Вино зріє у прохолодних підвалах |
Те, що все це не пусті розмови, а реалії нашого нинішнього життя, підтверджують документи спільного засідання президій Академій аграрних наук України і Росії — УААН і РАСГН, яке нещодавно відбулося у Ялті в Науково-дослідному інституті виноградарства і виноробства (НДІВіВ) «Магарач». Директор інституту Анатолій Авідзба у своєму виступі був гранично відвертим: «Найболючіші проблеми, які сьогодні стоять перед виноградно-виноробною галуззю, — скорочення площ виноградників та фальсифікація вин. Це два боки однієї медалі. В Україні на кожні 10 гектарів викорчуваних насаджень молоді насадження становлять не більше одного гектара. За такої тенденції до 2020 року виноградарство в нашій країні може зникнути цілком. Водночас виноробна галузь працює стабільно, приносить чималі кошти до бюджету держави. Абсурдне становище, в заручниках якого — споживач. Йдеться про здоров’я нації. Якщо врахувати, що виноградна лоза починає плодоносити на третій рік, у нас залишилося кілька років, щоб переконати уряд вжити заходів і підготувати громадську думку. В іншому разі гріш ціна нашим ідеям, грантам, методикам...»
Драматизм ситуації посилюється тим, що минула зима у Криму була вкрай холодною. Тут морози доходили до мінус 27—29 градусів за Цельсієм. «Аналіз стану бруньок за даними, наведеними А.Авідзбою, після перезимівлі показав, що в усіх районах Криму, за винятком Південного берега, основні і замінні бруньки в очках усіх класичних сортів винограду пошкоджені практично на 100 відсотків...
Проте у нових сортів винограду — а це дозволяє на практиці оцінити роботу селекціонерів з виведення морозостійких сортів — збереження бруньок становила: «Цитронний Магарача» — 30%, «Спартанець Магарача» — 40%, «Рислінг Магарача» — 45%. Еталоном морозостійкості можна вважати сорт «Подарунок Магарача», у якого в різних зонах (Херсон, Запоріжжя, Крим) збереглося від 60 до 90% бруньок».
Туристам у Криму, які відвідують винні підвали, малюють страшні та дуже суперечливі картини про складну історію виноробства в цьому краю. Тут і розповіді про те, як виганяли виноград за часів турецького панування в Криму. Мовляв, тоді знищували виноградну лозу, щоб позбавити правовірних від спокуси напитися. Проте життя виявилося різноманітнішим — як показують історичні джерела, татарські купці продавали виноградний сік питущим сусідам, що самі винаходили, як із нього одержувати вино. Таким чином, виноградарство розвивалося навіть у, здавалося б, нестерпних умовах. Не менш белетризована історія особистої драми знаменитого селекціонера Павла Голодриги. Правдою у всіх цих розповідях є те, що за всіх нелегких перипетій, які падають час від часу на голови виноградарів, вони умудряються вистояти і знайти вихід навіть із безнадійних ситуацій.
От що розповів завідуючий відділом селекції, генетики винограду та ампелографії (ампелос — виноград, а графія — описувати) інституту «Магарач» доктор сільськогосподарських наук Володимир Волинкін: «Незважаючи на труднощі останніх років, у виноградарстві з’явилися приклади, що вселяють надію. Так, до нас в інститут років сім тому прийшов фермер із Червоногвардійського району і попросив порадити йому, як зайнятися виноградом у степовому Криму, щоб до того ж не прогоріти. Він пояснив: фермер не може розраховувати на те, що сьогодні він якусь культуру посадить, а завтра розкорчує, як це буває у великих державних господарствах.
Ми почали з того, що пояснили йому — потрібні сорти, які давали б стабільне накопичення цукру. Тобто в суворих умовах степового Криму не можна обробляти ні «Мускат білий», ні «Каберне совіньон» — ті сорти, на яких побудоване класичне виноробство ПБК. І ми порадили йому обробляти набір білих і червоних технічних морозостійких сортів, виведених у нашому інституті.
У нашого підопічного всього близько десяти гектарів виноградників. На них він розгорнув своє виробництво. При цьому сам він вина не виробляє, а здає виноград на сусідній завод. Тут його беруть із задоволенням, тому що, наприклад, торік сорти «Красень» і «Пам’яті Голодриги» накопичили цукру до 30 відсотків! Це дуже багато. Наприклад, відомий «Мускат білий» на ПБК накопичує цукру всього близько 26 відсотків. Ми таких результатів досягли завдяки селекції. Окрім того, у нашого сорту «Красень» дрібне насіння, і вихід сусла в нього до 80 відсотків. Можу сказати, що українські селекціонери винограду йдуть в ногу з часом і нічим не поступаються своїм західним колегам із таких країн, як Німеччина, Франція, Іспанія, Угорщина...
— Ці досягнення знайшли відображення хоча б у тому, що кримські вина посіли гідне місце на західних ринках?
— Вийти на міжнародний ринок вина вкрай складно. Там, де ніша вже зайнята своїм виробником, пробитися практично неможливо. Це вдається лише у тих рідкісних випадках, коли на світовому ринку в чомусь відчувається дефіцит. Так, коли є дефіцит шампанських вин, на міжнародний ринок пробивається завод у Новому Світі і Севастопольський завод шампанських вин. Але як можна потрапити з рислінгом у Німеччину, коли там все забито місцевою продукцією? Вони підтримують насамперед свого виробника. Або як із каберне прорватися у Францію?
— А те, що в Крим приїжджав Депардьє, не допоможе кримським винам освоїти Європу? Йому вдалося купити виноградники в Криму?
— Тут є один маленький нюанс — із нашої країни можна вивозити виноматеріали. Їм легко прорватися на західний ринок, тому що вони не поступаються найкращим виноматеріалам Франції чи Німеччини і, крім того, коштують дуже недорого. Саме тому Депардьє захотів тут придбати виноградник. Однак, наскільки я знаю, йому це не вдалося у зв’язку з тим, що в Україні не можна купити землю.
Проте епізод із Депардьє — лише один із багатьох прикладів наших зв’язків з усім світом. Зараз інститут «Магарач» бере участь у міжнародному проекті з генресурсів винограду. Це масштабна і дуже цікава робота. Крім того, ми свої сорти передаємо на випробування до Угорщини, Німеччини...
— І вдалося щось запровадити там?
— Поки що на Захід продати нічого не вдалося, але у нас успішно розвивається співробітництво з російськими колегами. У них багато кримських сортів запроваджені на величезних площах...
Чи можна вважати великим успіхом те, що досягнення кримських селекціонерів гідно оцінили в Росії? На це питання відповідь дається в доповіді на спільному засіданні президій двох академій директора інституту А.Авідзби: «Сорти нової селекції «Цитронний Магарача», «Данко» та інші широко вирощуються у господарствах Росії. Більше того, на сорти «Цитронний Магарача», «Первісток Магарача», «Кримчанин» інститутом «Магарач» отримані патенти Росії. Проте державна комісія Російської Федерації з випробування та охорони селекційних досягнень донині (із 2004 року) не ратифікувала договір між інститутом «Магарач» як власником цих сортів і Кубанським агроуніверситетом, якому інститут передає на основі ліцензії право поширювати ці сорти в Росії. Відповідно, інститут «Магарач» не одержує роялті за використання сортів. Очевидно, потрібно вирішувати питання на міждержавному рівні, оскільки і Росія, і Україна є членами Міжнародної організації з охорони прав селекціонерів і, отже, зобов’язані дотримуватися умов міжнародного законодавства з охорони прав на сорти»...
І останнє питання, яке оглядач «ДТ» спробував з’ясувати у кримських науковців, котрі присвятили себе вивченню виноробства, пов’язане усе ж таки з якістю вина. Осінні дегустації вин, що влаштовують останніми роками фермери Закарпаття, приваблюють дедалі більшу кількість туристів. На тестування молодого вина приїжджають гості з багатьох міст України і переконуються у тому, що в нашій країні є прекрасні винороби. Чому ж давній напій, який отримують в нехитрий народний спосіб, завойовує більшу популярність, ніж те вино, яке одержують із застосуванням сучасних наукових технологій на винних заводах?
— Проблема в тому, — вважає Володимир Волинкін, — що вино, яке виготовляється деякими фірмами (не господарствами, а саме фірмами, котрі не мають навіть власних виноградників), дуже часто мало нагадує цей продукт. У цьому ви можете переконатися, якщо скуштуєте оригінальні вина, наприклад, у тій-таки «Масандрі», що є комплексом із власними виноградниками, із цехами з виготовлення виноматеріалів, із заводом, прохолодними підвалами для витримки вина, лабораторіями... У їхньому фірмовому магазині ви купите те, що дійсно виробляють на Південному березі. Але якщо в іншому магазині ви придбаєте вино з гучною етикеткою, це ще не означає, що воно справжнє — не можна з кілограма винограду зробити сотню пляшок вина, як це вдається деяким фірмам...
Старший науковий співробітник інституту «Магарач» Надія Анікіна впевнена, що з підробками можна боротися методами, розробленими в інституті. Тут створена надійна методологія виявлення фальсифікату винопродукції та методи з визначення компонентів, які свідчать про справжність виноградних вин. Проте, як в усьому в нас, реалізації цієї чудової методології заважають кілька «дрібниць».
Серед них слід особливо виділити відсутність необхідних нормативних документів. І хоча з січня цього року набрав чинності закон про виноград та вино України, в якому хоча й дається визначення фальсифікації, заходи для запобігання цьому злу передбачені досить загальні. Заважає справі й те, що не відомо, який орган займатиметься цією боротьбою.
На даний момент оцінку якості винопродукції проводять органи Держстандарту. На жаль, тут найчастіше немає фахівців належної кваліфікації. Щоб напевне встановити фальсифікацію, потрібна серйозна наукова база. В Україні вона є лише в інституті «Магарач». Крім того, досить важливий і досвід виноробів, тому що не так вже й складно визначити грубі підробки, але коли, приміром, трирічний коньяк видається за п’ятирічний, тут уже потрібне серйозне дослідження, проведене фахівцями. Тільки висновок на основі комплексного аналізу може дати точний результат. А зараз все це віддано на відкуп Держстандарту.
Результат такого стану справ сумний — виноградники рубають, тому що для нарощування виробництва вин, власне, вже не потрібен виноград...