Навряд чи 50 років тому хтось міг спрогнозувати, що організований у Харкові невеличкий філіал ВНДІ хімічних реактивів перетвориться до свого півстолітнього ювілею на потужний науково-технологічний комплекс «Інститут монокристалів» НАН України.
Спочатку він мав лише три лабораторії, в яких працювали переважно випускники харківських вузів. Проте оборонна промисловість СРСР гостро потребувала вітчизняних сцинтиляційних матеріалів, і особливо чистих хімічних речовин, і молоді вчені та інженери з ентузіазмом узялися за нову й цікаву роботу.
Через кілька років успіхи нового філіалу виявилися настільки значними, що його було перетворено в самостійний Всесоюзний науково-дослідний інститут монокристалів. Він став провідною науковою установою СРСР у галузі створення і дослідження сцинтиляційних матеріалів, технічних монокристалів, функціональної кераміки, органічних люмінофорів і багатьох особливо чистих неорганічних речовин.
Тут уперше в світі було розроблено методи й пристрої для автоматизованого вирощування великогабаритних сцинтиляційних монокристалів «Ріст» і «Кристал», що й визначило подальшу логіку розвитку інституту. До середини 70-х років на його базі було створено науково-виробниче об’єднання «Монокристалреактив». Замовниками розробок НВО стали провідні підприємства оборонного, аерокосмічного і приладобудівного комплексів СРСР — Ленінградське оптико-механічне об’єднання, Інститут атомної енергії ім.І.Курчатова, Інститут космічних досліджень, Союзний приладобудівний інститут, головне підприємство з лазерної техніки — НДІ «Полюс», київський завод «Арсенал», Харківський турбінний завод і завод ім.В.Малишева.
Розробленим і виготовленим у Харкові сцинтиляторам судилося багато важливих справ. Вони побували на Місяці й на Марсі, сприяли забезпеченню м’якої посадки космічних об’єктів. Вони допомогли відкрити радіаційний пояс Землі та родовище нафти в районі Тайшет-Туймуза. Вони дозволили вивчати явище широких атмосферних злив.
1985 року НВО «Монокристалреактив» очолив Володимир Семиноженко, з ініціативи якого в 1991 році об’єднання було переведене в структуру Академії наук України й перетворене на науково-технічний комплекс «Інститут монокристалів». Як засвідчило життя, завдяки такому переходу інститут не лише уникнув сумної долі більшості прикладних НДІ в пострадянський період, а й отримав новий імпульс для розвитку, розширення фундаментальних досліджень і створення нових наукомістких технологій та виробництв.
Керівництво інституту шукало й знаходило нові економічні підходи до організації науково-виробничої діяльності та можливості виходу на світові ринки. Справжнім проривом для харків’ян став контракт із компанією Siemens Medical Systems. У результаті після розвалу СРСР і втрати традиційних замовлень визначати можливості роботи НТК став експорт наукової продукції в розвинені країни світу. Проте в умовах недостатнього й не завжди стабільного державного фінансування виникла потреба перерозподілити бюджетні кошти — більшу частину їх спрямувати на фундаментальні дослідження й водночас зацікавити співробітників виконувати госпдоговірну тематику.
У результаті на базі комплексу в 1995 році був створений науково-технологічний концерн «Інститут монокристалів» НАН України. При збереженні єдиного керівництва та єдиних цілей, науково-технологічні підрозділи було перетворено на самостійні структури. Маючи у своєму активі розробки світового рівня, нові організації успішно вийшли на світовий ринок наукомісткої продукції. Водночас учені НТК отримали важливі фундаментальні результати в галузі хімічної науки, фізики та хімії наноструктур, нанотехнологій, нелінійної фізики, біотехнологій, структуроутворення в конденсованих системах. Так у кризові 90-ті роки концерну вдалося не лише зберегти свій науковий і технологічний рівень, а й значно розширити свою діяльність.
Проте час не стояв на місці. Для більш гнучкого вирішення питань фінансування і розвитку низкою постанов президії НАН України в період 2002––2004 років концерн був перетворений на однойменний комплекс як державна бюджетна наукова установа, котра має право розподіляти кошти серед організацій, що входять до його складу. А їх кількість значно зросла. Нині до комплексу входять: Інститут монокристалів (Харків), Інститут сцинтиляційних матеріалів (Харків), відділення хімії функціональних матеріалів (Харків), Завод хімічних реактивів (Харків), Науково-дослідний інститут мікроприладів (Київ), Науково-технічний центр імунобіотехнології (Київ) і Науково-дослідний технологічний інститут функціональної мікроелектроніки (Сімферополь).
Нова науково-технологічна структура дозволила розширити масштаби досліджень у таких пріоритетних напрямах світової науки, як мікроелектроніка, нові методи діагностики захворювань, біотехнологія та ядерна медицина.
Завдяки розробкам учених вперше в СНД створено медичну томографічну гамма-камеру, швидкодіючі інтроскопи для митного контролю багажу, вантажів і переміщення радіоактивних речовин, медичні імплантати та хірургічні інструменти з сапфіру, сцинтиляційні матеріали для виявлення нейтрино і нейтронів. Отримано полістирольні пластмасові сцинтилятори, які за радіаційною стійкістю та світловиходом перевершують кращі зарубіжні аналоги. Стала можливою участь нашої країни в найбільших міжнародних експериментах у галузі ядерної фізики та фізики високих енергій — BABAR (Японія), SLAK (США), ALICE (Європа) та інших спільних наукових проектах.
У НТК «Інститут монокристалів», який входить у 51-й рік свого існування, — чудові традиції, усталені наукові школи, висококваліфіковані кадри, солідна матеріальна база, широкі творчі й виробничі зв’язки та вміння адаптуватися до мінливої ситуації. У цьому — запорука його майбутніх успіхів.
НТК «Інститут монокристалів»: лише факти
1981 рік — явище хімічної інертності домішок металів у напівпровідниках із хімічними вакансіями отримало офіційний статус наукового відкриття № 245.
1982 рік — співавторство в офіційно зареєстрованому відкритті під №255 в галузі фізики плазми.
1982 рік — премія Ради Міністрів СРСР за створення технології отримання лазерного рубіну.
1983 рік — премія Ради Міністрів СРСР за роботи в галузі хімічної технології.
1992 рік — Державна премія України за розробку і впровадження у виробництво люмінофорів та люмінесцентних матеріалів.
1996 рік — Державна премія України за розробку і промислове освоєння технологічних процесів автоматизованого вирощування великогабаритних сцинтиляційних монокристалів і виготовлення детекторів на їхній основі.
2000 рік — Державна премія України за цикл робіт у галузі ядерного приладобудування.
2003 рік — Державна премія України за розробку технології отримання монокристалів сапфіру.