Приводом до написання цієї статті стало сумне припущення, що людей, котрі знають, що таке справжній технопарк, у нас не так і багато.
Одне з його визначень можна сформулювати так: технопарк — це комплекс заходів, спрямованих на створення умов для зародження наукоємного бізнесу, що їх організовує держава. Простіше кажучи, технопарк — це інкубатор з розведення приватних компаній, які використовують передові наукові досягнення і технології для створення комерційного продукту. Зовні технопарк — комплекс приміщень, пристосованих для проведення робіт, які потребують спеціального устаткування й інфраструктури.
У розвинених країнах ці структури розміщуються при великих наукових центрах. Користувачами технопарків виступають маленькі приватні фірми, засновані, як правило, молодими вченими віком 25—35 років, які захистили PhD і прагнуть започаткувати конкурентоспроможний бізнес. Без відповідної допомоги на початковому етапі поява високотехнологічного бізнесу просто неможлива. Чим складніша наукова концепція, закладена в основу бізнес-проекту, тим більша підтримка має бути надана. Зазвичай послуги технопарку після відповідного обговорення бізнес-проекту незалежні експерти надають на період до 5—7 років. За цей час необхідно відпрацювати технологію, знайти партнерів і, найголовніше, — споживачів продукції. Фінансова діяльність компанії протягом цього періоду перебуває під безпосереднім контролем якогось банку (як правило, приватного), який може надати необхідну допомогу, але водночас контролює кожну угоду і стежить за тим, аби всі зусилля започаткованої справи, до останньої копійки, було спрямовано на розвиток бізнесу. Банк має свій інтерес, бо у випадку успіху всього проекту його підтримку буде винагороджено. А в разі неуспіху, що теж періодично трапляється, витрати можуть бути інколи компенсовані державою за рахунок платників податків. Слово «інколи» означає, що коли фірма прогорить, особливо встигнувши витратити позику, тоді не виключено, що дійде й до розслідування з дуже неприємними наслідками. Отож врятувати може тільки абсолютна чесність.
На жаль, у наших реаліях технопарками оголошуються підприємства, в яких працюють десятки і більше людей, використовуючи вже досить розроблені й налагоджені технології.
Обговорювана тема містить ще один важливий аспект — у надрах наших науково-дослідних інститутів трапляються по-підприємницькому налаштовані люди, які прагнуть розпочати бізнес, побудований на науковому досвіді. Проте через відсутність справжніх технопарків вони фактично займаються прихованою комерцією на робочих місцях, маскуючи свою діяльність під науку й використовуючи інфраструктуру інститутів не за призначенням. Тим небагатьом, хто юридично оформив свій бізнес, не залишається нічого іншого, як орендувати площі в тих самих інститутів. Зрозуміло, директори інститутів дуже навіть не проти мати додатковий дохід... Такий симбіоз додатково цементує теперішню централізовану систему управління в НАНУ, оскільки за відсутності нормальних технопарків ця категорія орендарів зовсім не зацікавлена у якихось реформах.