Іван Фещенко-Чопівський |
Одному з авторів цього матеріалу пощастило протягом майже п’яти років (1993—1998) працювати радником посольства України в США й у Вашингтоні познайомитися з онуками І.Фещенко-Чопівського. Спершу з Юрієм, який на початку діяльності посольства виділив у своєму офісі робочі кімнати, надав технічну допомогу і сприяв тому, щоб посольство розпочало реальну роботу по встановленню політичних та економічних зв’язків із США та відновленню співпраці з українською діаспорою Америки. Потім відбулося знайомство з онукою Лідією і молодшим її братом Андрієм, яке перейшло у дружбу. Юрій Юрійович Чопівський кілька останніх років працював у сфері інвестування й розвитку сільського господарства України, отримуючи на орендованих землях до 70 ц/га зерна кукурудзи. Саме Ю.Чопівський висловив ідею щодо організації виставки у посольстві за темою — «Внесок українців у сільське господарство США» і посприяв збору матеріалів для неї. Виставка мала значний успіх під час її показу у Вашингтоні, Філадельфії, університеті штату Айова.
Україна дала світові багато видатних постатей, які зробили значний внесок у розвиток світової та національної культури, науки, освіти. Діяльність багатьох з них або перекручувалася, або замовчувалася як за часів імперської Росії, так і в роки панування більшовицької влади. Серед таких славетних імен особливої уваги заслуговує Іван Адріянович Фещенко-Чопівський. Народився він у 1884 році на хуторі Чоповичі біля міста Чуднів Житомирської області у родині титулованого службовця, що походив із знатного козацького роду.
Після закінчення гімназії І.Фещенко-Чопівський для подальшого навчання обрав Київський політехнічний інститут. Як він писав у книзі «Хроніка мого життя»: «Що мене притягувало до політехніки? ... було якесь не зовсім спрецизоване зацікавлення точними науками. У кожному разі не було й мови про якийсь «поклик крові» у мене, нащадка вічних хліборобів! Вплинули на мене ще й громадські настрої, загальний інтерес до упромисловлення країни, крик моди...». Але цей, здавалося б, випадковий вибір дав Україні видатного вченого-металурга.
Під керівництвом відомого українського професора В.Іжевського Іван Фещенко-Чопівський розробив проект «Мартенівські фабрики» і влітку 1908 року захистив його, отримавши за це звання «інженера-технолога першого ступеня». Восени 1909 року він посідає місце штатного старшого асистента кафедри металургії КПІ. З цього часу, крім викладацької діяльності, Фещенко-Чопівський веде цілеспрямовану наукову роботу, першим результатом якої стало наукове обгрунтування створення на блясі металу захисних окисів.
Тим часом професор В. Іжевський, відомий у світі як винахідник електричної печі для плавки сталі, запропонував І.Фещенку-Чопівському подовжити ці досліди для підготовки дисертації. Але вони вимагали досконалішого електротехнічного обладнання, якого ще не існувало. Тому він веде пошуки в інших напрямах і, нарешті, знайшов тему, якою потім займався все творче життя. Трапилося так, що одна з фабрик сільськогосподарських машин у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) звернулася до наукової лабораторії при кафедрі з проханням допомогти в поліпшенні процесу цементації елементів плугів. Ця пропозиція захопила вченого і він розв’язав його як з наукового, так і з практичного боку. Дуже швидко дослідник накопичив багато наукового матеріалу, про що в узагальненому вигляді з великим успіхом доповів на Всеросійському з’їзді металургів у Санкт-Петербурзі. Наступні два роки він зосередився на підготовці до п’яти ад’юнктських іспитів — технологія харчових продуктів, фарб’ярство, органічна та неорганічна хімія і металургія. Після їх успішного складання рада факультету КПІ за рекомендацією його вчителя професора В. Іжевського направила Івана Адріяновича до закордонного відрядження як «професорського стипендіата». Але спалахнула Перша світова війна, яка фактично перекреслила всі його плани, змусила повернутися з півдороги до Києва, де його місце вже було зайняте. Він став працювати інженером у новоствореному комітеті по розподілу палива й металів, яка у подальшому сприяла формуванню його як видатного спеціаліста з питань оцінки продуктивних сил України.
Тим часом події на фронтах посилювали визвольний рух українців, і у 1916 році одне із найрадикальніших течій цього руху — Товариство українських поступовців (ТУП), в якому активно працював І.А.Фещенко-Чопівський, оголосило радикальну декларацію, в якій наполягалося на формуванні в Україні автономічно-федеративного ладу і забезпеченні культурно-національних цінностей і політичних прав українського народу. Подальший перебіг подій у царській Росії призвів до Лютневої буржуазної революції, що спричинило створення в Україні 4 (17) березня 1917 року Української Центральної Ради, головою якої було обрано видатного вітчизняного історика і політика М. Грушевського. На Українському Національному Конгресі, що відбувся 19—21 квітня 1917 року, І.Фещенко-Чопівський як делегат від м. Києва був обраний до складу Малої Ради і водночас головою Губернської національної ради Київщини.
За дорученням М. Грушевського І.Фещенко-Чопівський підготував спочатку перший том праці «Природні багатства України», а потім і другий — «Сільськогосподарські промисли», які стали основою для підготовки ще двох видань: «Економічні нариси і природні багатства та велика промисловість» і «Економічна географія України». Вони стали першими економічними виданнями українською мовою. Але політичні події в незалежній Україні міцно тримали І.Фещенко-Чопівського у своїх обіймах — спочатку як члена уряду України на посаді директора Департаменту промисловості, а потім в часи Директорії (після гетьманського перевороту він вийшов з уряду на знак солідарності з М. Грушевським та іншими міністрами, які були заарештовані «до вияснення») на посаді міністра промисловості і торгівлі, а після евакуації уряду до Вінниці — на посаді міністра народного господарства.
Після виїзду уряду Директорії за Збруч І.Фещенко-Чопівський обійняв посаду радника в дипломатичній місії УНР у Румунії.
Після підписання у квітні 1920 р. політичної українсько-польської конвенції та українсько-польського військового союзу між УНР та Пілсудським І.Фещенко-Чопівський отримав пропозицію від С.Петлюри завершити третю конвенцію — економічну, згідно з якою УНР отримала кредит на 200 млн. польських марок. Але невдовзі Польща у Ризі підписала мир з більшовицькою Росією, і весь уряд разом з армією перейшов на територію Польщі, де був інтернований. У січні 1921 року законом голови Директорії С. Петлюрою була створена Рада республіки в екзилі, головою якої призначили І.Фещенка-Чопівського. Рада працювала лише до 15 серпня 1921 року.
У Польщі І.Фещенко-Чопівський працював старшим асистентом кафедри металургії Варшавської політехніки, а згодом переїхав до Кракова, де у складі Краківської гірничої академії Тадеуша Корвін-Круковського організував та очолив кафедру металургії, яка згодом перетворилася у науковий інститут металургії та технічної обробки металів. Дослідження процесів хіміко-термічної обробки спеціальних сталей нікелю та берилію принесли йому визнання серед вчених та промисловців усієї Європи.
У листопаді 1927 року відбувся захист докторської дисертації І.Фещенка-Чопівського з проблем цементації заліза та спеціальних сталей з присадками кобальту, нікелю, бору та берилію. Робота була настільки важливою, а сам дисертант був настільки широко відомий у Польщі, що на захист приїхав президент Польщі Ігнаці Мосціцький.
Після цього тріумфу вчений отримав пропозицію від директора Державної Збройовні на посаду консультанта щодо сталей та термічної обробки сталевих конструкцій.
І.Фещенко-Чопівський зробив значний внесок у вирішення широкого спектру наукових проблем. Це дослідження в галузі матеріалознавства і металургії; цементація заліза та маловуглецевих і спеціальних сталей, хіміко-термічна обробка металів для підвищення їх міцності та стійкості проти корозії, взаємодія заліза з іншими хімічними елементами, структурна спадковість сплавів і «керована металургія», розробка прикладних проблем металургійної промисловості й дослідження магнітних матеріалів, а також матеріалів для військової техніки і т. д.
Протягом 1931—1938 рр. І.Фещенко-Чопівський не раз очолював польські державні делегації на міжнародних науково-технічних конгресах.
У 1945 році у Катовицях його арештувало НКВД і військовий трибунал військ НКВД засудив його на 10 років радянських концтаборів. Після робіт по впорядкуванню зруйнованого Хрещатика був відправлений до Карелії. Там у таборі Вяртсиля працював офіційно лаборантом, а фактично — головним консультантом по налагодженню роботи металургійного заводу. Наприкінці 1949 року І.Фещенка-Чопівського етапували до міста Інта Автономної Республіки Комі, а після того, як він важко захворів, перевели до інвалідного табору в селищі Абезь, де 2 вересня 1952 року Іван Адріянович і помер.
Завершуючи короткий огляд життя і творчості І.Фещенка-Чопівського, слід сказати, що ця велика постать, безсумнівно, заслуговує більшої поваги з боку української спільноти. На вшанування заслуг нашого видатного земляка варто було б встановити меморіальну дошку у Київському політехнічному університеті та назвати на його честь одну з вулиць Києва та Чуднова.