Ще Антон Чехов писав, що не буває національної науки, як не буває національної таблиці множення. А в сучасному науковому світі поняття «міждержавні кордони» день у день стає дедалі розмитішим й ілюзорнішим. Частіше звучать словосполучення «світовий (загальноєвропейський) науковий простір», «інтеграція наукових досліджень, проведених у різних країнах», «науково-технологічний потенціал об’єднаної Європи». Про їхнє реальне наповнення і йшлося на міжнародному симпозіумі «Роль міжнародних організацій у розвитку загальноєвропейського науково-технологічного простору», що відбувся в Києві 23—25 вересня ц.р.
Отже, який внесок міжнародних інституцій у процес взаємопроникнення наукових шкіл різних країн, що вони можуть зробити, аби ККД від інтернаціонального співробітництва вчених був максимально високим? Учасники форуму переконані: роль і значення таких організацій, як ЮНЕСКО, Європейська федерація національних академій наук, Європейська асоціація сприяння розвитку науки й технологій в інтеграції та науковому співробітництві на континенті й багатьох інших, складно переоцінити. Вони створюють умови для обміну інформацією між ученими, особливо молодими.
До речі, про молодих учених. Загальновідомо: одна з найболючіших проблем сучасної української науки — «відплив мізків», причому «мізків» свіжих і перспективних. Так от, наступного року Європейська федерація з точних і гуманітарних наук (INTAS) планує провести масштабну програму, у якій велику увагу буде приділено розвитку об’єднаної науки. Зокрема, передбачено проект, мета якого — зупинити процес «вимивання» молодих учених із країн, що розвиваються. Для цього буде надано відповідне фінансування — кожен, хто, попрацювавши за кордоном, повернеться в рідні пенати, одержить певну суму грошей.
У день відкриття симпозіуму відзначила своє восьмиріччя Міжнародна асоціація академій наук (МААН), що об’єднує національні академії наук країн СНД. Її президент Борис Патон сказав про значимість цієї авторитетної недержавної інституції:
— Серед завдань асоціації — координувати роботу вчених національних академій: не допускати дублювання робіт тощо. Крім того, МААН допомагає знайти можливість для колективного використання унікального устаткування. Адже мати, скажімо, дослідний атомний реактор кожна академія не може — це нереально, та й нераціонально.
— Члени асоціації гостро порушили питання безладу, який панує сьогодні у справі надання вчених ступенів і звань, — продовжив Борис Євгенович. — Дійшло навіть до того, що з’явилися приватні атестаційні комісії, що надають їх. Тож аби навести порядок у цій сфері, МААН у найкоротші терміни прийме відповідне рішення та представить його урядам. Загалом за вісім років існування асоціації ми не раз зверталися до глав держав СНД. Зокрема з ініціативою створити єдиний науковий простір. Таке рішення було прийнято, але, на жаль, поки що його реалізовано лише на папері.
Академік Патон підкреслив: прогрес сучасної науки неможливий без якнайширшого міжнародного співробітництва. До того ж коефіцієнт корисної дії наукової праці набагато вищий, коли нею займається колектив. А в колективі слід створити умови для плідної праці, повинен бути лідер і «робочі конячки». Президент INTAS Пітер Дрент вважає, що в Центральній і Східній Європі вченим може не вистачати фінансування, устаткування тощо, але в них є куди важливіше — інтелектуальний потенціал. І не має значення, у якій із країн працюють «золоті голови». Головне, що вони спроможні просунути вперед науку всієї Європи. «Тільки об’єднавшись ми зможемо досягнути вражаючих результатів», — резюмував пан Дрент. Насмілюся додати: дуже хочеться вірити, що ці результати будуть вражаючими і для гаманців наших учених і для добробуту нашої держави.