Стратегічна лінія на інноваційний розвиток країни не може бути реалізована без активної державної підтримки освіти і науки. Ситуація, в якій нині перебуває вища школа, досить непроста. Застаріле наукове і навчальне обладнання, неможливість займатися науковими дослідженнями, аварійні навчальні корпуси та гуртожитки, відсутність дієвих економічних стимулів фінансування наукових досліджень, підготовки кадрів із боку підприємств, низька заробітна плата науково-педагогічних кадрів, їх старіння, відсутність житла, втрата престижності викладацької та наукової роботи, корупція в значній частині вищих навчальних закладів — ось неповний перелік тих проблем, з якими нині живе вища школа. Не випадково частка наукоємної, високотехнологічної продукції в Україні не перевищує п’ять відсотків, а половина вузів не займається по-справжньому науково-дослідними роботами.
Верховна Рада України, її Комітет з питань науки і освіти протягом останніх двох років детально аналізували стан справ у вищій школі. Ситуація, що склалася, пошук шляхів виходу із кризи, стратегія розвитку обговорювалися на виїзних засіданнях комітету в Дніпропетровську, Рівному, Національному аграрному університеті, нарадах ректорів по всій Україні.
Глибокий аналіз стану справ з вищою освітою в Україні було зроблено на парламентських слуханнях «Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні» 13 травня 2004 року. Учасники парламентських слухань (а їх було понад п’ятсот) ухвалили рекомендації, які затверджені постановою парламенту №1755 від 4 червня 2004 року. Особлива увага в них була приділена посиленню ролі держави у розвитку вищої освіти, законодавчому забезпеченні оптимального рівня наукової і науково-технічної діяльності, спрямуванні фундаментальних і прикладних досліджень, модернізації навчально-виховного процесу.
Комітет з науки і освіти розгорнув роботу по виконанню накресленого в кількох напрямах, серед яких — курс на поліпшення зв’язків із підприємствами і підприємцями, розвиток автономії і демократизації життя університетів, реалізація конституційних прав і свобод громадян на освіту та наукову діяльність.
Серед багатьох проблем вищої школи на чільне місце виходить питання фінансово-економічного врегулювання діяльності, приведення чинного законодавства у відповідність до вимог часу.
Життєдіяльність університетів нині регулюється більше ніж двомастами законами. Серед них є й такі, дія яких не йде на користь вищій школі. 14 грудня 2004 року Верховною Радою України прийнято багатостраждальний Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у сфері вищої освіти)». Чому багатостраждальний? Нагадаю, що Л.Кучма з подачі уряду протягом червня — листопада 2004 року двічі накладав на нього вето. Цей закон був ініційований народними депутатами України — членами Комітету з питань науки і освіти на виконання рішень парламентських слухань, присвячених проблемам вищої школи. Цей закон враховує сучасні тенденції розвитку вищої освіти, міжнародний досвід, пропозиції Міносвіти, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, науково-дослідних центрів, реґіональних рад ректорів вищих навчальних закладів, низки громадських організацій.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у сфері вищої освіти)» вносяться певні зміни до Бюджетного та Земельного кодексів, законів України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», «Про плату за землю», «Про Державний бюджет України на 2004 рік», «Про електроенергетику», Про вищу освіту», «Про оподаткування прибутку підприємств». Коротко зупинюсь на цих новаціях.
Зміни, що вносяться до статті 51 Бюджетного кодексу України, суттєвим чином сприятимуть розвитку автономії й економічної самостійності вищих навчальних закладів України. З введенням в дію даного закону розпорядникам коштів надається право затвердження та коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Це дозволить вищим навчальним закладам зекономити майже 2,5 млн. грн. щорічно. Тепер керівникам вузів, головбухам, економістам не доведеться десятки разів на рік їздити до столиці, узгоджувати зміни до кошторисів університетів.
Внесення змін до статей 89 та 90 Бюджетного кодексу України сприятиме поліпшенню фінансування, а саме дозволить здійснювати фінансування вищих навчальних закладів державної і комунальної форм власності з різних бюджетних джерел. Отже, місцеві ради при перевиконанні своїх бюджетів зможуть надати допомогу вузам і, до речі, профтехучилищам також. Така допомога може тепер надаватися при усуненні різних техногенних ситуацій, як соціальна допомога студентам, викладачам, на ремонт гуртожитків, придбання житла і т.ін. Закон приводить Бюджетний кодекс України у відповідність до положень Національної доктрини освіти, вимог стратегії розвитку вищої освіти та інтеграції її до європейського і світового освітнього простору, а саме врегулювання процесів співпраці вищих навчальних закладів I—II рівнів акредитації, шкіл, позашкільних навчальних закладів із університетами.
З прийняттям відповідних змін до статті 84 Земельного кодексу України забороняється вилучати земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної і комунальної форм власності. На даний момент це дуже серйозна проблема, в регіонах дуже багато зазіхань від місцевих адміністрацій на земельні ділянки навчальних закладів, оскільки переважно вони розташовуються у престижних місцях, центрі міст.
Внесенням змін до статті 12 Закону України «Про плату за землю» звільняються від плати за землю студентські бази, табори відпочинку та структурні підрозділи вищого навчального закладу, які забезпечують його діяльність. Це знизить фінансовий тиск на бюджети вищих навчальних закладів, тим самим дасть можливість зменшити ціну путівок для студентів і викладачів, сприятиме їх оздоровленню.
Дуже важливим, можна сказати, революційним кроком є внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким закладені нові підмурки, нова філософія стосунків між освітою і виробництвом, бізнесом і наукою. Фактично запроваджена податкова пільга для підприємств та бізнесменів, котрі витрачають кошти на освіту. Зокрема, кошти підприємств, установ та організацій, які будуть спрямовуватися на професійну підготовку, навчання, перепідготовку або підвищення кваліфікації, організацію навчальних практик не будуть обкладатися 25 відсотковим податком на прибуток підприємств.
Нині підприємці не зацікавлені у фінансуванні вузів, оплаті навчання студентам. Комітет з науки і освіти пропонував не обмежувати розмір цих коштів, але уряд категорично з цим не погоджувався. Тому внесенням змін до закону пропонується включити зазначені витрати до валових витрат у розмірі не більше трьох відсотків фонду оплати праці. В ході дискусії навколо закону пропонувалося обмежити неоподатковувані витрати на освіту десяти відсотками від розміру прибутку, але депутати визнали цей крок менш ефективним, ніж прив’язку до фонду оплати праці. В цьому можна пересвідчитися проаналізувавши таблицю 1. Адже за останні роки, за даними Держкомстату України, рівень витрат підприємств на професійну підготовку працівників складав лише 0,3 відсотка від загальних витрат роботодавця на робочу силу.
Враховуючи прогноз обсягів фонду оплати праці у 2005 році в обсязі 113,3 млрд.грн., можна прогнозувати, що для вищих навчальних закладів з’являється резерв у додатковому фінансуванні в розмірі більш як трьох мільярдів гривень. Для порівняння: сумарні витрати на вищу школу у 2004 році склали приблизно 4,6 млрд. грн.
Отже, маємо серйозний фінансовий ресурс, який дозволить диверсифікувати джерела фінансування вищої школи, отож певною мірою вирішити проблему.
Кого з громадян не хвилює те, що різко зростає частка платного навчання? Лише третина студентів вступають до вищих навчальних закладів за рахунок держбюджету. Доля плати студентів за навчання у вищих навчальних закладах України нині сягнула понад 55 % всіх затрат. Ось вам і реалізація статті 53 Конституції України щодо доступності вищої школи, а відтак сотні, тисячі талановитих юнаків і дівчат не можуть продовжити навчання у вузах. Аналіз структури витрат на навчання у вищих навчальних закладах України, розміри плати за навчання наведені у таблиці 2.
Ще складніша ситуація з вартістю навчання, про що переконливо свідчать дані таблиці 3.
Отже, запропоновані нововведення суттєво дозволяють збільшити частку фінансування вищої школи підприємствами, диверсифікувати фінансові джерела існування університетів, збільшити доступ до навчання талановитої молоді.
Також не оподатковуватимуться витрати на організацію навчально-виробничої практики учнів професійно-технічних та студентів вищих навчальних закладів. Проте узаконені новації на основі договору зобов’язують випускника після закінчення професійно-технічного або вищого навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) відпрацювати у платника податку не менше трьох років. Цей крок стимулюватиме роботодавців вкладати кошти у вищі навчальні заклади, сприяючи якісній підготовці кадрів, а ті в свою чергу підвищуватимуть ефективність виробничої практики на підприємствах, в установах та організаціях. Нині щорічні витрати вищих навчальних закладів на організацію практики становлять понад 60 млн. грн. Таким чином, введена норма фактично збільшить обсяги фінансування вищої школи. На жаль, через нерозумну політику уряду, кількаразове накладання вето на цей закон, норма щодо зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» набере чинності з наступного року, та комітет ВР робитиме все можливе, щоб цю норму запровадити у 2005 році.
Змінами до статті 26 Закону України «Про електроенергетику» вищі навчальні заклади, профтехучилища у випадку споживання ними електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період, звільняються від сплати п’ятикратної вартості, різниці між фактично спожитою і договірною величинами, а у випадку перевищення договірної величини потужності — від сплати енергопостачальникам п’ятикратної вартості різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду і договірною величиною потужності. Тобто ліквідується пеня за несвоєчасну сплату навчальними закладами державної і комунальної форм власності плати за електроенергію. Відомо, що більшість випадків заборгованості зі сплати за електроенергію виникає саме з вини держави — через несвоєчасне фінансування з державного бюджету. Хоча протягом 2004 року суттєвої заборгованості вищих навчальних закладів III — IV рівнів акредитації по сплаті за електроенергію не було, але борги вищих навчальних закладів I — II рівнів акредитації та профтехосвіти у 2004 році досягли значних обсягів, особливо у технікумів системи агропромислового комплексу. Штрафні санкції за електроенергію у цих закладах майже вдвічі перевищували рівень боргів і складали близько 10 млн. грн. Отже, бюджет віднині не буде накопичувати гроші володарям приватних обленерго.
На сьогодні всі вузи пройшли державну акредитацію, абітурієнти самі обирають вищий навчальний заклад і самі визначають свою долю. Тому логічними є зміни до статті 2 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», які звільняють від процедури проходження тендера на підготовку кадрів вищими навчальними закладами I—IV рівнів акредитації, що за своєю суттю є абсурдним.
Законом приводяться у відповідність норми Закону України «Про вищу освіту» (стаття 64) до вимог Бюджетного кодексу України. Планування державного замовлення буде здійснюватися за напрямами і спеціальностями, а розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців із вищою освітою, підготовку наукових і науково-педагогічних працівників через аспірантуру і докторантуру будуть визначатись у Законі про державний бюджет, тобто через головних розпорядників коштів.
Законом вносяться також зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», яким звільняється від орендної плати майно вищих та професійно-технічних навчальних закладів державної і комунальної форм власності. Отож більше коштів залишатиметься у навчальних закладів, і вони будуть спрямовуватися на підтримку технічного стану будівель. Звільнення державних вищих та професійно-технічних навчальних закладів від 50-відсоткової орендної плати до Державного бюджету України дозволить стабілізувати їх фінансовий стан і надати можливість хоча б частково вирішувати фінансово-господарські проблеми. За оцінками експертів, унаслідок прийняття цього закону вищі навчальні заклади щорічно реально зможуть додатково залучати до своїх бюджетів понад 3,5 млрд. грн.
Таким чином, введення в дію норм зазначеного закону дає реальну можливість поліпшити фінансово-економічне становище вищої освіти, соціальне становище викладачів та студентів, дозволить більш ефективно використовувати наявні фінансові ресурси, додатково залучити для підготовки фахівців кошти підприємств і установ, знизити фінансовий тиск на населення в питанні здобуття вищої освіти, зробити освіту більш доступною для нашої молоді.
Зауважу, що нам також вдалося раніше в Законі України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» відновити пільги щодо обкладання податком на додану вартість видавничої діяльності з наукової, методичної літератури. Щодо цього особливо наполягав колектив Львівського національного університету. Ця норма збережена і на 2005 рік.
У комітеті завершується обговорення змін до Закону України «Про вищу освіту», який буде внесено до Верховної Ради України протягом першого кварталу 2005 року для прийняття у другому читанні. Мова йде про подальшу демократизацію життя вищої школи, автономію навчальних закладів, посилення ролі науково-педагогічних колективів, кафедр, студентського самоврядування, упорядкування мережі філій, боротьбу із псевдоосвітою і т. ін. Комітет працює над проблемою законодавчого сприяння створенню економічних стимулів фінансування наукових досліджень і науково-технічного оснащення суб’єктів господарювання. Бо наука і знання без застосування — це зброя в футлярі.