Кількість нових наукових публікацій у світі зростає дуже динамічно. Тож, аби залишатися на вістрі розуміння сучасних тенденцій розвитку науки, важливо мати доступ до спеціалізованих інформаційних ресурсів.
Таких ресурсів існує чимало.
Серед них є безкоштовні, зокрема ResearchGate, Arxiv.org. Це переважно електронні архіви того, що автори вважають за потрібне в них завантажити. Відтак, самі автори й несуть відповідальність за зміст і наукову якість інформаційних матеріалів, які, фактично, не перевіряються за жодними критеріями.
Інша група ресурсів - суто комерційні (Scopus, Web of Science, Springer, EBSCO та інші), які встановлюють певний рівень вимог до наукових видань, що хочуть індексуватись у таких базах. Це, зокрема, і обов'язкове рецензування наукових публікацій, що істотно підвищує рівень довіри до такої інформації.
Наукова спільнота не перестає дискутувати, чи варто публікуватись у комерційних виданнях, даючи видавцям заробляти на цьому, чи робити свої досягнення максимально публічними через відкриті системи. Тим часом, поки дискусії тривають, навряд чи можна знайти поважний закордонний університет, у якому б відмовилися від передплати на найпопулярніші комерційні бази даних.
Натомість в Україні досі лише одиниці з найбільших ВНЗ могли дозволити собі таку передплату власним коштом. Нинішнього року МОН вирішило змінити цю ситуацію і фінансово підтримати централізовану передплату, щоби дати змогу якомога більшій кількості наших учених користуватися такими базами даних.
Найпопулярніші в науковому світі - Web of Science та Scopus, які стали не просто базами наукових видань і публікацій, а й інформаційними платформами з багатьма додатковими корисними аналітичними сервісами. Ми чітко розуміли, що доступ до таких ресурсів повинен бути в кожному університеті, адже важко говорити про якість вищої освіти, якщо ти користуєшся застарілою чи сумнівною інформацією.
Міністерство освіти і науки України зробило все можливе, аби віднайти бюджетні кошти для забезпечення такого доступу. Ці кошти було використано максимально ефективно: підключалися до баз через Державну науково-технічну бібліотеку, що дозволило, як гуртовому покупцеві, здешевити вартість передплати, в розрахунку на один університет.
Завдяки пільговим умовам, виділених грошей вистачило на передплату доступу для 68 установ до Scopus і для 64 установ - до Web of Science.
Обираючи саме ці бази даних, ми виходили з того, що вітчизняним науковцям необхідний якісний ресурс для пошуку та аналізу інформації, вони мають знати ці бази і прагнути публікуватися у визнаних виданнях.
Крім того, користуючись такими ресурсами, студенти з першого курсу мусять усвідомлювати, що наукові здобутки мають бути публічними та якісними, а плагіат і лженаука - це шлях до публічної ганьби.
Як же міністерство розподілило доступ до ресурсів? Ми виходили з необхідності охопити доступом максимальну кількість науковців (студентів, аспірантів, наукових і науково-педагогічних працівників), зацікавлених у такому інструменті.
Критеріїв відбору було тільки три:
- кількість наукових та науково-педагогічних працівників (характеризує масштаб вищого навчального закладу);
- обсяг залучених фінансових ресурсів на наукові дослідження та розробки (найбільш узагальнено характеризує активність і мотивацію до наукової діяльності колективу закладу);
- кількість наукових публікацій у Scopus та Web of Science (певною мірою характеризує якість наукових результатів у зрозумілому для світового наукового товариства форматі).
Сума балів, отриманих за цими критеріями, визначала загальний рейтинг вищого навчального закладу на шкалі з максимальною оцінкою 30 балів. Тим закладам, які отримали 15 балів і більше (а таких було 29), надано доступ до обох баз даних, 74 ВНЗ отримали доступ до однієї з двох баз.
Крім того, щоб максимально розширити аудиторію користувачів, ми встановили особливу додаткову умову. Установа, котра отримала доступ, зобов'язана надавати його в комп'ютерних залах своїх бібліотек усім бажаючим - незалежно від того, які установи та заклади вони представляють.
Таким чином, якщо два виші в одному місті отримали доступ до різних баз даних, вчені цього міста, фактично, матимуть доступ до обох ресурсів. У результаті, в кожному обласному центрі, а також у таких містах як Маріуполь, Кривий Ріг, Кременчук, Мелітополь, є доступ до обох баз даних.
Важливо й те, що установи не просто отримали доступ до наукометричних ресурсів. Обидві компанії-видавці Elsevier (Scopus) та Clarivate Analytics (Web of Science), на прохання міністерства, погодилися проводити в Києві та регіонах семінари і тренінги з питань підвищення публікаційної активності науковців, написання якісних наукових статей, пошуку наукових видань для публікацій, планування наукової кар'єри. Окремо ці компанії проведуть роботу з упорядкування профілів українських вищих навчальних закладів та наукових установ, що дозволить певною мірою підвищити їхні рейтинги та видимість на світовій науковій карті.