Чому ж досягнення цієї науки викликають такі негативні емоції в нашій країні? Тим паче що біотехнології, які базуються на генетиці й молекулярній біології, в усіх розвинених державах уже довели здатність допомагати при багатьох, навіть найстрашніших захворюваннях, зробили революцію в сільському господарстві. Навіть наші сусіди, котрі також довго перебували під гнітом брехливих ідей Трохима Лисенка, нині стали підтримувати біотехнологічні дослідження. Росія, Білорусь ухвалили національні програми, організували інноваційні центри з біотехнологій і інтенсивно наздоганяють Європу та США, що вирвалися вперед.
Становище в нашій країні видавалося б узагалі безнадійним, якби напередодні Різдва на ТБ не показали, як завжди, ефектний виступ прем’єра. Юлія Тимошенко озвучила рішення про створення Державного міжвідомчого центру інноваційних біотехнологій. Підкреслюючи важливість події, вона запропонувала підпорядкувати його безпосередньо уряду.
Українські біологи, почувши ці слова, готові були аплодувати, якби далі Юлія Володимирівна не повідомила, що центр створюється... на базі Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук. А чому ж не залучили до великої справи провідні біологічні інститути Національної академії наук України, які працюють на цьому напрямі й мають міжнародну репутацію? Ще більший подив викликало повідомлення, що керівником центру призначений Анатолій Завірюха. Він похвалився по ТБ, що центр починає роботу не з нуля, серед його розробок — лейкозав — єдиний у світі (!) препарат для профілактики раку, який лікує хворих на різних стадіях. Так на всю країну був прорекламований медичний препарат, який не пройшов клінічних випробувань.
Випереджаючи шквал запитань читачів, які попросять розповісти, коли українські учені встигли зробити такий гігантський ривок у лікуванні раку і де дістати чарівний засіб, оглядач тижневика «Дзеркало тижня» звернувся до директора Інституту молекулярної біології і генетики НАНУ, академіка Ганни ЄЛЬСЬКОЇ з проханням пояснити, чи не різдвяний це жарт.
— Коли я побачила сюжет на ТБ, — до речі, його показували неодноразово, — мені стало соромно за деяких наших учених. Після такого справді можна злякатися, що Лисенко повертається. Гадаю, це стало можливим тому, що в Україні немає національної програми й не сформована експертна рада в галузі біотехнологій.
Саме тому Державний міжвідомчий центр інноваційних біотехнологій створюється на базі Інституту ветеринарної медицини, здатного, у кращому разі, забезпечити традиційне виробництво деяких вакцин (що непогано, але, вочевидь, замало), без відповідної бази, без учених міжнародного рівня, без досвіду в розробці сучасних біотехнологій, без справжніх інноваційних ідей. Створенням лейкозаву, який не тільки не пройшов клінічних випробувань на людях, а й не був перевірений у наших провідних онкологічних інститутах, а вже проголошений панацеєю, навряд чи можна виправдати таке рішення.
Очевидно, що Юлію Володимирівну підставили. Якби вона володіла об’єктивною інформацією, на жаль, своєчасно не наданою Національною академією наук України, ухвалила б правильне рішення. Не можна допустити, щоб лисенківщина дискредитувала біологію в нашій країні, а українське суспільство уподібнилося зграї мавп, яка користуватиметься гуманітарними дарами Європи, Індії, Китаю.
— Ганно Валентинівно, як таке могло статися в країні, в якій є багато чесних і високопрофесійних людей?
— Можна тільки жалкувати, що НАНУ раніше не вийшла на урядовий рівень зі своїми пропозиціями щодо розвитку біотехнології в Україні. І що сумно — через незадоволені амбіції одного з командирів від науки. Наш інститут, на основі власних досліджень, визнаних у світі досягнень, з урахуванням біотехнологічних робіт в інших установах, розробив концепцію Національного біотехнологічного центру під егідою Міжвідомчої експертної ради, обгрунтував необхідність прийняття національної програми, визначив основні завдання, від генної й імунної діагностики, створення рекомбінантних вакцин і до генної та клітинної терапії. На жаль, ці документи, як і в попередні роки, поховані в анналах президії НАНУ.
Проте я переконана, що помилкове рішення уряду підштовхне керівництво Академії наук до рішучіших кроків у розвитку біотехнології не тільки в рамках НАНУ, а й у масштабі країни.
— Напевно це не перше прийняте «нагорі» рішення, сформоване в такий спосіб. Тоді важливо з’ясувати: за якими критеріями добираються фахівці для перших осіб в українському керівництві?
— Президент, прем’єр-міністр, парламентарії мають радників. Але, мені здається, туди часто потрапляють виключно «віддані» люди — односельці, однопартійці, родичі. Саме від їхніх висновків великою мірою залежить якість рішення. Це дуже дорого коштує державі. Радники на такому рівні мають бути професіоналами високого класу з європейською репутацією.
— Якби помилялася лише прем’єр! Ви чули, в якому ключі висловлюються на ТБ з питань біотехнологій, приміром, Богословська чи Тягнибок?
— На жаль, нашим політикам часто властиве інфантильне невігластво в наукових проблемах. Не знаю, наскільки вони компетентні в іншому. Часто вони беруть на себе відвагу висловлюватися з проблем, у яких мало що тямлять. Потім, із їхньої подачі, все це перекочовує у пресу, і наше суспільство вимушене задовольнятися, м’яко кажучи, некомпетентною інформацією.
Біотехнологія в усіх передових країнах вважається одним із головних напрямів не тільки в науці, а й у соціально-економічному житті. Повідомленнями про її досягнення заповнені ЗМІ на Заході, на ці потреби виділяються величезні кошти. Проте в нас у пресі часом з’являються міфи, давно вже спростовані наукою. Нерозуміння ролі сучасної біології на всіх рівнях сприяє тому, що деякі наші молоді вчені не можуть реалізувати себе тут і виїжджають за кордон. До речі, там їм дуже раді, вони легко знаходять роботу. Тим часом в Україні вони багато могли б зробити для наших медицини, фармакології, сільського господарства, екологічного моніторингу. Якщо ми не змінимо ставлення до цього питання, ще раз повторю: нас очікують задвірки Європи.
— Якими біотехнологічними розробками українських молекулярних біологів та генетиків можна було б переконати уряд у тому, що на їхні досягнення можна покластися?
— Інститут молекулярної біології і генетики НАН України працює над вивченням життєвих процесів на рівні атомів, електронів, молекул та їх комплексів. Найважливішою рисою сучасності є формування біомедицини. Її принципово новими складовими стали молекулярна діагностика, генна терапія і регенераційна медицина на основі стовбурових клітин. Ідеться не тільки про медицину нового типу, а й про біобезпеку України як всередині країни, так і в міжнародній спільноті.
Саме тому в нашому інституті особлива увага приділяється розробці як фундаментальних основ, так і біотехнологій для медицини. Це, наприклад, створення ДНК тест-систем для діагностики тяжких спадкових захворювань і генетично обумовленої схильності до розвитку серцево-судинних та ендокринних патологій, онкологічних захворювань (професор Людмила Лівшиць). Масове генетичне тестування населення країни послужило б основою для поліпшення генофонду України та демографічної ситуації. Крім того, знання особливостей геному конкретної людини дасть можливість лікувати саме її організм, а не «середньостатистичну» хворобу. На Заході це отримало назву «персоналізоване лікування».
Наш інститут — піонер у розвитку методів генної терапії, зокрема для лікування інсулін-залежного діабету та атеросклерозу. Клінічна картина атеросклерозу може включати інфаркт, гангрену, закупорку великих судин холестериновими бляшками, але, як з’ясувалося, річ не тільки в холестерині, а й у відсутності продукту гена аполіпопротеїну А1. В експериментах із введення гена цього білка простежується істотне зниження холестерину в крові тварин із експериментальним атеросклерозом і буквально розчинення бляшок у стінках кровоносних судин.
Немає потреби доводити, наскільки важливе лікування хворих на діабет без щоденних ін’єкцій інсуліну. В тісній співпраці з Інститутом ендокринології та обміну речовин ім. В.Комісаренка ми наближаємося до стадії клінічних випробувань методу генної терапії діабету. Відомий величезний внесок членкора НАНУ й академіка АМНУ Віталія Кордюма не тільки в ці розробки, а й у виробництво рекомбінантних білків, тобто отриманих методами генної інженерії. За унікальною методикою під його керівництвом був уперше отриманий людський інтерферон, який уже впродовж десяти років продається в наших аптеках під назвою «лаферон» — чудовий профілактичний і лікувальний засіб проти вірусних захворювань, у тому числі проти грипу. Спільно з компанією «Фармбіотек» вчені інституту розробляють технології отримання ряду інших рекомбінантних білків, зокрема гормону росту, фактора росту фібробластів, який сприяє розвитку судин, тощо.
Величезна увага приділяється як вивченню молекулярних механізмів розвитку злоякісних пухлин, так і пошуку маркерів для їх ранньої діагностики та визначення стадії розвитку, що істотно для наступного лікування. Наприклад, під керівництвом членкора НАНУ Станіслава Малюти розроблено метод молекулярної діагностики кількох злоякісних захворювань крові. Важливо, що метод, на відміну від інших методів діагностики, повністю виключає помилковий негативний результат. Отримано специфічні антитіла до ряду ракових антигенів для діагностики, і перевіряється можливість їх застосування для спрямованого лікування.
Нині у світі спостерігається бум із так званими малими РНК. З їхньою допомогою вчені сподіваються спрямовано виключати «патологічні гени». Такі РНК можна синтезувати, розробляються підходи до їх введення в організм. За встановлення біологічної ролі малих РНК у 2008 р.
вручено Нобелівську премію. Тим часом понад тридцять років тому наші вчені членкор НАНУ Вадим Кавсан і членкор НАНУ Алла Риндич у числі перших описали малі РНК. Але, як завжди в нашій країні, ні умов, ні матеріальної бази вчені не мали, щоб довести відкриття до логічного завершення.
Не можна не згадати, що в галузі створення мініатюрних сенсорних приладів для аналізу харчових продуктів, екологічних забруднень, медичної діагностики тощо професор Олексій Солдаткін та його лабораторія — серед європейських лідерів. Ось тільки потрібні інвестори, щоб втілити ці розробки в життя саме в Україні.
Перелік наших реальних досягнень я могла б продовжити. Багато корисного можна було б зробити на кошти, виділені на боротьбу з грипом. Так, нам потрібні прилади для штучного дихання, потрібні, хоча й не в такій кількості, препарати таміфлю. Але чому б із шестисот мільйонів, виділених на закупівлю всього цього, не скерувати двісті мільйонів на створення по-справжньому інноваційного біотехнологічного центру, який потім збереже нам колосальні кошти? У центрі розроблялися б технології одержання сучасних (із меншими побічними ефектами) рекомбінантних і ДНК-вакцин, моноклональних антитіл для діагностики й лікування, створювалися б потрібні тест-системи. Зараз знадобилися тест-системи для виявлення вірусу Н1N1, але незабаром можуть з’явитися мутації або нові віруси. У такому центрі можна буде проводити генотипування, виявляти мутації, специфічні для української популяції, якщо такі є. Чому б зараз не витратити відносно невелику суму грошей, адже потім усе це окупиться стократно?
У грудні минулого року наш інститут отримав від Європейської бізнес-асамблеї спеціальну нагороду за європейську якість. Ми співпрацюємо, щонайменше, із сорока різними країнами світу, отримуємо щороку не менше 30 різноманітних міжнародних грантів. Ми включені в багато європейських проектів, у тому числі рамкові програми, консорціуми. Серед них, наприклад, консорціум «Франція — Росія — Україна» з вивчення ранніх етапів розвитку патологій людини.
Але дослідна установа високого рівня не може постійно перебувати у становищі жебрачки з простягненою рукою. Принизливо з таким інтелектуальним потенціалом виживати лише за рахунок іноземних грантів, соромно й надто марнотратно обмінювати ідеї на реактиви та дрібне устаткування.
— В умовах дезінформаційного кошмару — що зробили вчені, аби спрямувати на шлях істинний наш уряд?
— Не переоцінюйте можливостей вчених у сучасному українському суспільстві. Наші спроби через ЗМІ донести до широких мас точку зору фахівців безрезультатні. У ТВ-передачах із захопленням обговорюються парапсихологічні фантазії, а не серйозні досягнення вчених, тим більше в галузі сучасних біотехнологій. Круглі столи з вченими у стінах парламенту чи Кабміну, як це практикується в інших країнах, не проводяться. Державного органу, який би курирував розвиток біотехнології в країні, як і експертної ради при Кабміні, немає.
В усьому світі цьому напряму приділяється колосальна увага. Наприклад, Китай щорічно витрачає понад мільярд доларів тільки на біотехнологічні дослідження. Індія створила приголомшливі комплексні біотехнологічні центри, в яких враховуються потреби сільського господарства, виробництво біогазу та біоенергетика, розвиток біомедицини.
— Отже, позитив навколо передових напрямів у нашому політикумі сформувати не вдається, а негатив сформувався і став потужним чинником передвиборної боротьби. Чому?
— Насамперед тому, що в нас біотехнологію асоціюють лише з генномодифікованими рослинами. При цьому не береться до уваги той факт, що з допомогою саме ГМО вже створено ряд лікарських препаратів та цінних продуктів. Зараз у рослинах намагаються отримувати вакцини, а у тваринних організмах — напрацьовувати лікарські білки, необхідні для людини. На основі генної модифікації комах уже отримано вакцину проти вірусу Н1N1 із швидшим виробництвом і безпечнішу. Це звучить як фантастика, але величезний потенціал ГМО ще далеко не використаний.
У США виробляється понад 50 видів різноманітної генномодифікованої продукції: кукурудза, картопля, соя, папайя, рис. Але в них впроваджено, як мінімум, три рівні контролю за її виробництвом. При тому що маркування — обов’язкове, бажаючі споживають такі продукти без особливого страху, оскільки довіряють жорсткому контролю з боку сільськогосподарського департаменту, агентства охорони довкілля і департаменту, який контролює їжу та ліки. Тільки пройшовши всі ступені перевірки безпеки не лише для людини, а й для навколишнього середовища, продукт надходить у виробництво.
Наші політики лякають людей, мені здається, просто заради красного слівця, а засоби масової інформації, на жаль, не доносять до суспільства необхідних знань, звідси й невиправдані страхи та чутки. У нас немає жодної хорошої телепередачі, в якій розповідалося б про передові досягнення науки та про те, які етичні проблеми постають перед суспільством у зв’язку з цим. Наука в країні поступово відсувається на другий і третій план. Це тло, яке дозволяє противникам наукових досягнень концентруватися на зовсім неперевірених дослідах, видаючи їх за реальні дослідження.
Остання епідемія грипу показала, що Україна абсолютно безпорадна в такій ситуації. Їй як повітря необхідні національна програма з біотехнології і високоефективний біотехнологічний центр, може й не один. Словенія та інші малі країни надсилають нам свої ліки, вакцини. Тим часом Україна в Радянському Союзі забезпечувала вакциною всі республіки. А тепер завозимо препарати, які могли б робити самі.
— Прем’єр-міністр неодноразово приїжджала в НАНУ. Невже про всі ці проблеми ви не могли їй розповісти у безпосередньому спілкуванні?
— Під час таких зустрічей зазвичай присутні члени президії. Чесно кажучи, я дуже хотіла б поговорити з Юлією Володимирівною. Мені здається, я б змогла багато в чому переконати її чи майбутнього главу уряду. Є дуже переконливі аргументи на користь того, що розвиток біотехнології потрібен не тільки нашим людям, — це ще дуже вигідно в комерційному сенсі, як для країни, так і для окремих інвесторів. Але, щоб організувати і розвивати біоіндустрію, необхідна цілеспрямована державна політика та фінансова підтримка на початкових етапах. Ну, а головне — потрібно спиратися на наукові сили, які є в Україні й готові влитися в цей процес.