідів із дивовижними рослинами. Незважаючи на своє тривале відрядження (так він досі називає своє перебування за кордоном), Володимир не втрачає зв’язків із рідним інститутом, із колегами, а також зі своїми вчителями — відомими вченими-академіками, яких він, як і раніше, поважає і шанує. В Україну зазвичай приїжджає навесні: в оздобленні квітучих каштанів Київ неперевершений і тому ще миліший і дорожчий, тут його завжди чекають рідні і близькі, зазвичай у цей час відбуваються Загальні збори Національної академії наук. У цій бесіді ми навмисно не торкалися питань, пов’язаних із болючими процесами в НАН, Володимир лише сказав, що з інтересом стежить за дискусією з цього приводу на сторінках нашого тижневика. При цьому зауважив, що останнім часом у «ДТ» менше з’являється матеріалів про сучасні біотехнології, тоді як у світі цей науковий напрям розвивається дуже бурхливо. Важко навіть собі уявити, що всього десять років тому першу генетично модифіковану рослину було висаджено в поле, а вже сьогодні нові агрокультури, виведені методами генетичної інженерії, займають мільйони гектарів у десятках країн світу.
— Цей прорив в агробіотехнології вчені називають іще новим витком «зеленої революції», заснованої на новітніх досягненнях генетичної інженерії. Цікаво, від якої події ведеться відлік нової біотехнологічної ери в сільському господарстві?
— Початком нової ери в сільському господарстві стало перше комерційне виробництво 1996 року генетично модифікованої сої — гліфосат стійкої. Ген стійкості до гліфосату (активний складник гербіциду раундап) був виділений із бактерій, а також мутантних рослин. Потім його почали пересаджувати в сільськогосподарські рослини. Раундап — гербіцид тотальної дії — придушує ріст практично всіх рослин, крім ГМ культур, які містять ген стійкості. До того ж він вважається найбезпечнішим, оскільки мішенню його впливу є фермент, який є лише в рослин і відсутній у людей, тварин, комах. Незабаром після ГМ сої з’явилися кукурудза, бавовна, ріпак, також стійкі до гліфосату. Водночас швидкими темпами почали створюватися с/г культури, стійкі до різноманітних шкідників-комах і вірусів.
2005 року ГМ культури вирощувались у 21 країні світу, займаючи загалом 400 мільйонів гектарів. Нині біотехнологічними мегакраїнами є США, Аргентина, Бразилія, Канада і Китай. Так, у США торік ГМ культурами було зайнято 49,8 млн. га.
Трансгенна соя є основною біотехнологічною культурою, на її посіви припадає понад половина, точніше 60% площ, використовуваних для вирощування генетично вдосконалених сільськогосподарських рослин. За нею йде кукурудза (24%), бавовна (11%) і ріпак (5%).
Швидкими темпами опановують біотехнології країни третього світу — Китай, Індія, Бразилія, Аргентина й ін. Зокрема, китайський уряд виділяє понад 100 млн. дол. щорічно на дослідження в галузі біотехнології рослин — тільки США витрачають більше на ці цілі.
— В Європі, незважаючи на кількарічне існування мораторію на ввезення ГМ продукції й інші обмеження, біотехнологічна наука набула пріоритетного розвитку. Водночас Україна за рівнем досліджень у цій галузі сьогодні опинилася позаду, хоча свого часу наші вчені були серед перших у світі, хто серйозно займався генетичною інженерією рослин.
— Роботи з поліпшення рослин методами генетичної інженерії в Україні почалися ще в 70-х роках. Причому вони набули такого розмаху, що невелика лабораторія незабаром перетворилася на відділ, на базі якого було створено Інститут клітинної біології і генетичної інженерії, очолюваний Юрієм Глєбою. Вперше в СРСР ми разом із російськими вченими одержали трансгенні сорти, стійкі до Х-вірусу картоплі. Тоді наші роботи мали великий успіх, громадськість виявляла до них величезний інтерес і, відповідно, з боку держави була фінансова підтримка, що дозволяло розвивати дослідження в цьому перспективному напрямі. Однак потім розвалився Союз, фінансування науки фактично припинилося, дослідження довелося згорнути, а багато вчених змушені були шукати наукового щастя «за бугром». У компанії «Монсанто» я продовжую займатися улюбленою справою — генетичною інженерією і безпосередньо трансформацією рослин. Звичайно, я б з іще більшим задоволенням працював на батьківщині, але мої знання і здібності тут нікому не потрібні. На жаль, керівництво країни, в тому числі наукове, не хоче зрозуміти, що сьогодні, щоб розвивати дослідження в галузі біотехнології, не можна обійтися пробірками, чашками Петрі й одним-двома реактивами — необхідно купувати дуже дороге устаткування. Доводиться з гіркотою визнати, що час згаяно, і заповнити втрачене неможливо. У світі відбулася біотехнологічна революція, а Україна залишилася осторонь.
— Схоже, що в українському суспільстві немає розуміння цієї гіркої істини. Наших державних мужів цікавить «велика політика» і навряд чи хтось на політичному олімпі сьогодні готовий перейнятися питаннями розвитку науки, зокрема біотехнології. А може, й справді, можна обійтися без сучасних біотехнологій у рослинництві — могла ж на початку минулого століття Україна бути «хлібним кошиком» Європи?
— Україна була і має стати експортером зерна, а не сировинним придатком Заходу. Проте наше сільське господарство сьогодні не може конкурувати з наукоємним аграрним сектором Заходу. Тільки впровадження нових технологій може кардинально змінити ситуацію в нашому сільському господарстві.
Традиційне сільгоспвиробництво засноване на використанні інтенсивних технологій — застосуванні великих витрат енергії, хімічних речовин (пестициди, гербіциди, хімічні добрива), меліорації, що призводить до виснаження й ерозії ґрунтів, забруднення навколишнього середовища тощо. Сучасні біотехнології допомагають уникнути всіх цих негативних наслідків. ГМ рослини зможуть самі захистити себе від шкідників. Нові технології дають можливість вирощувати рослини, стійкі до стресових чинників (до посухи, засолення ґрунтів). Вже сьогодні вчені ідентифікували окремі гени, які регулюють утилізацію води і які можна перенести в культурні рослини. І це далеко не повний перелік переваг сучасної біотехнології рослин.
Останнім часом з’явилися нові технологічні можливості для практичної реалізації найфантастичніших ідей. Так, створено мікрочіпи, розміром у кілька сантиметрів, на які нанесено весь геном (повний набір генетичного матеріалу організму) різних видів рослин, тварин, людини. Вони (мікрочіпи) дають змогу ідентифікувати потрібні гени, виділяти й переносити ті з них, які відповідають за корисні ознаки. Це, наприклад, можуть бути гени стійкості до гербіцидів, комах, вірусів, інших шкідників. Прогрес зупинити не можна. І хоча генетика і традиційна селекція залишаються основою створення нових сортів, настав час дати дорогу молодим наукам, які дозволяють глибше зрозуміти природу рослин і створювати нові сорти сільгоспкультур. Сьогодні бурхливо розвиваються функціональна геноміка, протеоміка, молекулярна селекція, біоінформатика. Багато біологів вважають, що сільське господарство нині перебуває у віці геноміки (геноміка вивчає гени і їхні функції).
В Україні необхідність упроваджувати нові технології в сільське господарство відчувається особливо гостро. Водночас супротивники біотехнологій і, зокрема, ГМ рослин, прикриваючись політичними або релігійними гаслами, займаються тотальним «промиванням мізків», залякуючи людей «чужорідними генами», «другим Чорнобилем» та іншими страшилками про шкоду генетично змінених рослин і продуктів. Це призводить до забруднення громадської свідомості і як результат — неприйняття нових технологій.
— Наприкінці 90-х років у нас була спроба зареєструвати ГМ картоплю, але вона наразилася на шалений опір.
— Так, спроба компанії «Монсанто» запровадити в Україні картоплю, стійку до колорадського жука, цілковито провалилася. Як і раніше, хімічні компанії продають в Україні свої інсектициди, а простий народ, борючись із колорадським жуком, як і раніше, «кропить» картоплю, використовуючи при цьому нехитрі пристосування й отруюючись «хімією». А тим часом росіяни «не відцурались», як українці, нових технологій. Трансгенна картопля, розроблена в центрі «Біоінженерія» РАН із використанням американських технологій, дістала схвалення й дозвіл використовувати в їжу. Я приїжджав до Москви (від компанії «Монсанто») і навчав технології трансформації картоплі російських колег. Не думаю, що опір запровадженню трансгенних рослин в Україні пов’язаний тільки з неприйняттям нових технологій широкими масами. Річ у тому, що за цим протестом проступають інтереси компаній, які заробляють на отрутохімікатах, і тих, хто їх лобіює. Багато офіційних осіб в Україні також певною мірою зацікавлені не поспішати з вирішенням цієї проблеми.
— Вважаю, компанія значною мірою сама винна в тому провалі — не можна ігнорувати національні особливості, ментальність народу. Та й узагалі — картопля дуже вразлива культура з погляду суспільної психології: в нас це — «другий хліб», а не якісь там чіпси. Проблема неприйняття ГМ рослин як їжі існує, і з нею не можна не рахуватися, інша річ — використовувати трансгенні культури для виробництва фармацевтичних продуктів, інших потреб...
— Для нашої країни нині гостро постало питання створення ГМ цукрового буряка, зокрема, стійкого до гліфосату. Цей гербіцид придушує ріст будь-якого бур’яну, але не впливає на ріст трансгенного буряка. При його вирощуванні відпадає необхідність у трудомісткій роботі з виполювання бур’янів. А якщо ще додати стійкість до шкідників (довгоносика), то ціни не буде такій культурі. При ефективному вирощуванні цукрового буряку Україна могла б реально мати в достатку альтернативне джерело енергії. Саме рослини є основним відновлюваним джерелом енергії на нашій планеті. Багато країн сьогодні працюють над створенням біопалива.
Нині почався другий етап біотехнологічної революції, пов’язаний із створенням рослин, які мають поліпшені харчові властивості, а також рослин-продуцентів різних фармацевтичних білків та амінокислот. Так, швейцарський учений Інго Потрікус створив «золотий рис» із підвищеним умістом провітаміну А. Відповідно до даних Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі кожна п’ята дитина страждає від нестачі вітаміну А. До продуктів нового покоління можна віднести сою із підвищеним умістом олії і низькою концентрацією ліноленової кислоти, рослини — «їстівні вакцини». Так, нещодавно в одному із періодичних видань була публікація про створення видатним українським ученим, академіком НАНУ Юрієм Глєбою, котрий працює в компанії «Баєр» (Німеччина), протичумної вакцини. Є позитивні результати досліджень зі створення рослинних, або їстівних, вакцин проти ящуру, гепатиту В, інших захворювань.
— Наскільки безпечні трансгенні продукти для людини? Мабуть, це основне, з погляду споживача, запитання, на яке поки що немає однозначної відповіді.
— Біотехнологія — всього лише інструмент для поліпшення с/г культур і він, як будь-який інший, має правильно використовуватися. У зв’язку із швидким розвитком генетичної інженерії люди мають право знати як можливості, переваги нових технологій і, відповідно, продуктів, так і їхню потенційну небезпеку. Противники ГМО залякують людей тим, що «чужорідні» гени криють у собі небезпеку для здоров’я. Насправді ми щодня споживаємо чужорідні гени — і рослинні, і тварини. Мало того, з овочами ми поїдаємо бактеріальні й вірусні гени, навіть не замислюючись про це. І немає ніяких доказів, що вони вбудовуються в геном людини.
Сучасні методи біотехнології дозволяють чітко ідентифікувати гени, які становлять інтерес для дослідників, і не переносити в культурні рослини величезний пул баластового або небезпечного генетичного матеріалу. ГМ продукти можна вважати безпечнішими, оскільки вони краще вивчені і перевірені, зокрема на потенційну алергенність, порівняно з традиційними культурами. Навпаки, багато традиційних продуктів, особливо вирощених на «хімії», небезпечні для здоров’я. Ми знаємо, що рослинні продукти можуть викликати алергію. Алергени містяться у пшениці, сої та інших сільгоспкультурах. Так, у сої виявлено понад десять різних білків, які викликають алергію. Генетична інженерія дозволяє поліпшити геном і створити сою, позбавлену таких білків. Вже створено гіпоалергенну сою, в якій «вимкнули» активність генів, що кодують білки-алергени.
Понад 300 мільйонів людей протягом десяти років уживали ГМ продукти, і не було зареєстровано жодного випадку, щоб такі продукти завдали шкоди здоров’ю. США є найбільшим виробником трансгенних продуктів. Понад 80% сої, 75% бавовни, 40% кукурудзи, вироблених у Сполучених Штатах, є генетично модифікованими. Майже весь оліїстий ріпак, вироблений у США і Канаді, є трансгенним. Підрахунки фахівців показали: близько 70% перероблених продуктів на полицях американських магазинів мають інгредієнти з ГМ рослин. Недивно, що ціни на продукти харчування в США значно нижчі, ніж у Європі.
Проте оцінку потенційної небезпеки ГМ продукції проводити необхідно. Цим повинні опікуватися незалежні державні установи на основі глибоких наукових аналізів. У США є великий досвід зі створення системи біобезпеки. Регуляторна політика стосовно ГМ продуктів в Америці ґрунтується на «трьох китах»: Агентстві з сільського господарства (USDA), Агентстві з харчових продуктів і ліків (FDA) та Агентстві з захисту навколишнього середовища (EPA). Тільки в 2004 р. USDA виділило 24 млн. дол. на дослідження безпеки біотехнологій. На жаль, в Україні дотепер немає закону про ГМО, нові біотехнології і ГМ продукти практично не регулюються. До речі, проект такого закону був підготовлений групою фахівців на чолі з Ю.Глєбою ще на початку 90-х років. Два роки тому при Раді національної безпеки та оборони (РНБО) було створено комітет з біобезпеки. Вже цей факт говорить про багато що — замість ефективної регуляторної політики, якою б займалися професіонали, ми намагаємося вибудувати частокіл заборон, захисний бар’єр, а це лише шкодить справі.
— Що потрібно зробити, щоб в Україні в галузі біотехнологій почався підйом?
— Як український учений я приєднуюся до меморандуму про підтримку нових біотехнологій, який підписали тисячі вчених, серед яких і 30 лауреатів Нобелівської премії. Всі ми хочемо поліпшити життя на нашій планеті — як для нинішнього покоління, так і для наших дітей. Ми живемо у світі технологічних новацій і глобальної інтеграції, і від позиції України залежить, наскільки повноцінним членом світового співтовариства вона стане. У березні 2006 р. США скасували стосовно України поправку Джексона-Веніка. Незабаром наша країна стане членом Світової організації торгівлі. Нещодавно СОТ визнала шестирічний мораторій ЄС щодо ГМО незаконним, який порушує міжнародні правила торгівлі.
З огляду на величезні переваги агробіотехнології, необхідність упровадження в сільському господарстві України нових технологій, уряд, нарешті має ухвалити відповідні рішення. Насамперед, необхідно виробити остаточний варіант закону про державне регулювання в галузі використання ГМО і, не зволікаючи, подати його на розгляд Верховній Раді. Ухвалення такого закону аж ніяк не означає, що український ринок заповнять трансгенні культури й продукти, скоріше навпаки.
Уряду і приватному сектору варто зробити серйозні інвестиції в розвиток біотехнології рослин. Це стратегічне інвестування. Сьогодні глобальний ринок сільгоспбіотехнології (продаж ГМ насіння і рослин) становить 5,5 млрд. дол. на рік.
Уряд має чітко визначити перелік організацій, їхні обов’язки і відповідальність за впровадження нових біотехнологій, забезпечити виробництво і контроль ГМ рослин і продуктів. У свою чергу, керівництво сільськогосподарської та продуктової індустрії має розробити план спільних дій із використання біотехнологій, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції.
І останнє, але не менше важливе. Люди повинні мати доступ до об’єктивної і повної інформації щодо ГМО. Мені здається, що останнім часом у плані інформованості населення про досягнення сучасних наук, зокрема біотехнології, в Україні зроблено крок назад. Як наслідок утворився величезний інформаційний вакуум, який заповнюється різними антинауковими нісенітницями. Не можна не зауважити: українські ЗМІ мало інформують про новітні наукові досягнення, тоді як в Америці новинам науки і техніки приділяється набагато більше місця. Двері відомих наукових центрів відкриті для відвідувачів — спеціально підготовлені гіди проводять екскурсії, зокрема для школярів, розповідають їм у доступній формі, чим займаються дослідники. На телеекранах, установлених у коридорах, можна спостерігати за тим, що відбувається в лабораторіях. Науковий центр компанії «Монсанто» відвідують за рік вісім тисяч осіб. Відверто кажучи, іноді дратує, коли хтось із надто допитливих екскурсантів відволікає від роботи в найвідповідальніший момент.
— Але це все-таки краще, ніж мертва тиша, яка запанувала в багатьох наших НДІ.
— Жодного сумніву.
«Клятий жук — геть замучив, попирскали картоплю, то він тепер помідори об’їдає», — ділилася враженнями після «відпочинку» на дачі літня жінка. «Незабаром нам завезуть таку, що жук не їсть...», — зауважила її співбесідниця. «Ой, що ви таке кажете! Нехай американці самі їдять усі ці трансгенні продукти, а ми звикли до наших, натуральних...» — «З хімічними приправами...», — докинув своїх «п’ять копійок» чоловік, що сидів навпроти. (З розмови у маршрутці.)