Велика кількість акредитованих Вищою атестаційною комісією наукових збірників завдає значної шкоди українській науці, вважає професор, член-кореспондент НАНУ Анатолій Білоус. На його думку, ці збірники відволікають вчених від написання статей до міжнародно реферованих наукових журналів, де їхній доробок був би кориснішим для світової науки.
«Розвелося дуже багато ВАКівських збірників. Я вважаю, що ті люди, які провели через ВАК і затвердили ці збірники, завдали надзвичайно великої шкоди науці, — заявив Анатолій Білоус. — Це є фактично самовидання, які ніхто не контролює, не рецензує, які нікому не потрібні, які ніхто у світі не читає».
На думку професора, об’єктивним показником успішності вченого є не кількість публікацій в українських збірниках, а його ейч-фактор, який обчислюється на основі кількості публікацій в міжнародно-реферованих журналах та кількості посилань на ці публікації у працях інших вчених.
«Весь світ оцінює наукові результати, виводячи т. зв. ейч-фактори. Для цього необхідно публікуватися тільки в реферованих журналах, і при цьому публікувати хороші статті, щоб на тебе посилалися інші», — зазначив Анатолій Білоус.
Натомість бажання розвивати виключно українські наукові видання, які не є популярними у світовому науковому співтоваристві, призводить до самоізоляції і різкого зниження ефективності наукових студій, вважає професор. «Ми фактично створили закриту українську науку, яка нікому не потрібна», — констатував він.
Детальніше читайте у статті Лідії Суржик «ВАКханалія: далі буде?» у свіжому номері «ДТ».