Згідно зі статистикою уряду США, кожний четвертий працюючий у країні вчений із ступенем є або іноземцем, або він народився за кордоном і потім отримав американське громадянство.
Одна з причин такої кількості вчених-іноземців у США, мабуть, полягає в тому, що, як відомо, американці в основному уникають професій, де кількість витрачених зусиль більша, ніж рівень її оплати. З цієї точки зору наукова праця з її необхідністю повної самовіддачі й повного занурення в досліджувану проблему виглядає дуже непривабливою. Звичайно, є й серед споконвічних американців захоплені натури — учені за покликанням. Проте для такої великої країни з її лідерськими амбіціями їх явно замало. І лише наплив дослідників-іноземців забезпечує наддержаві провідне становище у світовій науці.
Те, що Америка для наших учених є землею обітованою, — факт відомий. Проте, як випливає з нещодавно проведених досліджень, до США прагнуть також і фахівці з інших, далеко не бідних країн, таких, як Великобританія, Німеччина, Канада. Що ж їх туди приваблює?
Про це й піде мова в запропонованій статті, підготовленій за матеріалами німецького журналу Focus.
Склад наукового персоналу найкрупнішого у світі дослідницького центру медико-біологічного профілю — National Institutes of Health (NIH) біля Вашингтона — багатонаціональний.
Доктор Роланд Мартін, 42-літній невролог із Німеччини, завідує в NIH відділенням клітинної імунології. Під його керівництвом трудиться команда, у складі якої три німці, два італійці, по одному представнику Японії, Словаччини, Хорватії та США. Сам доктор Мартін приїхав до США з Тюбінгена (ФРН) разом із своєю сім’єю три роки тому й повертатися на батьківщину не збирається. У Німеччині Роланд Мартін працював старшим лікарем в університетській клініці Тюбінгена. За його словами, сьогодні лікар у такій клініці повинний 80% свого часу приділяти обслуговуванню пацієнтів і лише 20% — науковим дослідженням. При такому стані справ надто складно залишатися в курсі останніх досягнень світової медицини.
В Америці Роланд Мартін сам планує час для наукових досліджень, у будь-який момент може обмінюватися думками з колегами з усього світу і повністю використовувати можливості, що надає міжгалузеве співробітництво. Також тут є й необхідні фінансові ресурси, і оптимально обладнані лабораторії, що створює відмінні умови для роботи. У Німеччині ж, як зауважує доктор Мартін, ніде немає такої сприятливої сукупності можливостей.
Одна з нинішніх співробітниць доктора Мартіна біолог Ольга Епіфано прибула до NIH з Італії п’ять років тому і почуває себе тут як у «казковій Країні науки». Єдине, що їй тут заважає, — американська бюрократія. «Проте на відміну від Рима вона тут принаймні функціонує», — стверджує Епіфано.
Сполучені Штати є наукової Меккою світу: ця країна більше, ніж будь-яка інша, вкладає грошей у дослідження; тут ученим надається необмежена свобода для реалізації енергії творчого пошуку. Такий підхід сприяє тому, що США займає провідні позиції в багатьох галузях. Приміром, медики, які живуть у США, починаючи від 1920 року, отримали дві третини всіх нобелівських премій.
Однак без імпорту вчених навряд чи стали б можливими такі досягнення. Процес «збирання мізків» розпочався з творця теорії відносності Альберта Ейнштейна, був продовжений батьком місячної ракети Apollo Вернером фон Брауном і стрімко розвивається сьогодні: авангардизм досліджень в американських лабораторіях забезпечують лікарі, фізики й інженери, що як доктор Мартін, прибули до США з німецьким, іта-лійським, японським або ще якимось ученим ступенем.
— Після Другої світової війни США отримали величезну вигоду від прибулих сюди емігрантів, — говорить професор економіки Шерон Левін з університету в Сент-Луїсі. — Це були видатні особистості, без яких наші дослідження і наука не були б такими, якими вони є нині. — Іноземці не кращі й не гірші від американців, просто вони тут на своєму місці. Сучасна наука дедалі більше перетворюється на глобальне підприємство, і її творчі сили зосереджуються там, де можливий прорив у пізнанні суті досліджуваних явищ.
Ефективність наукової діяльності американські вчені співвідносять із такими показниками (саме ці показники стимулюють напружену конкуренцію в науці):
— публікації в провідних журналах;
— кількість «Hot Papers» (десяти найцитованіших останніх публікацій);
— список 250 найцитованіших авторів;
— отримані патенти;
— членство в Національній академії наук (NAS), а також у Національній технічній академії (NAE) (членами стають лише ті, хто «вніс видатний і багаторічний вклад у розвиток науки»);
— засновництво біотехнологічних підприємств.
У природничих науках майже дві третини найцитованіших авторів — іноземці за походженням, в галузі медико-біологічних досліджень (скорочена назва — біомедицина) цей показник становить близько 30%. Отже, США протягом ряду років отримують прибуток від інвестицій, які вкладають в освіту інші країни, і, найімовірніше, на шкоду розвитку цих країн.
Наскільки великий може бути прибуток США від використання праці зарубіжних учених і інженерів, ще кілька років тому підрахував Brookings Institution: уже в період 1950—1975 рр. він досяг близько 8,6 млрд. доларів щорічно. А в одному з повідомлень National Academy of Engineering прямо говориться, що зарубіжні студенти і вчені з тривалим тер-міном перебування в країні приносять суттєвий дохід американським університетам і науково-дослідним закладам.
Відплив «мізків» найбільше відчувають, як це не дивно, Німеччина і Великобританія, звідки щорічно десятки вчених їдуть у США. Причина, що спонукає їх до цього, одна — гроші. Оскільки в той час як США виділяють на наукові дослідження майже 3% ВВП, у Німеччині й Великобританії цей показник становить лише 2,4% і 1,8% відповідно.
Зараз, однак, вже й у Західній Європі схаменулися й почали змінювати політику щодо науки. Уряд ФРН планує до 2004 р. подвоїти бюджетні асигнування на наукові дослідження і тим самим призупинити виїзд учених. Великобританія збирається зробити те ж саме до 2008 р.
Проте гроші — це ще не все. Необхідно створити таку ж «казкову Країну науки», де вчений справді зміг би самовиразитися повною мірою, де ніщо не обмежує творчий політ думки, де насправді можна знайти «птаха щастя», тобто лабораторії з новітньою технікою і багатомільйонні асигнування на наукові дослідження.
Сполучені Штати як країна, де всі ці можливості надаються вже сьогодні, приваблюють до себе талановиті уми з непереборною силою. І все ж передчасно робити висновок, що незабаром уся передова наука зосереджуватиметься в США. Є також і зворотна тенденція, тобто все більше вчених після кількох років роботи в Америці повертаються до себе на батьківщину. І незалежно від того, що спонукає їх до цього — патріотичні почуття чи власні амбіції, — очевидно одне: їхні знання та досвід, отримані в передових лабораторіях, сприяють розвитку науки тепер вже в рідній країні.