Думка, що фізика багато в чому вичерпала свої можливості і в цій фундаментальній науці закінчився період, коли допитливі знаходили самородки, стала майже загальноприйнятою. Мовляв, дослідники мусять перемивати тонни руди заради крихітного зернятка золота. Цю думку півстоліття тому у своїй книжці про кінець фізики сформулював членкор Академії наук СРСР Франк-Каменецький і вкотре довів… що песимізм у науці — річ безперспективна. Фізичні відкриття початку ХХI століття відкрили перед людством такі обрії, які обіцяють перевернути всі наші уявлення про світ.
Низку великих відкриттів насамперед зроблено в астрономії. Астрофізики буквально здійснили прорив у макросвіт — світ зірок, галактик, всесвітів. Серед іншого вдалося з’ясувати, що доступний нам фізичний світ, який ми вивчали досі, становить лише жалюгідні чотири відсотки від речовини у Всесвіті. Решта припадає на частку так званої темної матерії і темної енергії. Правда, про неї ми сьогодні знаємо приблизно стільки ж, скільки було відомо про закон тяжіння у часи Київської Русі.
Далі — більше: наразі в центрі Європи, під Женевою, об’єднаними зусиллями передових країн Європи готується до роботи найбільший у світі прискорювач на зустрічних пучках. Ця циклопічна, обладнана найсучаснішою дослідницькою технікою споруда обіцяє прорив на наступний поверх мікросвіту. Не виключено, що на нас чекає знайомство з такими таємницями світобудови, перед якими зблякне все, що було відкрито фізиками досі...
Паралельно з цим фізики завершують свій найсміливіший проект — будівництво термоядерної установки. І не якогось лабораторного зразка, а справжньої промислової електростанції! На створення її першої черги виділено понад 10 млрд. євро. Тобто своїми масштабами проект перевершить навіть прискорювач у ЦЕРНі, який не має рівних.
Проект отримав назву ІТЕР. На 2015 рік заплановано запуск демонстраційного зразка, а на 2025-й — запуск промислового реактора. Це дозволить впритул наблизитися до вирішення головної на сьогодні проблеми людства — отримання в необмеженій кількості недорогої, екологічно чистої електроенергії. Світ після реалізації проекту ІТЕР матиме зовсім інший вигляд. Усе це свідчить про те, що поблякла впродовж останніх десятиліть (великою мірою — через Чорнобиль) фізика повертає собі звання цариці наук.
Понад десяток років «ДТ» регулярно інформує читачів про участь України в програмі ЦЕРНу, про те, як група українських учених та інженерів, фактично без підтримки держави, зробила видатний внесок у створення детектора ALICE і в деякі інші експериментальні установки в ЦЕРНі. Тижневик неодноразово надавав можливість українським ученим сказати своє слово про нинішній стан проблеми.
А він оптимізму не вселяє. Якщо влада й надалі так само байдуже дивитиметься на самовіддані спроби окремих учених врятувати ситуацію, в України є всі шанси скотитися на узбіччя світової науки. Нашому керівництву слід усвідомити, що сьогодні не лише передові в інноваційному сенсі країни, а й маленькі, недавно утворені держави — Македонія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Чорногорія — прагнуть подолати всі перешкоди на шляху до членства в ЦЕРНі. Про прагнення працювати на колайдері під Женевою заявили прибалтійські країни. Білорусія успішно співпрацює з ЦЕРНом і активно прагне зміцнити там свої позиції.
Показово, що для вступу в ЦЕРН недосить заплатити вступний внесок — потрібно ще мати науковий потенціал у цій галузі. Прибалтам продемонструвати його важко. Проте вони намагаються прорватися до обраного європейського співтовариства фізиків, розвиваючи грід.
Чим такий привабливий проект, пояснив в інтерв’ю «ДТ» міністр закордонних справ Словацької Республіки пан Ян Кубиш:
— Робота Словаччини у програмі ЦЕРНу дозволяє брати участь в одному з найбільш вражаючих проектів світу. Наша країна вклала в цю програму чималі гроші, зате словацька промисловість отримала можливість брати участь у його реалізації. Це сприяло підвищенню конкурентоспроможності нашої промисловості. А вчені отримали чудову нагоду брати участь у передових експериментах, які рано чи пізно приведуть до дуже серйозних прикладних результатів. У ЦЕРНі одночасно працювало до десяти словацьких учених, через нього пройшли сотні дослідників із нашої країни. Це великий плюс! Робота в ЦЕРНі підняла науку на той рівень, який робить нас цікавими для колег з інших фізичних центрів...
Коли ж питання вступу в ЦЕРН розглядається в Україні, наші можновладці чомусь враховують лише той внесок (до речі, дуже невеликий для нашої держави), який доведеться заплатити. При цьому вони не беруть до уваги грандіозних переваг, які це членство відкриває перед країною. Зокрема замовлення на устаткування для колайдера, яке можна було отримати від ЦЕРНу, з горою перекрило б заплачений внесок. Крім того, членство в цій організації надзвичайно підвищує рейтинг підприємств, які виконують замовлення для цього найбільш високотехнологічного проекту світу.
Коли в ЦЕРНі мені люб’язно показували прискорювач і його чотири детектори, я майже щокроку наштовхувався на таблички «зроблено в Росії». Наш північний сусід поставив близько 23 відсотків усього устаткування на колайдер. І це тоді, коли наші заводи — наприклад, такий сучасний, як Ново-Краматорський завод важкого машинобудування — були здатні виконати безліч замовлень для ЦЕРНу. Однак на українських заводах і гадки не мали про багатомільйонні тендери в Європі на їх виготовлення, які виграла Росія. Це ціна байдужності влади до участі України в міжнародних наукових проектах!..
Скоро в Європі не залишиться країни, яка б не брала участі в цернівських розробках. І тоді нам уже жодними розумними причинами не вдасться пояснити, чому Україна опинилася поза європейським мегапроектом. Це тим більше незрозуміло, якщо згадати, що ми — потужна ядерна держава, яка була колись серед світових лідерів у дослідженні мікросвіту.
Одне вселяє надію — недавно заступник міністра МОН Максим Стріха провів нараду з головними академіками НАНУ. Її результатом став документ, що підтверджує необхідність входження України в ЦЕРН. У цьому ж документі записано рішення: призначити професора Г.Зинов’єва, який так багато зробив для налагодження контактів із цією організацією, представником України в ЦЕРНі. Невже крига скресла?
Вступ нашої країни до цієї організації відкриє можливість працювати в ЦЕРНі не одиницям, які пробиваються туди завдяки власній ініціативі та допомозі ЄС, а добре організованому науковому співтовариству, що спеціалізується на цій проблемі. Для цього необхідно, аби, як і в інших країнах, на зазначені потреби було виділено окремий рядок у бюджеті. Він має називатися «співпраця з великими міжнародними проектами, зокрема з ЦЕРНом».
— Щоб зрозуміти, наскільки назріло таке рішення, — розповів професор Г.Зинов’єв, — досить перелічити наукові установи з усталеним міжнародним авторитетом, які можуть виконувати дослідження на колайдері. Серед них такі інститути Національної академії наук України, як Фізико-технічний інститут (Харків), Інститут ядерних досліджень (Київ), Інститут прикладної фізики (Суми), Інститути сцинтиляційних матеріалів і монокристалів (Харків)...
Крім того, у програмі готовий узяти участь Національний технічний університет (КПІ) з його потужним грідом. Великі обчислювальні потужності є в Національного університету імені Т.Шевченка, хороші дослідники є в Національному університеті в Харкові. Україні, на відміну від інших претендентів, які товпляться біля входу до цієї організації, нічого не потрібно спеціально вигадувати й організовувати, щоб показати свої можливості.
Говорячи про нашу участь у колаборації в Женеві, не можна не згадати роль Інституту сцинтиляційних матеріалів. Він уже зробив величезний внесок у реалізацію прискорювача на зустрічних пучках, і в цього колективу є чудові перспективи в майбутньому. Прискорювач розвиватиметься, реалізовуватимуться наступні проекти в ЦЕРНі, і в цього інституту, безумовно, з’являться нові замовлення. Дарма ми себе часто недооцінюємо — в нас є всі підстави достойно вписатися в європейську науку.
Причому слід знати: ЦЕРН — лише перший етап нашого входження як держави в західну науку. Наші представники з власної ініціативи вже стали частиною світового наукового співтовариства. Коли ж буде укладено відповідні міжнародні угоди, наші інститути стануть повноправними учасниками великого проекту.
Після цього передбачається другий етап — ІТЕР. До цієї організації вже вишикувалася черга країн, охочих стати учасниками. Їх не турбує великий вступний внесок — мільярд євро. Аж надто привабливі перспективи відкриваються — стати власником замінників нафтових океанів.
Чому й тут ми не серед лідерів? Адже в нас чудові напрацювання з цієї тематики! Україна повинна негайно вступити в ЦЕРН і без перепочинку розпочати пошук свого місця в ІТЕРі.
Сьогодні наше суспільство жваво обговорює участь у футбольній першості Євро-2012. Вона стала можливою завдяки тому, що в країні знайшлася енергійна й небайдужа людина — Г.Суркіс, який узяв на себе цю роботу. На щастя, у фізиці в нас виявився не менш енергійний і авторитетний посол української науки у світі — професор Г.Зинов’єв. Він проклав шлях до ЦЕРНу, яким тепер може рушити потужний загін НАНУ. Зупинка за малим: якби Україна вділила фізиці стільки ж уваги й виділила хоч малу дещицю тих грошей, які вона готова дати на футбол, ми б невдовзі отримали величезну віддачу.