Сумна звістка надійшла з Москви: на 85-му році помер Сергій Петрович Капіца, яскравий фізик і справжній лицар науки, який справою свого життя зробив її популяризацію. Рекордних 40 років вів він на телебаченні легендарну телепередачу «Очевидне-неймовірне». Таким чином, підготував майже 2000 сюжетів, які захопливо розповідали про передній край наукового пошуку і про людей, котрі працюють на цьому передньому краї.
І не буде перебільшенням сказати: з майже 80 тисяч фахівців, які ще тримаються, попри все, в українській науці, чимало тих, кому «за 40», обрали свій фах саме завдяки передачі Сергія Капіци.
Нетиповим було саме місце народження Сергія Петровича - в Кембриджі, де тоді працював його батько, Петро Леонідович Капіца, учень славетного Резерфорда й майбутній Нобелівський лауреат (1978) за відкриття надплинності рідкого гелію при наднизьких температурах. Отже, дитинство Сергія минало зовсім не так, як у його радянських однолітків, навіть із наукових родин, принаймні доти, доки в 1935 році батькові заборонили повернутися до Англії. Наближалася війна, й СРСР гостро потребував технологій кріогенних рідин.
У підлітковому та юнацькому віці Сергій Капіца був свідком і головного відкриття свого батька, і боротьби за визволення із в’язниці заарештованого Льва Ландау, який мав побудувати теорію надплинності, і батькової роботи на «оборонку» в роки війни, і його опали в перше повоєнне десятиліття, коли Петро Капіца змушений був займатися фізикою в себе на дачі… А головне - він не міг не зустрічатися з десятками людей, котрі творили «золоту добу» радянської фізики, і ще тоді здобув досвід, який вельми допоміг йому в подальшій роботі над суперпопулярною телепрограмою.
Сергій Капіца став доктором фізико-математичних наук у неповних 33 роки. Йому належать яскраві роботи з надзвукової аеродинаміки, магнітного поля Землі, фізики елементарних частинок. Він працював у заснованому батьком Інституті проблем фізики, протягом 35 років очолював кафедру фізики в Московському фізико-технічному інституті. Мав звання професора, став автором чотирьох книжок, 14 винаходів та одного відкриття. Вже в останні роки захопився проблемами інформаційного суспільства, глобалізації та демографії, створив математичну модель зростання населення Землі.
І все ж він не продовжив династії нобелівських лауреатів (як це зробив, скажімо, Джордж Паджет Томсон, Нобелівський лауреат 1937 року, син славетного відкривача електрона Джозефа Джона Томсона, лауреата 1906 року, - обох Сергій Капіца мав шанс бачити дитиною в Кембриджі). Зате він зробив дещо більше - змусив значну частину населення тодішньої «однієї шостої» полюбити науку й щиро цікавитися її досягненнями. В ті роки, здається, ще не існувало телерейтингів. Але коли на екранах з’являлася заставка з пушкінськими словами:
«О, сколько нам открытий чудных
Готовят просвещенья дух,
И опыт, сын ошибок трудных,
И гений, парадоксов друг», -
більшість моїх знайомих (і я сам) завмирали біля телевізорів.
Лицарське ставлення до науки й непримиренність до всілякої антинаукової маячні, яка заповнює сьогодні електронні та друковані ЗМІ пострадянського простору, він сповідував до останніх днів життя. Його зусилля здобули офіційне визнання: за створення передачі «Очевидне-неймовірне» він отримав Державну премію СРСР. Пізніше став лауреатом премії ЮНЕСКО та низки інших престижних відзнак.
Але найголовнішим його визнанням була щира любов мільйонів людей (часто нічим не пов’язаних із наукою). Тому відхід Сергія Петровича Капіци став для багатьох і остаточним прощанням з добою, коли наука була в центрі уваги мільйонів. І водночас нагадуванням: учені повинні бодай намагатися говорити до мільйонів, якщо не хочуть без бою назавжди віддати інформаційне поле неукам.