Думки з нагоди китайсько-українського форуму з науки і технологій
Нині тільки ледачий не говорить про Китай. Країна впевнено стає одним із найважливіших геополітичних і економічних гравців світу. Інтонації різні ― від абсолютного захоплення до ностальгічного неприйняття. Немає тільки байдужості, оскільки всі розуміють роль і значення Піднебесної. Про зв'язки Китаю з Україною говорять переважно на рівні торговельного партнера, наукові й освітні взаємовигідні контакти залишаються в тіні, а даремно.
Почнімо з неординарної події. Наприкінці червня в Китаї відбувся "Перший китайсько-український форум з науки й технологій" (The First China-Ukraine Forum on Science and Technology), організований Китайською академією наук і Китайською академією технологічних наук. Із боку України організацією форуму опікувалася Українська академія технологічних наук. Перша частина форуму проходила в Харбіні, а друга в Циндао, розташованому на березі Жовтого моря. Для українських читачів Харбін асоціюється тільки з білогвардійською еміграцією 1920–1930 рр. минулого сторіччя, а з Циндао взагалі асоціацій немає. Водночас у Великому Харбіні проживає близько 10 млн чоловік, а у Великому Циндао - близько 8 млн. Такі китайські масштаби!
Організатори форуму обрали ці міста не випадково. У першому розташовано Харбінський технологічний інститут (HIT), який прагне бути схожим на знаменитий MIT (Массачусетський технологічний інститут). А в другому місті за наукового супроводу HIT створюється кілька технопарків, зокрема "Блакитна кремнієва долина" (Blue Silicon Valley) - гігантський приморський технопарк, спрямований на створення і розвиток технологій, пов'язаних з морем і водними ресурсами.
З боку України у форумі активно (з доповідями) брали участь близько 40 чоловік - із Києва, Дніпропетровська, Харкова, Запоріжжя, Миколаєва, Черкас та інших міст. Кожен із цих учасників пройшов певний кастинг і був добраний
приймаючою стороною як висококваліфікований фахівець, відомий успішним вирішенням великих технологічних або наукових завдань. Здебільшого це були провідні і генеральні конструктори з високотехнологічних підприємств, які раніше становили гордість нашої країни. Але були й представники вишів (зокрема КНУ ім. Т.Шевченка і КПІ) та кількох інститутів НАН України.
Мета форуму з китайської сторони була очевидною - створити основу для подальшого розвитку відповідних технологій у Китаї. Організатори ретельно готувалися до цього форуму й запросили близько 200 експертів із провідних університетів і науково-промислових центрів з усією країни. Проблеми, які цікавили організаторів, найрізноманітніші - від очищення шахтної води до космічних досліджень, від нових джерел рентгену до вивчення графену. Природно, перший форум - це тільки "притирання". Але він показав дуже великі масштаби можливого співробітництва.
Крім того, цей форум розвіяв деякі усталені стереотипи. Головний із них - Китай могутній тільки за рахунок великої кількості населення, рівень життя якого досить низький. Отут усе відносно. Але показовий факт - трафік автомобільного руху в Харбіні й Циндао порівнянний тільки з легендарними московськими заторами. Машин хорошого класу дуже багато. Активно формується середній клас. А рівень зарплат демонструє проста цифра - річна вартість навчання в HIT становить приблизно 20 тис. юанів, що відповідає 75 тис. грн. Для прикладу, в КНУ ім. Т.Шевченка на природничих факультетах вона не перевищує 20 тис. грн. При цьому слід зважати, що, оскільки пенсії по старості в Китаї зазвичай не платять, то працюючий громадянин має утримувати своїх батьків і навчати дітей. Коштів має вистачати на все. На жаль, щодо цього ми вже починаємо відставати від Китаю.
Що ми можемо запропонувати Китаю? Очевидно, те, що в нас ще залишилося і чим ми можемо без шкоди успішно ділитися. Насамперед, це поповнюваний ресурс - знання. Інший ресурс ― землю - віддавати не можна нікому.
Образно кажучи, Китай почав надміру швидко зростати, і головна його проблема не в нестачі продовольства і сировини (хоча такі проблеми теж є), а в нестачі висококваліфікованої робочої сили. Як розв'язується продовольча проблема, я наочно побачив під час переїзду на швидкісному експресі з Циндао до Пекіна. Швидкість експреса перевищує 300 км на годину. У певний момент ми побачили за вікном парники. Вони тяглися обабіч полотна дороги до обрію. І так було протягом п'яти-семи хвилин. Це сотні квадратних кілометрів парників, які забезпечують міста свіжими продуктами взимку й улітку. А от із технопарками такий метод не проходить. І тут традиційний резерв - китайське село - уже не допоможе. Цей метод був досить ефективним, коли треба було знайти працівників для виконання монотонних простих операцій під час створення серійних виробів або для роботи на тих же парниках.
Тепер Китай ставить інші, більш амбіційні завдання. Створити (сформувати) висококваліфікованого працівника, здатного не тільки обслуговувати імпортну або вітчизняну техніку, а й розробляти передові власні технології ХХІ ст. - це завдання не на одне десятиріччя. Особливо виразно це виявилося під час відвідування кількох окремих технопарків, зокрема "Блакитної кремнієвої долини".
Уявіть картину - на березі теплого моря стоять величезні корпуси наукових і технологічних підприємств, до яких підведено всі комунікації, але в яких майже немає людей! Ба більше, недалеко від цих комплексів стоять залізобетонні коробки десятків уже побудованих 20–40-поверхових житлових будинків, у яких немає навіть засклених вікон. Ці тисячі квартир призначені для майбутніх працівників, яких поки що немає. І така картина всюди. Таких технопарків у Китаї багато. Держава і місцева влада приділяє цьому дуже багато уваги. Потрібні десятки й сотні тисяч висококваліфікованих науковців і грамотних інженерів. А їх просто немає фізично, і швидко готувати їх нікому. Країна занадто швидко розвивається.
Саме тому організатори форуму багато разів повторювали, що їм потрібні не просто розробки, які ми можемо здійснити в Україні й продати в Китай, а наукові десанти з короткочасним (або тривалим) перебуванням у Китаї для постановки технології на місці. Це можна організувати за прикладом впровадження в Китаї виробництва генераторів Россі, для яких було створено спеціальний технопарк у місті Баодін (Baodìng) недалеко від Пекіна і які здатні вирішити енергетичні проблеми Піднебесної й піти від нафтогазової залежності (див. //zn.ua/science/vyrastet-li-belyy-lebed-iz-gadkogo-utenka-_.html). Але Китай також готовий (і це великий шанс для України) всіляко сприяти підготовці своїх кваліфікованих кадрів у наших вишах, особливо в магістратурі й аспірантурі. Про це нам не раз заявляли під час численних зустрічей і круглих столів, присвячених форуму.
Вища освіта в Україні, попри заслужену критику, проте, залишається в провідних вишах досить ефективною і конкурентоспроможною. Ба більше, та обставина (фундаментальність освіти), за яку часто картають наші університети, є в цьому разі нашою перевагою. Китаю для цих сучасних технопарків потрібні не тільки (і не стільки) вузькоспеціалізовані фахівці, здатні вирішувати конкретні завдання, а фундаментально підготовлені люди, які добре знають такі базові науки, як атомна і ядерна фізика, квантова механіка, електродинаміка, хімія, біотехнології, вища математика, нано- і мікроелектроніка, і можуть легко переорієнтуватися у світі, що швидко змінюється. Таких фахівців наші університети готувати вміють і можуть.
Головна проблема при цьому - мовна. Російської мови молоде покоління китайців нині практично не знає, а от з англійською ситуація постійно поліпшується. Характерний факт - під час проведення форуму робочими мовами номінально вважалися російська і англійська. Однак, коли доповіді робили російською мовою, обов'язково був потрібен перекладач китайською і, природно, процес спілкування був украй загальмованим і неповним, бо час кожної доповіді був обмежений. Водночас для доповідачів, які розповідали про свої можливості й розробки англійською мовою, перекладач не був потрібен.
І ще факт. Гігантські плакати, банери й постери, якими були обвішані вхід до будівлі, де проходив форум, прилеглі вулиці в кампусі HIT і навіть парадний вхід гігантського готелю, де ми жили в Циндао, були тільки англійською й китайською мовами. Організатори навіть знайшли перекладачів із китайської мови на українську (це були наші співвітчизниці, випускниці Могилянки, які проходять стажування в Китаї), котрі проводили для нас екскурсії в HIT. Це до питання про пріоритети у великій геополітиці.
Зважаючи на це, наші університети могли б організувати масове навчання китайців англійською мовою. Питання в тому, де взяти відповідних викладачів, здатних кваліфіковано читати лекції англійською. З досвіду можу зазначити, що в університетах (принаймні, у КНУ ім. Т.Шевченка) вони є, особливо серед молоді. Однак сучасна структура організації університетської освіти, відбита в нормативних документах, не надто стимулює такі можливості. Горезвісний арифметичний принцип - 10–12 студентів-бакалаврів на одного викладача - мало сприяє розв'язанню цієї проблеми. Молодих викладачів взяти до штату вкрай складно (немає вакансій). Людей, здатних читати лекції і проводити семінари англійською мовою, потрібно максимально стимулювати економічними й адміністративними методами. Нову "знижену" норму - 600 годин для навчального навантаження - найчастіше отримано за рахунок того, що інше навантаження автоматично переходить у статус "громадської роботи" або як "почесний обов'язок". Така "оптимізація" навряд чи допоможе розв'язати проблеми глобалізації нашої університетської освіти з пошуком нових міжнародних ринків надання освітніх послуг. Університет самотужки не може вирішити цю проблему. А час не чекає, і поки є попит, її слід вирішувати.