17 квітня на загальних зборах Національної академії наук України чекали високих гостей — у другій половині дня відразу після закінчення засідання Кабміну мала приїхати Юлія Тимошенко. Проте зранку приїхав Віктор Ющенко, якого, певне, не на жарт почало тривожити намічене єднання науки й Кабміну. Вкотре у промові президента пролунали слова про увагу до високих технологій, які вимовляються ніби заклинання, коли починається боротьба за голоси науково-технічної інтелігенції. «Витійства візантійської політики» — не без гіркоти зауважували академіки...
Згадалася фраза про те, що «у Візантіях нанотехнологій не буває». Щоправда, її сказали в сусідній столиці, де і президент, і прем’єр наперегони думають, як би реально допомогти розвитку науки. Проте критично настроєна російська інтелігенція лише іронізує щодо цих зусиль.
Вдивіться у фотознімки, які ми зробили на «Електроприладі», його високотехнологічна продукція ще недавно надходила й у Росію, і на Захід. Коментарі зайві. Ну хто допоможе в цій ситуації? Хто принаймні пояснить: чи є світло в кінці українського тунелю?
Кореспонденти «Дзеркала тижня» звернулися до Василя КРУТОВА, з ім’ям якого пов’язують ліквідацію в Україні рекету й бандитизму в 90-ті роки. Василь Васильович не лише генерал-лейтенант, він ще й доктор наук, професор, зайнятий розробкою недержавної системи безпеки як складової національної безпеки України.
— Василю Васильовичу, сьогодні головне лихо України — корупція та розквітлі на її тлі явища, такі, наприклад, як рейдерство, здатне паралізувати нашу економіку. Буквально нині захоплено ряд підприємств у столиці України. Робота на них зупинена, виконання договорів, зокрема й міжнародних, порушене. Як допомогти таким підприємствам?
— Давайте поглянемо на проблему дещо ширше: як взагалі убезпечити підприємства від рейдерства, адже коли ми допоможемо лише одному чи кільком підприємствам, завтра в такому ж становищі опиняться інші, і ми будемо постійно рятувати когось, не розуміючи, що відбувається.
Рейдерство, тобто недружнє поглинання одного суб’єкта господарювання іншим, властиве не тільки Україні чи Росії. Це всесвітнє явище. Між тим, поглинання в розвинених державах відбуваються в правовому полі. Це біле або сіре рейдерство. До речі, мета й результат таких дій можуть бути дуже позитивними, оскільки на багатьох підприємствах існує неправильна політика розвитку підприємства, дуже слабкий менеджмент, не зовсім справедливе ставлення до акціонерів, особливо міноритарних.
Інша річ — чорне рейдерство, яке проводиться протизаконно. При цьому захоплювачів може цікавити навіть не саме підприємство, а земля, на якій воно розташоване. На цьому майданчику вони збудують «свічку», отримавши десятки й сотні мільйонів доларів. Навіщо займатися високотехнологічним виробництвом і мати справу з труднощами? Щоправда, буває, таких захоплювачів цікавлять і патенти, і технології, і навіть добре підготовлені робітники.
Крім усього іншого, слід мати на увазі, що сучасні рейдери зовні мало схожі на бандитів. Сьогодні ніхто з них по вулиці в спортивних костюмах із бітами не бігає. Захоплення планують, як правило, розумненькі й навіть освічені добродії 25—35 років, старанно пророблюючи всі ходи за комп’ютером. Вони шукають лазівку в чинному законодавстві, використовують корумповані правоохоронні органи, а головне — суди, адже захопленню підприємства має передувати судове рішення, потім потрібно, щоб виконавча служба відпрацювала це рішення, а судовий виконавець міг би його реалізувати. Звичайно, потрібно пройти й державний реєстр. Лише після цього відбувається фізичне захоплення підприємства.
— Усе це працівники й акціонери «Електроприладу», так би мовити, відчули на своїй шкурі. Що ви їм можете порадити?
— Насамперед — звернутися до нас. І не сподіватися на те, що прийде якийсь добрий всесильний «барин», котрий відразу всіх розсудить по справедливості. Боротьба з таким масштабним злом не проводиться одномоментно. Навіть доклавши серйозних зусиль, нескоро можна позбутися таких речей, бо в основі лежить великий економічний інтерес, величезні гроші. Нерідко під час таких захоплень замовники працюють навіть не з території України. Тут лише виконавці українські. Знаючи про неповороткість корумпованої системи, брак нормального правового поля, вони використовують будь-які помилки у своїх інтересах. Причому, коли іноземний захоплювач зайшов до нас, витиснути його звідси дуже складно.
Проте це не означає, що треба сидіти склавши руки й не боротися. Вже помічено: максимальна гласність у цій справі — найкращий помічник потерпілим. Та щоб вони могли домогтися справедливості, потрібна система боротьби із цим злом. Точної статистики захоплень ніхто не веде, але відомо, що на території України вчинено близько трьох тисяч захоплень.
Ситуація вже не раз обговорювалася на координаційній раді МВС, і ми, зокрема, позбавляли ліцензій охоронні структури, пов’язані з фізичними захопленнями. Хоча зазвичай це вчиняють не юридичні особи. Найчастіше для цього набирають кілька десятків людей із вулиці. Їхнє завдання — бодай на одну годину захопити підприємство, щоб отримати печатки, документи, поставити свого керівника. Він за заздалегідь розробленим планом структурує це підприємство.
— Чи були по випадках рейдерства порушені кримінальні справи, щоб їх можна було інтерпретувати як недружнє захоплення?
— Я таких прикладів не знаю...
— Чому?
— Пояснюють це недоліками законів про боротьбу з рейдерством. Хоча річ у тому, що стосовно кожного факту захоплення є кілька протилежних судових рішень із різних точок України. До чого тут недосконалі закони?
— У рамках недержавної системи безпеки, яку ви створюєте, що-небудь конкретне робилося щодо боротьби з рейдерством?
— Ми зібрали великий список суддів, які, на наш погляд, ухвалювали неправомірні рішення. Списки передані до відповідних правоохоронних інстанцій. Поки щодо них конкретних рішень немає. Хоча, здавалося б, так просто: є конкретний випадок і потрібно пройти по всьому ланцюжку.
Для нас у цій справі може бути цікавий досвід росіян. Вони зробили кілька показових судів над рейдерами, і це допомогло! Давайте проведемо такі самі суди в Україні. Я ратую лише за об’єктивні, чесні суди над конкретними злочинцями, які зазіхають на чужу власність. І на них слід показати роль нечесного судді, представника виконавчої служби, чиновника місцевого самоврядування, замішаного в протиправних діях, нарешті, роль структур, які виконували дії із захоплення підприємства. Неодмінно слід показати й роль замовника: хто він і як його дії можуть відбитися на національних інтересах України.
До речі, кроки в цьому напрямі зроблені — під час роботи першим віце-прем’єром М.Азарова була створена Комісія з боротьби з рейдерством. До неї входили не лише заступники міністрів усіх силових відомств, але й представники УСПП, інших громадських організацій. Це дозволяло суспільству та державним структурам якось протидіяти рейдерству — такі випадки розглядалися і ухвалювалися найжорстокіші рішення. Нині робота комісії припинена, що, на мій погляд, неправильно.
Аналогічні комісії почали створювати по всій вертикалі влади при держадміністраціях на місцях. Якби вдалося вибудувати хороший громадський контроль за діяльністю органів як у центрі, так і на місцях, це дало б серйозний результат, адже прозорішою стала б протиправна діяльність, яка сприяла розвитку такого національного лиха.
Недержавна система безпеки, коли вона буде організована державою та найбільш креативними інститутами суспільства, зможе дуже кваліфіковано, професіонально вирішувати питання, усувати будь-які загрози стосовно національного бізнесу: великого, малого, середнього, а також іноземного бізнесу й інвестора. Вагомі інвестиції не підуть у нашу країну, поки ми не наведемо в ній порядок, насамперед у сфері безпеки. Порівняйте інвестиції в Польщу, Росію та в нашу промисловість — вони непорівнянні. А як нам розвивати виробництво, коли дуже не вистачає власних фінансових ресурсів?
Тому сьогодні першочергове державне завдання — всіляке зміцнення національної безпеки країни, включаючи і її недержавну складову. Зробити її потужною, професіональною, ефективною, щоб вона мала правильний механізм взаємодії з державними інститутами. Тоді зовсім по-іншому запрацює наша економіка, особливо годувальник розвинених країн — малий і середній бізнес. Нині криміналізація торкається не стільки сфери суспільної безпеки, скільки царини економічних відносин. Тут відбуваються замовні вбивства, підпали, захоплення заручників, підриви. Тому і тероризм у нас особливий — не системний, як в інших державах. Він спостерігається там, де зіштовхуються економічні інтереси різних великих фінансово-промислових груп.
П’ять років тому ми розпочали громадський проект під назвою «Недержавна система безпеки». За цей час була цілком збалансована її ідеологія і виникла ціла низка проектів, які могли б забезпечити її реалізацію. Торік указом президента України була затверджена стратегія національної безпеки України. Я керував робочою групою з її створення, коли був першим заступником секретаря Ради національної безпеки та оборони України. Положення стратегії як імперативну норму передбачають створення координаційних рад, які дозволять вибудовувати ефективну систему взаємодії між громадськими організаціями та державним сектором, неурядовими організаціями.
А торік при Міністерстві внутрішніх справ України створена координаційна рада, в якій 50 відсотків її членів представляють керівництво міністерства, а друга половина — недержавний сектор безпеки. Це дозволяє в режимі он-лайн вирішувати всі проблемні питання, які виникають у відносинах органів міліції та громадськості. Координаційні ради були створені також по всій вертикалі при УВС областей. Це, по-перше, хороший майданчик для розв’язання виниклих проблем. По-друге — серйозна система громадського контролю над МВС.
Наша ідеологія — створення таких самих координаційних рад при Кабінеті міністрів України, СБУ, Державній податковій адміністрації, Державній митниці. При цьому створюється середовище, яке дозволяє оперативно реагувати на загрози, що виникають перед суб’єктами господарювання, і зробити відносини між правоохоронними органами, фіскальними службами та частиною суспільства прозорими.
— Чи можна розраховувати, що мине півтора-два роки, і рейдерство як явище зникне?
— Пообіцяти можна лише в тому разі, якщо це справді відбудеться. Однак для цього потрібна воля владних інститутів держави та суспільства. На жаль, важко об’єднати великі впливові групи в нашому суспільстві навколо національних інтересів. Часто вони навіть не можуть визначити ці самі національні інтереси. Пригадайте: бандитизм, рекет були переможені, коли з’явилася потужна політична воля найвищого керівництва держави до їхнього подолання, коли всім стало зрозуміло: так далі жити не можна! Така сама воля потрібна й тепер...