Треба віддати належне громадянській позиції С.Ошкадьорова, котрий голосно заявив, що надходження у ВАК явно малограмотної роботи з претензією на докторську дисертацію можна пояснити тим, що її обговорення в спеціалізованій раді було проведено формально й у частині, що стосується критичних зауважень, було згорнуто в інтересах здобувача. Неоковирна картина захисту досить довго була темою жвавого обговорення в Академмістечку, тож не є таємницею.
Чому так сталося? Можливо, спеціалізована рада Інституту металофізики ім. Г.Курдюмова НАН України захищала «честь мундира» і «витягала» роботу, виконану, як вказано в авторефераті, у її стінах? Але ж такою підтримкою вчена рада надала ведмежу послугу як здобувачеві, так і своєму авторитету. С.Ошкадьоров вважає, що присудження ступеня доктора наук у даному випадку аналогів в історії металознавства не має, його можна розцінити як цинічний виклик усьому науковому співтовариству і воно є грізним симптомом хвороби вітчизняної системи атестації наукових кадрів і свідченням початку морального банкрутства наукового співтовариства.
Хочу перейти від думки С.Ошкадьорова про конкретну роботу до оцінки загального рівня захищуваних і затверджуваних у ВАК дисертацій. У цьому напрямі можна дійти таких, на жаль, відомих усім — від молодого аспіранта до маститого академіка, висновків.
1. Науковий рівень дисертацій, особливо докторських, різко знизився. Доводиться констатувати, що захищені 20—25 років тому дисертації на конкурс ученого ступеня доктора наук глибші, сильніші, ніж ті, що захищалися нині. Цей беззаперечний факт виглядає парадоксом, оскільки наука в цілому безупинно рухається вперед, а науковий рівень захищуваних і, що важливо, затверджуваних ВАК дисертацій не підвищується, а знижується. Ясна річ, можна знайти безліч пояснень цього негативного феномена (погіршення економічної бази науки, розвал багатьох наукових шкіл, інститутів, відсутність мотивації, відтік молодих і найталановитіших кадрів із науки в бізнес, банківські структури, політику тощо). Але основний принциповий підхід до дисертацій повинен бути один — краще менше, але краще!
2. Протягом останніх років зміцнилися так звані «творчі колективи» з підготовлених учених, котрі на замовлення за гроші пишуть дисертації, статті, доповіді й організують захисти цих дисертацій для малокомпетентних у науці, а часто й просто безграмотних діловарів, що жадають «осоліднитися». Їм це потрібно для престижу, для візитки, для формування іміджу, авторитету. Просто — щоб викликати довіру й повагу в наших громадян, якими завжди користувалися професори, вчені.
На мій погляд, найбільше пройдисвітів, що одержали кандидатські й докторські ступені, спостерігається в сфері економічних наук. Воно й зрозуміло, оскільки фундаментальних знань у галузі ринкової економіки в усіх її аспектах в Україні ще не нагромаджено. І ось на стику наук про планову, соціалістичну економіку та прогресивну ринкову народжуються борзописці, які продають у вигляді дисертацій наукоподібну абракадабру фінансово заможним «джентльменам».
На жаль, «допомогу» в підготовці й захисті дисертацій дилетантам від науки часто надають і шановні кафедри, інститути. Без спонсорської допомоги, підтримкою якої є названі послуги, не прожити. А вижити хочеться.
Я знаю недавнього завгоспа, котрий тепер доктор економічних наук. Цей учений ступінь дозволив йому обійняти посаду першого віце-президента солідної організації.
Зустрічаю недавно одного знайомого молодого чоловіка. Знаю, що він закінчив гірничий інститут і спеціалізувався у вугільній галузі. Читаю його візитку: доктор економічних наук. Думав, у гірничій справі, хотів поздоровити, запитую: «Яка тема дисертації?». Відповідає: «Щодо Іраку». У мене запитань більше не було.
Можуть запитати: а що, раніше, за Радянського Союзу такого не було? Відповім: такого, справді, не було. Були випадки, коли співробітники інститутів консультували й допомагали в оформленні дисертації висококваліфікованим виробничникам, проектантам, конструкторам. Але ж інтелектуальний, професійний рівень цих здобувачів відповідав, а часто й перевершував рівень вимог до шуканої дисертації. Потрібно було тільки підтвердити рівень кваліфікації дисертацією. І допомога мала чисто оформлювальний характер.
3. Ученого, що претендує на ступінь доктора наук, повинні знати як особистість у середовищі фахівців, у науковому світі. Він повинен, безумовно, мати програмні публікації, статті, монографії у своїй галузі. Якщо здобувач не в змозі опублікувати жодної статті без співавторів, якщо представлені ним статті надруковано тільки в другосортних часописах, якщо в нього немає жодної книжки й публікацій кіт наплакав, то про який захист докторської дисертації може бути мова! Якщо не припинити цей негативний процес морального розтління в науці на нинішній стадії, то вже найближчими роками Україна не зможе розраховувати на підйом і навіть на збереження нинішнього промислового потенціалу на основі вітчизняних наукових розробок.
Не слід забувати й про те, що висока репутація українських вчених у різних галузях працює на позитивний імідж країни. Це стосується й металургійних професій. Бездумне тиражування фальсифікованих дипломованих учених можна розглядати як свідомий підрив морального потенціалу України у світовій науці. Немає відповіді на запитання, які нові знання вніс новий доктор наук у скарбничку науки та які важливі науково-технічні проблеми він розв’язав або хоча б допоміг розв’язати. Чи не підриває це титанічні зусилля академіка Б.Патона щодо мобілізації зусиль учених і їхніх знань на підйом економічного потенціалу країни? Які нові ідеї можуть внести такі дисертації в справу підготовки майбутніх фахівців? Тут очевидно те, що сумнівні шляхи просування в кандидати й доктори, коли велику й важку працю замінюють верхоглядством, сприяють розбещенню молоді.
Пригадаємо хоча б те, що в повсякдення багатьох студентів уже ввійшло написання за гроші рефератів, курсових і дипломних робіт, контрольних завдань, складання заліків і навіть іспитів. Заплющити на все це очі було б непростимо й легковажно.
Намальована в статті С.Ошкадьорова картина коментарів не потребує, а вимагає конкретних організаційних висновків від керівництва ВАК. Привертає до себе увагу некваліфікований розгляд робіт у спеціалізованій раді, неохайне оформлення автореферату, недбале відношення офіційних опонентів до розгляду матеріалів дисертації. Необхідно також дати адекватну ситуації оцінку роботи експертної ради ВАК із фізики. Виданий ВАК диплом доктора наук слід відкликати. Ясна річ, завжди приємніше поздоровляти здобувача з успішним захистом, ніж писати негативну відповідь. Але, як то кажуть, істина дорожча. А якщо ВАК усе-таки не знає, де ця істина, то є апробована практика — повторний захист дисертації в іншій, але, підкреслюю, авторитетній ученій раді, із проходженням усієї попередньої процедури розгляду роботи.